Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ліс, п росто „д о вовка в х а т у “, але тато іна стояв « а своєм у. Ішли щ ось із милю, а тоді в ж е вн и зу, в м іж гір р ’ї, п о к а за в с я ліс, Г усти й -густи й , п рохолод н ий і т а кий п ахучи й та співучий! П таш ки защ еб етал и , вітаю чи гостей , б і лочки сту р б о в ан о зам етуш и ли сь, полохли ві ящ ірки , щ о гріли сь на галявин ц і, ш м игнули в нірки. Т іл ь ки червон і лісові сун иц і всм іха лися р у м ’яно з-п ід оксам и тного листя й самі спадали в м ален ькі ди тячі ручки . Зб и р ал и ягідки і -в роти к, і в го р н я тк о , тільки м а л ен ька Т ан я н ія к не м огла інаїсти- ся, і в ї ї чаш ечц і б уло п орож н ьо. Д у ж е ш видко всім зах о тіл о ся їсти . В дома в цей час щ е н іхто б і не подум ав про їж у , але в лісі, на свіж ім повітрі, в сі з р а з у з г о лодніли, і коли мама п ростели ла під сосною к о вд р у , всі миттю п о сідали „д о столу “ . В се см акувало, навіть звич ай н и й хліб із марм е- лядікою, а про мамині пиріж ки вж е й казати н ічого. — - А д е ж ведмідь, тату сю ? — п о ц ікави вся П етрусь. — ■ І в о в к ? — - до д ал а Т ан я , щ о зовсім « є б о я л ась „в о в ч и к а-б р а- гіка “ . — - П очекай те, щ е п обач и те, в о ни талі далі, у лісі, — пром овив тато. — А ти, П етрусю , чем ний ? Ти ж зн аєш , щ о... — але тато не закін ч ив. В тр ьо х к р о ках від П е тр у ся, р ап то во вийш овш и з кущ ів, стояв справж ній ведм ідь, бурий, з білою ц яткою н а ш и ї. Ведмідь н е ріш уче спинився і н асто р о ж ен о ди вився на П етруся. — - Т ату! Ведмідь! В едм едик! — Н е п ід о зр ів аю ч и н еб езп ек и , з а хоп лен о за в ер ещ ав П етр у сь. В едмідь в ід ступ и в кілька кроків ■праворуч, але тікати не зб и р ав ся. Т ато не зн ав щ о ро б и ти , і сп оді вався, щ о м едвідь піде собі, коли й ого « є чіпати. П оки щ о тато н а к азав усім сидіти тихо і н е р у хатись, а сам н ам ац ав під ковд рою н о ж а, щ о ним мам а р ізал а хліб, щ о б у р азі н еб езп еки борон и ти ся. М ам а п ополотн іла, Т ан я міцно п р и ту л и л а ся до н е ї і тр у си лася, один П етр у сь н і трохи не б оявся й не міг зд и в у вати ся, чом у це всі стри вож или ся. Д іти зви ч айн о м аю ть зв и ч к у д і лити ся їж ею з хатнім и тваринам и. Вдома П етр у сь завж д и совав під стіл л?сі ш м аточки для свого к о тика Б у р к у н а, а крихти .з хліба виносив н адвір для п таш ок. Т о ж і ту т йом у в ід р а з у сп ало на дум ку п ригостити 'ведм едика, і перш е, н іж тато міг би йото спинити, хлопчи к ухоп и в ш м ат хлі'ба з м ар- м елядою і руш ив д о звіря. М ама в зял а к о ш и ка, ти хен ько п ід н яла з зем лі к о в д р у ... — - Н а , М исю , це солодке! — усм іхаю чись зв е р н у в с я він до в ед медя. Т ато кин увся до П етр у ся і см икнув його н азад. А ле ведм ідь вж е в сти г у зя ти ласощ і і, за д о в о лен о бурм очуч и , їв . А з ’ївш и , стаїв на зад н і лапи, точн ісін ько так, я к су сід ськи й 'Сірко, коли він „ с л у ж и т ь ". — - Він щ е хоче, тату , він щ е їсти п росить! — - зад о в о л ен о с к а зав П етрусь. — - Ц е він наш п ік нік носом п о ч у в і п рий ш ов у г о сті. М ама к и н у л а ведм едеві ввесь хліб щ е й п и роги . Тим часом с т а ли д у м ати про в теч у . Ведмідь, зд ав ал о ся , за б у в у ж е про лю дей і всю свою у в а гу п о кл ав на їж у . І, раптом , зд ал ек а стали п ід п о взати з усіх ч о ти р ьо х кін ц ів лю ди, в д я гн ен і в сині п о л о тн я н і ш тани і м іцні білі ж акети . 'В р у к ах вони трим али сітки й м о т у зз я . В о ни іМИТТЮ оточи ли в ед м ед я і в зя л и йото на зал ізн и й ланц ю г. Ведмідь і н е п р у ч ав ся. — - В ибачте, щ о наш М ись вас п о ту р б у в ав , -—- ск азав один із ч о ловіків. — - А ле н е б е зп е к и т у т о с о б л и в о ї не було, бо він — свій ський, лагідний. О т тільки з а х о т і л о ся йом у із зо о п а р к у п а в а к а ц ії б е з д о зв о л у п р о гу л я т и с я . — А х ти, волоц ю го, і н е сором н о то б і? —- зв ер н у в ся н агл яд ач до в е д м едя. В едмідь ви н увато ли зн у в н а гл я д ач а в щ о к у і щ е р а з став на зад н і лапи. — - Ц е він для мене, з а їж у д я к у є, — - виріш и в П етр и к. Н агл яд ач і п овели ведм ед ика до в ел и к о го в ан таж н о го авта, щ об від в езти й ого дод ом у, до з о о п а р ку. П етр и к до вго м ахав р у к о ю вслід ведм ед еві і обіц яв н а с т у п н о ї неділі відвід ати свого н есп о д ів а н ого п р и я тел я у зо о п ар к у . — Тату. Ведмідь, ведмедик. Не підозріваючи небезпеки захоплено закликав Петрусь. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ, 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
