Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
гіршав, — та надмірна поліська вогкість їй шкодила. Батьки наші звернули на це увагу і, порадившись із лікарями, постановили, що треба десь таки в Україні, але де було б краще, сухіше підсоння, улаштувати літне перебування цілої нашої родини, щоб Леся могла приїздити додому, і хоча б улітку жити разом. Рідне мамине місто Гадяч, де жила наша бабуня Єлисавета Драгоманова (мамина мама), до якої нас нераз возили в гостину, розкинулось на високому березі ріки Псьол. Саме місто й околиці його мальов ничі і підсоння там дуже здорове. (Недарма там піз ніше, у 90-их роках, Губерніяльне Полтавське Зем ство збудувало велику санаторію). Також виявлено було, що вода у Пслі радіоактивна, що купання у Пслі корисне, а ще на дні у Пслі під грубим шаром піску є чорна, як дьоготь, масна грязь і її здавна там вживали на лікування від ревматизму. Мама наша одержала в спадщину від своєї матері садибу в са мому Гадячі, туди ми й поїхали всією родиною на літо. Леся була з нами і почувалася краще, ніж у Ко- лодяжному. Отже туди ми тепер спрямували свою увагу. II. Ця Драгоманівська садиба в Гадячому, в якій мама і вродилася (як і мамин брат Михайло Драгома- нов та й інші мамині брати і сестри), це давній осідок маминих батьків, від коли вони побралися. Отри мавши її по заповіту від матері у 1895 p., мама ста ралася її зберегти й надалі в такому вигляді, як вона була здавна, нічого не перебудовуючи в ній. Тільки докупила до неї внизу під горою ще маленький домик із клаптиком городу й вишневим садком. Отже садиба так і достояла до 1920 p., коли мама залишила Гадяч. Будинків на садибі було три -— один більший і два малі флігелі. Всі вони були криті соломою, хоч у кінці 90-тих pp. і в Гадячі всі будинки були під за лізними дахами та й солом’яну стріху частіше треба було ремонтувати й більше приходилось платити обезпечення від пожежі. Також і в середині примі щення мама залишала особливості давнього житла. Наприклад у великому домі в їдальні була велика довга ,,лежанка", себто так би мовити лежача, низька груба. Під нею колись палилося, отже колись вона правила за огрівальний ослін. Звичайно за маминого хазяйнування під тією лежанкою ніколи не палилося, а тільки зберігали її як певний музейний предмет у хаті й не руйнували, щоб зберегти характерні риси старосвітської оселі. У центрі м. Гадяча є велика площа навколо Со бору. На цю площу виходив фронтовий бік садиби. Пізніше у 90%-их pp. на площі збудовано „Народний Дом“, що загородив трохи Драгоманівську садибу, утворивши коротеньку (лиш із двох садиб) Драгома нівську вулицю (так вона й звалася). Висока гора, що на ній розлігся Гадяч, видається двома крутими виступами над Пслом, що розділені глибоким яром. На одному виступі Драгоманівська садиба, а на другому, де колись був гетьманський за мок, російський уряд збудував тюрму, здається на початку 19-го ст. (У цій тюрмі мамі теж довелось по сидіти в 1920 p.). Краєвид із Драгоманівської садиби надзвичайно гарний. Далеко видно долину Псла, ши роченні простори, луки, ліси, декілька сіл, а на обрії могили козацьких часів. Садиби мати не винаймала. Її стерегли двоє ста рих людей, баба Лизавета і її чоловік дід Купер’ян. Обоє пам’ятали ще панщину. Баба була непересічна особистість — розумна, енергійна, вдачі твердої, хоч із тим добра. Ніколи не мала своїх дітей і за тим не тужила, бо казала, що „діти — то великий клопіт", але чужих дітей жалувала, а нас дуже любила. Мова в неї була чудова, гумор її був дотепний, кольорит- ний. Сама була дуже господарна і визнавала автори тет тільки людей, що тямили у господарстві. Тому ча сами могла сказати про непрактичну людину, хочби й стару — і чого „воно“ варте, коли навіть у своїй хаті ладу не може дати . . . Фізично була здорова, міцна, дожила до 90 із лишком років (померла у 1916 році). Одягалась завжди, як належить старій, статеч ній селянці — сорочка вишита самим білим „вирізу- ванням“, або мережана, очіпок шовковий темного кольору. Дід Купер’ян був колишній „миколаївський" солдат, себто відслужив у війську 25 років. Двадцят- п’ят кращих років людського життя забрала в нього солдатчина у царському війську! Пробувши поза до мом стільки часу, він, як казала баба Лизавета, „роз ледащів", відбився від продуктивної селянської праці. До того ще й мав якусь мрійну вдачу, його все тягло кудись у мандри. Скільки разів із ним трапля лось, що на провесні дід продасть свого кожуха, добрі чоботи, подушки, тощо і кудись зникне на всю весну, літо, а восени повертається. Баба його зви чайно добре насварить, а тоді посправляє йому знов усе, що треба і живе дід у баби, як і раніш, майже нічого не роблячи. Одного разу і восени не повер нувся дід. Баба тоді вже й панахиду по ньому пра вила, коли наступної осени дід повернувся. І де був, що робив — ні бабі, ні нікому іншому не скаже. Аж нарешті якось припадково ми дізналися, що він, як зникав із дому, добирався до Криму (де пішки, де під’їде), там наймався за сторожа на винограднику й ото все літо проживав там у курені. Роботи ніякої, грошей там трохи платять, на його невибагливі по треби стає, навіть на чарку, до якої він був охочий. Цікава постать — дід Купер’ян! Баба дідові давала „порційку" тільки в неділю чи свято. Тому коли дід не мав за що випити, то сідав під коморою, звідки ото відкривався той чарівний краєвид на далекі простори, понуро курив люльку і являв собою уосіблення смутку і крайньої зневаги і презирства до всього на світі. В такі хвилини він навіть не завжди на привітання відповість, а як і від повість, то не так привітно і так гляне, наче каже „і чого б то я вештався і турбував людей!" А як хто йому запропонує трохи грошей „на тютюнець", то відразу заклопотано побіжить кудись, там вип’є чар чину і повертається зовсім у іншому настрою. Не траплялось ніколи його бачити п’яним. Але видно на старість його так тягло до горілки, що досить було незначної кількости алькоголю, щоб цей мізантроп перетворився на привітного діда. 32 Н А Ш Е Ж И Т Т Я — В Е Р Е С Е Н Ь , 1 9 6 3 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
