Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ні срібних ліхтарів, через мереж ку залізної брами на дворі шум лять сторічні фікуси з вузлова- тими пнями, тишу пополудня із скісним промінням, міреним со- няшним годинником на мурі, про тинають гудки великих паропла вів з близької гавані. Зворушливо прості церковці святої Люзії й Матері Божої da Gloria чарують синню майоліки й наївністю своїх балькоників. 'Вечорами круглаве каміння ін тимного Largo de Boticario дзве нить кроками мрійників, які при йшли подивитись на місяць, що сходить у дерево манґо, .посидіти на одній з двох кам’яних лавочок на „зітхальному мості“ через по тічок, де хтось написав чорною крейдкою „любовна лавочка" й „тужлива лавочка“. Запах аглаї й жасмину крутить у носі, і від живає старинне Ріо в уяві, коли то ще жінки не виходили на ву лиці, тільки з-за „мошарабі", дір- кованих віконниць, цікаво загля дали на манливий, невідомий світ маленької площі. Над палатами й віллами патри ціїв ліпляться на скелях нужденні халупи найбідніших, які живуть з денного промислу й з краси тієї природи, що її можуть завжди даром переживати. Часом гураґаи зносить їм дахи, часом тропічний дощ забере з собою фіртку чи двері й понесе аж на вулицю, — різно буває. Один славетний ви хор повиривав у ботанічному са ду не тільки дерева з корінням, але й „V ictoriae regiae" — водні лілеї з листям схожим на великі зелені полумиски з позагинаними вгору берегами. Того ранку вули ця Пайсанду була вистелена паль мовими вахлярами, неначе Єруса лим при в’їзді Христа. Ж урнали кричать, щ о Ріо 'одне з найбільш кримінальних міст сві ту. То правда. В ньому відогра- ються 'великі пасії, великі траге дії, великі злочини. Але часом теж будить вас зо сну мала гіта ра. Сині метелики, як емаль, влі тають через вікно університету на виклади, і зелені колібрі п’ють мед із розквітлих пелар г оній на бальконах. Ріо-де-Ж анейро, голосне, ме рехтливе коліровими реклямами й блискотливе вікнами великих модерних крамниць, буває теж се редньовічне, таємниче, забобонне, де народне вірування темної ма си переплітається з наукою Ц ер кви. Тут, у тіні бароккових ста туй, 'на кожному кроці, можна зу стрінути не тільки святих, але й знахорів і біснуватих. Релігійні процесії з хоругвами повільно тягнуться вулицями, де зараз по тім женуть у кілька рядів, пере ганяючи себе з погордою до не безпеки, авта наймодерніших ти пів. А все ж людина не чужа лю дині. Тут людність стоїть над ти тулом. Усмішка — наймогутніша з'броя, тепле слово, дотеп у кож ного на устах, кожен хоче пере вершити другого в тім мистецтві. Може це тільки форма, але як во на полегшує наше тяжке життя! Маленька чемна умовлена форма може дати упокореній людині ілю зію щастя, помогти їй найти себе знов, глянути відважніше будневі в вічі. Бо те, що ми називаємо правдою й кидаємо ближнім в о б личчя, часто ніщо інше як наша жорстокість, наше вподобання. Так каже філософія того чудного міста. Мешканець Ріо-де-Ж анейро може не зрозуміє, коли ви схви льовані прибіжите до летунської компанії й попросите квитка на переповнений літак, бо в вас ви клад про порівняльну літературу в Сан Павло. Але він вас зрозуміє, коли ви йому скажете, що ваша мати хвора, або що в вашої ди тини день народження. іКоли народилася мала жирафа (її назвали „>Карьокінья“, цебто: вродженка Ріо-де-Ж анейро), не було в школі науки, і всіх дітей з сиротинці’в префект міста за просив на тістечка й лімонаду до зоологічного саду. Навколо Ріо, сто кроків від ци вілізації цвіте .праліс: біло, жовто, фіялково. Безкрайним перснем, так здається, оперізує він той го- род-самоцвіт. Там випуклий Цу- кряний Стіг, полосканий чуба тими хвилями, неначе Афродита виринає з морського дня; Корко- вадо, на якому камінний Христос розкрив руки, іщоб пригорнути ■все: острови, затоку, кораблі й будинки; велетенський профіль Ґавеа, модельований дощем і віт ром за довгі тисячі років; далеко за заливом — пасмо Органу, як сині оклики на обрії. М оре — зе лено-голубе, аж смарагдове в го рячі, пашить скойками, водними анемонами, оливою, дьогтем, по том робітників на квеях і пере зрілими овочами. Подивишся на ті гори, на ті острови, захлиснешся тим повітрям, і стає ясно: життя прекрасне й варто жити! Одного разу я стрінула на іта лійському кораблі старого негра- матроса й пізнала по вимові, щ о він бразилієць. „Чи ви каріока?" •— я спитала. „Ціле своє життя", зворушений відповів він і поклав у мою руку засуш ену морську зорю . Улюблена книжка На наше запрошення відгукнувся Гурток Книголюбів із Монтреалу. Йо го 9 членок подало 22 твори, що при пали їм найбільше до вподоби. На першому місці стоїть JI. Мосендза „Останній пророк”, що його 5 членок вважають за найкращий. Дві членки висловились за „Чудасіем” Ольги Мак, одна членка за книжкою М. Стельма ха „Хліб і сіль”, а одна за „На сві танку” Юрія Тиса. На другому місці дві членки поста вили знову Мосендза „Останній про рок”, дві — Стельмаха „Хліб і сіль”, дальші дві — Багряного „Буйний ві тер”, а ще дві — - Королевої „Старо- київські легенди”. Гурток Книголюбів складається з пп. Мирослави Антонович, Віри Баніт, Іраїди Винницької, Оксани Винниць кої, Адріяни Лисак, Надії Олійник, Галини Сенишин, Ярослави Турко і Оксани Чарторийської. Моїми улюбленими книжками є твори Людмили Коваленко. Я бачила ЇЇ п’єсу „Домаха" ще в Німеччині й зав важила, яке сильне враження робила на всіх. А в збірці „В часі й просторі" мені найбільш сподобалась її модер- ністично написана трагедія жінки „Ге роїня помирає в першім акті". Утопія „Рік 2245“ ставить перед читачем ба гато моральних проблем, чого не зу стрічаємо в творах сучасних авто рів — і дає передбачення майбутнього людства, над яким тепер б’ється стіль ки соціологів і політиків. Все це ви ходить поза рямки еміграційних тем і тому, мабуть, твори Людмили Кова ленко досі не згадані серед улюбле них книжок. Ганна Журко ь НАШЕ ЖИГШ — ЖОВТЕНЬ, 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
