Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
СПОГАД Стоїть гора високая, Попід горою гай Зелений, гай, густесенький, Неначе справді рай... Леонід Глібів Вступ У жовтні 1930 р. у Києві упокоїлась Олена Пчілка. На її похороні влада заборонила всякі про мови та проф. Михайло Грушевський не міг мовчки відійти від свіжої могили великої української патрі отки й довголітньої громадської діячки. Кинувши на труну Олени Пчілки грудку землі, проказав: „Вічна Тобі пам’ять на рідній землі!" Кожен, хто знав і любив Олену Пчілку, розумів, який великий її вклад в українську культуру і скіль ки добра вона зробила українцям у цілому й окремим людям, тому з вдячністю повторить слова Михайла Грушевського. В Україні тепер під окупацією її постаті майже не згадують. Спогадів, що дали б її правдивий духо вий образ не дозволяють подати до друку. Коли вже не можна замовчати зовсім, що Олена Пчілка жила на світі (напр. у біографії Лесі Українки), то подається її ім’я завжди з епітетом „буржуазної націона лістки". . . Зате незабаром має появитись у Вашінґтоні до кладна студія про Олену Пчілку (її біографія, літера турно-громадська діяльність) з-під пера літературо знавця, до того ж людини, що особисто знала Олену Пчілку. А я ж оце, на запрошення редакції Нашого Життя подаю свій спогад, як ілюстрацію до того, якою була Олена Пчілка у своїй родині, у своєму найближчому оточенні. І. Хутір „Зелений Гай“ над річкою Пслом на Пол тавщині біля самого (Уі верстви) повітового міста Гадяч (або Гадяче, як колись його звали місцеві лю ди) — належав Ользі Петрівні Косач (Олені Пчілці). То фактично не був хутір, себто земельна власність, на якій провадиться сільське господарство, що дає матеріяльний прибуток і т. д.; не було це й звичайне літнище, або „дача“, як з-російського називали у нас несолідно збудовані й обладнані будинки, де в досить примітивних умовах близько до природи перебували міські мешканці влітку. Це була посілість зовсім особ лива, такої другої мені не траплялося бачити більше ні на Україні, ні в інших сторонах. А тому, що в цьому чарівному українському куточку перебували визначні українські люди, науковці, громадські діячі й мистці, що творили там невмірущі цінності, на тхненні прекрасною полтавською природою й куль турним товариством, я й хочу розповісти про „Зеле ний Гай“, — як він повстав, яку втіху мали всі, кому довелося там побувати, і який був його кінець. Відомо, що Леся Українка майже все своє життя хворіла, а що була вдачі мужньої, то навіть про свою довголітню боротьбу з недугою вона говорила жар тома: „моя тридцятирічна війна з туберкульозою". Через недугу Леся Українка мусіла часто виїздити на довший час на лікування у Крим, на Кавказ, до Іта лії чи до Швайцарії. Перебуваючи на чужині, тужила за родиною й рідним краєм, тому, як тільки стан здо ров’я дозволяв, все старалася приїхати до дому, зде більшого влітку. У 80-их і на початку 90-их років минулого сто ліття родина Лесіна (батьки, брати й сестри) меш кали у селі Колодяжне, в Ковельському повіті на Во лині. Вся родина дуже любила наше Волинське По лісся. Не тільки нам трьом молодшим „поліщукам" (сестра Оксана, брат Микола й я), що народились у Колодяжному, але й старшим трьом (Михайло, Леся й Ольга), що вродились і дитинство проживали в повітовому місті Звягель в іншій частині Волині, де природа дуже гарна, але зовсім відмінна від Полісь кої, але й батькам нашим (батько чернігівець, мама полтавка) наше Полісся було миле. Всі ми любили волинську природу і волинських людей, що мають свої специфічні хороші властивості. Отже, кожен з нас і пізніше залюбки приїздив хоч на час до Коло- дяжного і годі навіть, як через різні обов’язки й об ставини не могли жити там стало. Леся завжди з радістю поверталась додому з да леких курацій. Але в Колодяжному стан її здоров’я Н А Ш Е Ж И Т Т Я — В Е Р Е С Е Н Ь , 1 9 6 3 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
