Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
СПОГАД Стоїть гора високая, Попід горою гай Зелений, гай, густесенький, Неначе справді рай... Леонід Глібів Вступ У жовтні 1930 р. у Києві упокоїлась Олена Пчілка. На її похороні влада заборонила всякі про мови та проф. Михайло Грушевський не міг мовчки відійти від свіжої могили великої української патрі отки й довголітньої громадської діячки. Кинувши на труну Олени Пчілки грудку землі, проказав: „Вічна Тобі пам’ять на рідній землі!" Кожен, хто знав і любив Олену Пчілку, розумів, який великий її вклад в українську культуру і скіль ки добра вона зробила українцям у цілому й окремим людям, тому з вдячністю повторить слова Михайла Грушевського. В Україні тепер під окупацією її постаті майже не згадують. Спогадів, що дали б її правдивий духо вий образ не дозволяють подати до друку. Коли вже не можна замовчати зовсім, що Олена Пчілка жила на світі (напр. у біографії Лесі Українки), то подається її ім’я завжди з епітетом „буржуазної націона лістки". . . Зате незабаром має появитись у Вашінґтоні до кладна студія про Олену Пчілку (її біографія, літера турно-громадська діяльність) з-під пера літературо знавця, до того ж людини, що особисто знала Олену Пчілку. А я ж оце, на запрошення редакції Нашого Життя подаю свій спогад, як ілюстрацію до того, якою була Олена Пчілка у своїй родині, у своєму найближчому оточенні. І. Хутір „Зелений Гай“ над річкою Пслом на Пол тавщині біля самого (Уі верстви) повітового міста Гадяч (або Гадяче, як колись його звали місцеві лю ди) — належав Ользі Петрівні Косач (Олені Пчілці). То фактично не був хутір, себто земельна власність, на якій провадиться сільське господарство, що дає матеріяльний прибуток і т. д.; не було це й звичайне літнище, або „дача“, як з-російського називали у нас несолідно збудовані й обладнані будинки, де в досить примітивних умовах близько до природи перебували міські мешканці влітку. Це була посілість зовсім особ лива, такої другої мені не траплялося бачити більше ні на Україні, ні в інших сторонах. А тому, що в цьому чарівному українському куточку перебували визначні українські люди, науковці, громадські діячі й мистці, що творили там невмірущі цінності, на тхненні прекрасною полтавською природою й куль турним товариством, я й хочу розповісти про „Зеле ний Гай“, — як він повстав, яку втіху мали всі, кому довелося там побувати, і який був його кінець. Відомо, що Леся Українка майже все своє життя хворіла, а що була вдачі мужньої, то навіть про свою довголітню боротьбу з недугою вона говорила жар тома: „моя тридцятирічна війна з туберкульозою". Через недугу Леся Українка мусіла часто виїздити на довший час на лікування у Крим, на Кавказ, до Іта лії чи до Швайцарії. Перебуваючи на чужині, тужила за родиною й рідним краєм, тому, як тільки стан здо ров’я дозволяв, все старалася приїхати до дому, зде більшого влітку. У 80-их і на початку 90-их років минулого сто ліття родина Лесіна (батьки, брати й сестри) меш кали у селі Колодяжне, в Ковельському повіті на Во лині. Вся родина дуже любила наше Волинське По лісся. Не тільки нам трьом молодшим „поліщукам" (сестра Оксана, брат Микола й я), що народились у Колодяжному, але й старшим трьом (Михайло, Леся й Ольга), що вродились і дитинство проживали в повітовому місті Звягель в іншій частині Волині, де природа дуже гарна, але зовсім відмінна від Полісь кої, але й батькам нашим (батько чернігівець, мама полтавка) наше Полісся було миле. Всі ми любили волинську природу і волинських людей, що мають свої специфічні хороші властивості. Отже, кожен з нас і пізніше залюбки приїздив хоч на час до Коло- дяжного і годі навіть, як через різні обов’язки й об ставини не могли жити там стало. Леся завжди з радістю поверталась додому з да леких курацій. Але в Колодяжному стан її здоров’я Н А Ш Е Ж И Т Т Я — В Е Р Е С Е Н Ь , 1 9 6 3 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
