Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Кульчицька у моїх спогадах (Докінчення) Ольга Коренець Одного разу, плянуючи, сказа ла, що хоче намалювати етюд з дітьми (вона залюбки малювала дитячі постаті) і рада би взяти на модельки мої малі доні. Мені це сподобалося і вертаючись до ха ти, я вже думала, як причепурити мої малі до цієї ролі. —- В уяві бачила портрети давніх принцес, снився „блакитний хлопець, “The Blue Boy” Gainsborough’a... I наступного дня, одягаючи дітей на сеанс, я вибрала святкові, тем но-блакитні, оксамітні суконки з великими, з білого гіп’юрового мережива комірами і маншетами, а на голівки пов’язала пишні, бі лі кокарди. Глянула — кругом принцеси з давніх картин! Була зима і діти вдягнули грубі, сукон ні камаші. „Зараз же по приході зніміть" наказую. Коли діти вернулися з сеансу, вони несли у торбинках усю „пишноту“ свого одягу: відпорені гіп’юрові коміри і маншети, а то й .кокарди, зняті з голівок. Тор- кнена лихим прочуттям питаю: „А камаші не забули зняти?“ -—-„Хо тіли, —- каже доня, —- та пані ка зала залишити". Я збентежена зміною придуманої мною декора ції та малим це байдуже. Вони щасливі, бо ввесь час у пані огля дали 'золоті рибки, прямо чудо, які гарні! І діти щодня радо ходи ли на сеанси. 'Коли я після перестуди, за де який час вийшла з хати і пішла до Кульчицької, побачила вже гото ву картину. На ній зображені дві дівчинки біля кльоша з золотими рибками. Увагу глядача притяга ють у першу чергу ясні плями дитячих личок, на яких зафіксо вана увага і зацікавлення до баче ного. Темне тло картини і темний одяг дітей, простий без ніяких прикрас, підпорядковуються го ловному враженню, не розриваю чи його, і тим самим підкреслю ють психологічний момент карти ни. Я зрозуміла задум мисткині, відкинення ясних прикрас одягу і була вдоволена картиною, дарма що ноги моїх малих у грубих ка- машах подобали на ноги слонят ка. Тим часом мої лекції рисунку вже після кількох місяців, на мій жаль, припинились, коли моя ро дина перенеслась на постійне до Львова. Стрінула я паню Олену ще у Відні, та бачилася з нею тільки коротко. (Коли я відвідала її, вона була у розгарі роботи, компону ючи картки з тематикою недолі наших виселенців. Картини повні жаху, обездолених втікачів. Коли я після відвідин від них відходила, п-ні Олена зібралася проводити мене до трамваю. Та вже у плащі, задержалася, за чимсь шукаючи. Шукала рукавичок, без яких не хотіла вийти на вулицю. Не знай шовши, позичила від сестри і пі шла зо мною до недалекої трам- ваєвої зупинки. В першу мить смішною здалася мені її, так ска зати б непотрібна дрібничковість. Та потім я її зрозуміла. Це не була з її боку смішна чи пере садна елегантність. У цьому жесті була Олена вся: зі своєю внутріш ньою потребою завершувати кож ну роботу до кінця, нічого :не ро бити якнебудь. У даному випад ку їй треба було завершити ви гляд свого вуличного одягу. Це була та сама педантична акурат ність, яка нетільки примушувала, щоб кожна найменша риска на картині була бездоганна і на сво єму визначеному місці, але навіть вимагала, щоб червону килимову доріжку у перемиській кімнаті прикріплювати великими шпанів- ками до долівки для осягнення рівної лінії. В часі одних літніх вакацій стрі нула я Олену Кульчицьку в селі Ямному на Гуцулмцині. Усі ми літники, а була нас чимала грома да, проводили час на дозвіллі, ко ристуючись розкішним far niente. Та йнакше виглядало це „безділ- ля“ у Кульчицької. Вона й її се стра збирали зразки народнього вбрання та пильно зафіксовували їх. Обидві сестри безнастанно мандрували по довколишніх селах, шукаючи щораз то нових моделів. Відтворюючи одяг, Олена часто портретувала його власничку, створюючи цим робом цілу ґале- рію народніх типів. Ольга по магала їй, відрисовуючи взори вишивок, убір голови та деякі менші деталі одягу. Одного дня стрінула я мистки- ■ню радісно усміхнену. „Сьогодні мій щасливий день" — заявила, вітаючи мене. Ото вдалося їй знайти дуже давний, добре захо ваний народній одяг з оригіналь ним прибранням голови. ІВона як дитина раділа рідкісною знахід кою. У різному часі, у різних місцях і обставинах доводилося мені стрі чати Олену Кульчицьку; та ніко ли не бачила я її у безділлі. її невтомна, імпульсивна вдача вела її на чимраз нові шляхи мистець кого вияву. Та які б не були різ ні й багатогранні 'форми її ми стецького вислову, зміст її твор чости був і є незмінно той самий. Перед нами вислід велетенської мистецької праці її життя. Зміст її: Україна — її земля, її нарід. Приходить на думку співзвуч ний із жертвенним життям мистки ні вірш молодого київського по ета Віталія 'Коротича. Заголовок вірша „Україні: Зі сміхом, трудом, слізьми, „Мені нічого не треба, Тільки землі твоєї — Тільки шматок неба — Життя тобі простягаю Візьми! .................. “ ПОДЯКА П-ві інж. Володимирові Бакальцеві висловлює найсердечнішу подяку за успішне ведення й закінчення дитя чого курсу українських народніх тан ків у Пасейку та з висловом подяки жертвує 10 дол. на прес, фонд Н. Ж. Управа 70 Відділу СУА в Пасейку НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1963 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
