Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Першим шкільний день Тарасика Вони були близнятка —- Юрко та Тарасик. Два хлопчики, обидва білявенькі, синьоокі, в обох ку ценькі носики з маленьким ласто- виннячком, що особливо помітне було влітку. Та вдачею вони від різнялись: Юрко був поважніший, тихіший, та трошки не такий пов ненький і червонолиций, як Та расик. Хлопці жили дружньо, завжди гралися разом, розглядали книж ки теж разом та йшли до ліжка завжди в один і той же час. Так і росли вони, аж поки не прийшов час їм ходити до школи. Одного гарного соняшного дня мама закликала хлопчиків до хати. — Слухайте, діти, -—- сказала вона, — вже вам скоро буде по шість років і цієї осени ви му сите розпочати науку в школі. Отут то виявилася різниця у вдачі близняток. Юрко поважно та спокійно відповів: -— До школи? Радо піду. Таж ми з Тарасиком трохи вміємо чита ти та рахувати. Нам тільки треба пару зшитків, олівці та течку... Так, так, підтвердив свою думку Юрко. — Треба таку ще торбин ку, або скриньку, щоб було де ховати наш сніданок, бо ми ж да леко живемо від школи. Я бачив таку скриньку в сусіднього Миха ся; він вже до другої групи піде цього року. — Будуть і в вас і торбинки, і олівчики, і скриньочки для сні данку. Все я вам налагоджу — ла скаво обізвалася мама. І тут несподівано вигукнув Та рас: — А я не хочу і не піду! Щ о там мені треба в тій школі? Треба ра но вставати, бігти до автобусу, не можна гратися, коли хочеш... ще бувають сердиті вчителі... Он Ми- колка скаржиться не раз, що кара ли його: не вільно розмовляти ко ли хочеш, задзвонять — то до кля- си мусять бігти всі... І що то за життя!.. — і завжди веселий, ба дьорий Тараско зовсім розкис та мало не плачучи, провадив своє: — Не піду, от і не піду!!! Мама спочатку почала вмовляти хлопчика, а потім покинула з ним розмовляти, бо Тараско завів та кий плач, хоч з хати втікай. Ввечері, коли хлопці пішли до ліжка, Юрчик звернувся до Та раса: — Як то гарно перший раз іти до школи! Хоч би скоріше ранок! Тарас уперто мовчав і тільки зкоса глянув на приготовані речі. Так і не дочекався Юрко відповіді від Тараса. На другий день рано мама збу дила хлопців: — Одягайтеся швидше, діти, щоб не спізнитись. Снідання вже на столі. Сусідський Михась при йде по вас, щоб перший раз ви вчасно попали до автобусу. Юрко за п’ять хвилин був гото вий, а Тарас з головою сховався під ковдру та ще зверху закрився подушкою. — Вже ви готові, діти? — вві йшла до хати мама. — Ти тут? А де ж Тарас? Мама не помітила, що Тарас лежить під ковдрою. —- Він не хоче вдягатися, ма мо! — несміливо обізвався Юрко. —- Не хоче? То не треба! Ще пошкодує, що таке виробляє! Хо дім, Юрку, — і мама з Юрком ви йшли з кімнати. Тарас так і лишився в ліжку. Мама відпровадила Юрка до хвірт ки та повернулася до кухні. Тарас чув, як вона там порається. Довго він не виходив до їдальні снідати. Мати вже нічого не говорила. В домі якось було незвично тихо та сумно. Тарасик тинявся з одного кутка до другого. Він робив спро би розпочати якусь гру та все не ладилося в нього. День видавався дуже довгим. Тарас побіг до са дочку, виглянув на вулицю, загля нув до сусідів. Кожний мав своє ді ло. Дітей не було видно: всі були в школі, тільки зовсім маленькі си діли в пісочку, та з ними не погра єш... Проминув південь і знову потяг нулися сумні, довгі години. І ось на міській дзвіниці задзвонив го динник три години. На вулицях з’явився рух, зі всіх сторін почали йти діти-школярі. Незабаром до двору вбіг і Юрко. Веселий, радіс ний, він жваво полетів до кухні, де мама готувала обід. — Мамо, як то було гарно! Ми сьогодні вже читали першу сторін ку з нашої читанки. А ось я на малював гриби! Це вчитель нам розповідав про різні гриби, а по тім ми малювали. Ось гляньте: це ті гриби, що можна їсти: і борови ки, і маслючки, і лисички, і хря- іцаки, а он-де опеньочки! А ось тут отруйні гриби: мухомори, синя ки, чортики... Цей чортик вигля дає, як боровик, але дуже небез печний для людини... як збирати, треба добре придивлятись... Це все Юрко вимовив одним ду хом, аж задихнувся. Він так захо пився своїм оповіданням, що не звернув уваги на Тараса, що при тулився до дверей та уважно слу хав. Тільки під час обіду, коли ма ма покликала Тараса до столу, Юрко пригадав: — А знаєте, мамо, вчитель пи тався за Тараса. ,,Де — каже — твій братік?“ Тарас неспокійно за ворушився на своєму кріслі. В йо го очах світилася тривога. — Ну, що ж ти йому відпо вів? — запитала мама. — Ну, та я подумав, скажу, що він захворів... Може ще завтра він передумає та піде до школи. Со ром мені було сказати, що він не хоче ходити до школи — вже зо всім тихо закінчив свою відповідь Юрко. Мама серйозно та уважно диви лася на Тарасика. І тут-то наче вітром його зірвало зі стільця. Він підбіг до Юрка, обняв його, міцно, міцно пригорнувся до братіка та сяючи очима вигукнув: — Юрчику, ти відгадав! Завтра підемо вдвох! Вдома я не можу си- НАНІЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1963 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
