Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Із посвячення нового Дому СУА у Филаделфії: О. парох Василь Голо,вінський при посвяченні. Вгорі видніє таблиця фундаторів; стрічку, що получена з нею, держать провідні Союзники: пп. Наталія Лопатин- с ьк й . Катерина Пелешок, Ольга Салук, Марія Ржепецька. A t th e ded icatio n of th e U N W LA B u ild in g in P h ilad elp h ia: Very Rev. Basil Holowinsky officiating. і гордість представників народів, що були в лікарні. Не було тільки одного, для мільйонів-мільйонів людей дорогого Різдвяного приві тання, хоч Рена стояла отут же, хоч її знали по відділах, в управі, в їдальні, в магазині та скрізь у лікарні! Біла плахта перемінилася в чер вону і маяла перед очима, зб у джуючи 'бажання стягнути її зі шнура і кинути на землю, або біг ти кудись і до когось і питати: Яким правом? Чому, як „від усіх і для всіх“ — я одна зі своєю м о вою залишилася поза межами то го? Чому повісили, не перевірив ши чи всі вже написали? Кирили ця, як і латинка, вона не тільки для 'одного народу! Вона мусіла діяти. Вона мусіла щось робити, якщо взагалі ця плахта мала ще висіти, як підійде вечір самодіяльної творчости на Різдвяному прийнятті, сценку для якої ладили саме під гою плах тою! — Чим писали? — спитала в Лю. — Тушом і пензлями. — А вони де? — • 'Викинули їх! — • А ви не знали, де мене зна йти? — ■ А це не моя ідея! Я нічого не знаю. Ніхто не знав. Не було того, щ о подав цю ідею. Зник. Мері, яка ніколи в житті не була без своєї мови, висловилт увагу: — О, не роби історій! Там з боку маєш напис! — Ц е не мій! — А яка різниця?! — Зітри свій! Яка різниця! Марія-грекиїня зрадила їй на решті ініціяторів: — Ц е інтерни в службі на клі ніці нудьгували одної ночі і ви думали таке. Вони не знали про тебе. ВІД серця трохи В'ІДТЯГЛО. Але діяти треба було необхідно. Доки вона, доти її мова! Чим можна було писати на по лотні, щ о свобідно звисало із сте лі і хиталося ніби прапор, коли .відчиняли вікно ? Д о того ж за столом постійно сиділи якісь лі карі, а вона могла бути в їдаль ні або п’ятнадцять хвилин вранці, або тридцять уполудне. Але не піддавалась. Узброївшись у все, що могла знайти — не допускаю чи інтерна сісти на крайнє крісло і вибачившись перед тим, щ о си дів, опинилася Рена перед плах тою. Могла сягнути рукою тільки до її долішнього лівого кінця. Від дотику її руки плахта захиталася, витягнулася, посунулася, ніби жи ва істота, що бунтується проти насилля. Від ручки лишилася пля ма, від олівця ні сліду, кредка проховзнулась, від мастила вправ- ді щ ось залишилося, але ні трохи не схоже на букву. Все здавалося безнадійне, не здійсненне. — • Щ о ви робите? — підняв голову резидент-в’єтнамець. — Пишу Різдвяне привітання! — Щ е одне? В якій мові? — 'В українській! — Помогти вам? — Ні. Дякую. Стрілка годинника пересунула ся вже за дозволену їй пору. Це тільки одна хвилина — сказала собі Рена і не зражувалась не- адачею. Дозволите на хвилинку? —- спитала в’єтнамця, навіяна но вою думкою і вхопила медичну книгу, що стояла біля нього. Під сунувши її під плахту, натягну ла полотно і приложила до нього японське мастило. Полотно стало більше слухняне, не витягувалось, але посувалося за мастилом. Тре ба було зменшити натиск. Стріл ка знову пересунулася на одну хвилину. Але Рена не бачила її. Білі ниточки втягали вже кольор мастила формуючись у літери: „Веселих 'Свят!“ — появилося на решті на полотні і Рена відступи ла і дивилася на те ніби мистець .:-іа озій перший твір! Тепер плахта була знову білою, вона стала справжньою мапою, ні, з’єдинени- ми клаптиками землі, на яких жи вуть не роди. Вказівка годинника могла впев нити її, що нагорі чекає на неї упімнення, або питання чому спіз нилася, але справді це не мало ніякого значення! За свої змаган ня її предки давали навіть життя! УСПІХИ ЖІНОК Наша танечниця Рома Прийма від була тепер концертове турне по Ев ропі. Услід за її виступом в Атенах відбувся такий у Женеві. Черговий був намічений у Відні, а останній у Парижі. Всюди вона зустріла випро дані залі й дуже прихильну критику, вітали її також в американських ам- басадах. Музичний супровід спочивав у руках її матері проф. Іванни Прий ми. НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1962 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
