Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Там, де дзвони дзвонять... Синє небо Вінніпегу було для нас ласкаве: весь час урочистого свята не захмарилось «і трохи. А нам треба 'було погоди! Бо по тих усіх хвилюваннях із відкриттям пам’ятника Т. Шевченка та нашим виступом, нас чекало щось особ ливе — мандрівний пластоівий та бір. ■Плян був визначений заздале гідь. На північний захід від Вінні пегу, де 'було найбільше україн ських іпоселень. Туди вирушила наша 25-тка, обвантажена на- плечниками й прочим вирядом. „Шукачі пригод" —• так ми себе назвали, хоч наш курінь зветься йнакше. Спершу їхали поїздом, а потім автобусом. Аж лячіно стало того безмежного простору, що сте лився обабіч нашої дороги. Рівно, рівно, ніде ні деревинки. Але ближче до осель уже зустріча ються авта, а тут і там — машини в полі (це час жнив). Як ми зра діли врешті, коли спинились на перший наш нічліг в селі Город. Так і зветься воно. Оцих кілька хат із великою крамницею і пош тою —- це українське поселення. Про це ми зараз же переконались, коли зайшли до крамниці. Там привітна жінка розказала нам чи стою українською мовою, як нам пройти до церкви. Вона вже чула про наш приїзд. Про те говорили під церквою та й показували мі сце, де ми мали б таборувати. Чи це справді так? Адже в Городі є де спинитись. Але наша командантка вияснила ивічливо (скільки разів приходи- дилось їй це пізніше повторяти!), -що ми — мандрівний табір і но чуємо в шатрах. Справді! Містечко невелике, а церква гарна, простора. Нам пояснили, що вона гуртує не тільки місцеве населення, але й довколишніх фармерів. Та їх не побачимо, хіба що пробули б до слідуючої неділі. Тепер жнива й їм ніколи вешта тися. Та в нас визначений свій плян мандрівки. У неділю вже припа дає нам бути в Січі (от назва!) А потім ще маємо відвідати Ольгу (така місцевість) і Марка (друга місцевість). Це напевне такі ж малі оселі, як і Город. Але в кож ному щось особливе. 'Воно вже трапилось у Городі. Не встигли ми розбити шатра й відбути вечірню молитву, коли бі ля нашого невеликого „табору" спинилося авто. Це фермерська сім’я з околиці приїхала подиви тися на „дівчат". Ще з початку біля нас стирчала громадка дітей (це ж вакації), що приглядались. Згодом зібрався цілий гурт, що став до пізнього сумерку з нами розмовляти. Цікаві це були .розмови! Запи там і спогадам не було кінця, а коли ми розвели невеличку ватру й заспівали кілька пісень, то й сльози заблищали в очах. Вже бу ло пізно, коли ми попрощались, бо завтра нас знов чекала дорога. І так проходили оселя за осе лею в західній Манітобі. Побува ли й на фармі щоб пізнати житло й господарку наших поселенців. А в одного господаря, що приїхав 50 літ тому, побачили невелику будку, біля великої, гарної хати. Це його „шалаш", що він побуду вав, коли приїхав. Навмисне за- залишив це житло на пам’ятку бі ля свого вигідного великого дому. Отак ми мандрували цією ка надською Україною, не чуючи довгими днями іншої мови, крім української. В одній місцевості на 300 мешканців були тільки два не-українського походження. І всюди збирали піснею мешканців довкруги свого „табору". А вже коли трапилась неділя! Тоді з са мого ранку гуділи дзвони, склика ючи всіх до церкви. Автами була встелена вся площа. Наша „двад- цятьп’ятка“ стояла в церкві ряда ми, а після Богослужби знов по чиналась розмова. Та коли спитаєте, яка наша найкраща пригода з цієї мандрів ки (адже ми — „шукачі пригод"!) то скажу —- власне зустріч із дзвонами! їх чарівний звук пов’я зався навіки з цією канадською Україною! Пригадалось, як роз казували вдома про дзвіниці та звуки дзвонів. А в Канаді біля кожної церкви є дзвіниця. І з її верху колишеться цей звук рів номірно в усіх напрямах. По ши роких просторах котиться далеко, далеко... А й ми причинились до того. Коли припадало нам бути в неді лю чи свято, то напереміну виру чали паламаря... Дзвонили й дзво нили, аж були приголомшені зву ком... Н. Н. ВИСТАВКИ НАРОДНЬОГО МИСТЕЦТВА 'Впродовж 1961/62 pp. відбулись ви ставки иар. мистецтва, (влаштовані одиницями. Це здебільшого виступи в невеликому крузі якоїсь громади чи університету. Але завдяки добірному матеріялові та добрій інформації, по луменій із тим, користь із виставок велика. У Віндгемі, Н. Й. п-во Анастазія й Йосип Кочани виставили в виставовій вітрині великої крамниці цілу збірку писанок поруч інших лредіметів на роднього мистецтва. Тому що це було в передсвяточному часі, місцевий ча сопис „Віндгем Джорнал“ присвятив особливу увагу значенню й виконанню писанок. П-во Кочани замешкали в тій місцевості недавно і їх збірка оце вперше показана для публики. Христя Гачкевич, студентка каледаку в Кацтавн, Па., провела виставку на роднього мистецтва на терені своєї школи. Для тієї цілі заповнила три ґабльотки гарними виробами нар. ми стецтва з вишивок, кераміки й дере воріз ьби. У центрі вистави стояли писанки, що звернули на себе загаль ну увагу. Виставку оглянуло понад тисяча студентів місцевого і сусі'д- ного каледжів. 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ, 1962 Українська церква в Мавнтейн Ровд, Ман. Біля неї дзвіниця Even as in the Old C ountry the U krainian churches in the province of M anitoba. Canada, have a bell tow er near the church. The photo of the church in M ountain Road, Man. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
