Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
мом“, зник. Видно, поспішав вер нутись, як довго на сторожі був підплачений ним вартовий, отой, що вимагав ,,бутилки“ від мене. Я перехристилась. Перше моє запитання було за чоловіком і братом. — Вони є в моєму садку і я вас там заведу. Тільки мусите пе речекати в тій недокінченій хати ні, бо тепер має бути зміна варти, а часом приїздить офіцер. Щ астя, що мій хлопчик дальше слокійно спав. Я чула, як мій про відник щось говорив із польським вартовим, як той віддалився — і врешті МИ могли пуститись у до рогу. Йшли ми лісом може з кіло- метер. Галуззя било мене, куди попало, бо зовсім не видно було дороги. Але я лиш оберігала від нього дитину, а за себе не дбала. Нервове напруження щ е далі три вало, хоч найбільша небезпека минула. Була північ, коли ми вийшли на сад провідника. Під деревом я по бачила свого чоловіка, що за ті два дні непевности й голоду аж посірів і в світлі місяця видався мені, немов мохом поріс. Ми мовч ки привітались, бо слова були зайві. Брат Грицько дивився на нас переляканими очима. Провідник наглив, щоб іти даль ше. Недалеко його хати примі стився постерунок польської жан дармерії і в день небезпечно було ходити незнайомим людям. А ми прямували до села Бурдяковець на приходство, бо так договори лась я з братами чоловіка. Та все ж я дала своїм рідним щось перекусити, заки ми пусти лись у дорогу. Провадив нас мо лодий хлопець, свояк перевізника. Речі ми лишили в застав, бо ще треба було доплатити за перевіз, в нас уж е нічого не було. Ми йшли пільними стежками, стерня ми, картоплищем і я знов несла дитину. Наш провідник пригаду вав, щ об не говорити, ступати о- бережно, бо недалеко є шлях, яким часто проїжджають патрулі. Найбільше боялась я, щ об не про кинулась дитина. Одіж на мені вже підсохла, але я була мокра від поту. Коли нога мимоволі піт- кнулась, мені здавалось, що серце трісне з напруги. Довго йшли ми полем. Вже не далеко села ввійшли в ліс, де ста ло зовсім темно. Ми стали трима тись за руки або за одежу. Поволі проходили гущавиною, шукаючи стежки, а гілля немилосердно би ло, куди попало, здираючи мені хустку з голови. Та за хвилину вийшли на лісову доріжку і вже стало ясніше, можна було розріз нити контури дерев. В селі провідник порадив знов іти городами. Але треба було про биратись обережно, бо на при- ходстві є лихі собаки і як зачу ють чужих людей, зможуть побу дити сусідів, а на лихо щ е й жан дармів. Знов переходимо через картоплище, де так важко промо стити собі шлях. Потім загін ку курудзи, яка шелестить при най меншому дотику. Вже бачимо ви разно будинки подвір’я. Збоку є перелаз, але ми проховзуємось бороздою під хату. Бачу, один пес спить під стодолою, інших не видно. Але ми вже під дверима хати. Провідник, не стукаючи, натиснув на клямку і двері відчи нились. Ми вскочили в сіни і ві- дітхнули. Та ба! Щ о робити в чужій хаті? Та провідник видно тут визнавав ся, бо незабаром відчинив двері до кухні. Це було просторе при міщення зі столом і лавами та ве ликою піччю. На широкому ліжку спала дівчина, щ о не збудилась. Кажу провідникові, що ми до ранку пересидимо на лаві. А він — видно знав, де що тут є — засві тив нафтову лямпу, скрутивши її і поклався на лаві заснути. Я дала знов чоловікові і братові трохи з’їсти і поклала брата на другій лаві. Синок спав спокійно на сто лі, де я підстелила плащ чоловіка. Ми з чоловіком сиділи, розмов ляючи пошепки. Щ е не очуняли від цього переходу, а тут знов у чужій хаті! Щ о й як буде далі? Священика ми не знали (це був о. Луцик), але надіялись на опіку Божу. І справді! Коли в хаті побуди лись, ми довідались, що в кімнаті спить сестра чоловіка, що приїха ла нас дожидати. Ми привітались та радість була коротка, бо вона привезла вістку про смерть чоло вікового батька. Та й у неї не було грошей на дальшу нашу дорогу. А тут треба було розплатитись із провідником та купити квитки до Тернополя. Священик бажав якнайскорше нас позбутися, що й було зрозу міле. Тому ми заставили в селі срібний годинник чоловіка. Найня ли підводу і подались через село Цигани на стацію Терезина. Саме стояв поїзд. Сестра по бігла купити квитки, а ми влізли до вагону. Нам казали, що часом буває провірка документів і тому старалися не впадати в очі. Та як це робити, коли по нас усе видно? Мені ще сяк так — я скинула ху стину, волосся пригладила і сина взяла на коліна. А чоловік? У ньо го картуз, а плащ — це просто витерта сірячина. Під ним таке ж вилиняле убрання й сорочка, пра на без мила. Зараз видно, що ми не ,,тутеш ні“! То ж ми знов поді лились — брат дивився у вікно, чоловік стояв у переході або на гоїятформі, а я сиділа на лавці. Напроти мене сидів старший пан, поляк із Волині, що вподобав собі мого хлопчика і почав із ним го ворити. А дитина щось по-дитячо му йому відповідала. Скоро проминув час їзди. Щ е одна перешкода: на стації в Тер нополі при виході нераз прові- рювали особисті документи. Вті качі з того боку, коли їх зловили, переходили кількамісячну кваран- танну, а то й тюрму. Але нам по щастило, а за фірткою ми вже по бачили чоловікового брата з віз ником. За кілька хвилин ми вже були в його хаті. ЖІНКИ В НАУЦІ У виданні “American Men of Science” появилась біографія укра їнської вченої д-р Любов Зофійов- ської. Точні дати подають її науковий шлях та визначують ділянку її спе- ціяльности, себто ембріологію і фі зіологію рослинних клітин. Славістичний відділ Пеннсилвенсько- го університету влаштував ЗО. квітня Конференцію слов’янських і балтій ських мов під протекторатом архиепи- скопа Джана Круля. Українців засту пала молода вчена п-ні д-р Наталя Пазуняк, яка виголосила доповідь на тему українського шкільництва в Аме риці. 8 НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
