Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ліс, п росто „д о вовка в х а т у “, але тато іна стояв « а своєм у. Ішли щ ось із милю, а тоді в ж е вн и зу, в м іж гір р ’ї, п о к а за в с я ліс, Г усти й -густи й , п рохолод н ий і т а кий п ахучи й та співучий! П таш ки защ еб етал и , вітаю чи гостей , б і лочки сту р б о в ан о зам етуш и ли сь, полохли ві ящ ірки , щ о гріли сь на галявин ц і, ш м игнули в нірки. Т іл ь ки червон і лісові сун иц і всм іха лися р у м ’яно з-п ід оксам и тного листя й самі спадали в м ален ькі ди тячі ручки . Зб и р ал и ягідки і -в роти к, і в го р н я тк о , тільки м а л ен ька Т ан я н ія к не м огла інаїсти- ся, і в ї ї чаш ечц і б уло п орож н ьо. Д у ж е ш видко всім зах о тіл о ся їсти . В дома в цей час щ е н іхто б і не подум ав про їж у , але в лісі, на свіж ім повітрі, в сі з р а з у з г о лодніли, і коли мама п ростели ла під сосною к о вд р у , всі миттю п о сідали „д о столу “ . В се см акувало, навіть звич ай н и й хліб із марм е- лядікою, а про мамині пиріж ки вж е й казати н ічого. — - А д е ж ведмідь, тату сю ? — п о ц ікави вся П етрусь. — ■ І в о в к ? — - до д ал а Т ан я , щ о зовсім « є б о я л ась „в о в ч и к а-б р а- гіка “ . — - П очекай те, щ е п обач и те, в о ни талі далі, у лісі, — пром овив тато. — А ти, П етрусю , чем ний ? Ти ж зн аєш , щ о... — але тато не закін ч ив. В тр ьо х к р о ках від П е тр у ся, р ап то во вийш овш и з кущ ів, стояв справж ній ведм ідь, бурий, з білою ц яткою н а ш и ї. Ведмідь н е ріш уче спинився і н асто р о ж ен о ди вився на П етруся. — - Т ату! Ведмідь! В едм едик! — Н е п ід о зр ів аю ч и н еб езп ек и , з а хоп лен о за в ер ещ ав П етр у сь. В едмідь в ід ступ и в кілька кроків ■праворуч, але тікати не зб и р ав ся. Т ато не зн ав щ о ро б и ти , і сп оді вався, щ о м едвідь піде собі, коли й ого « є чіпати. П оки щ о тато н а к азав усім сидіти тихо і н е р у хатись, а сам н ам ац ав під ковд рою н о ж а, щ о ним мам а р ізал а хліб, щ о б у р азі н еб езп еки борон и ти ся. М ам а п ополотн іла, Т ан я міцно п р и ту л и л а ся до н е ї і тр у си лася, один П етр у сь н і трохи не б оявся й не міг зд и в у вати ся, чом у це всі стри вож или ся. Д іти зви ч айн о м аю ть зв и ч к у д і лити ся їж ею з хатнім и тваринам и. Вдома П етр у сь завж д и совав під стіл л?сі ш м аточки для свого к о тика Б у р к у н а, а крихти .з хліба виносив н адвір для п таш ок. Т о ж і ту т йом у в ід р а з у сп ало на дум ку п ригостити 'ведм едика, і перш е, н іж тато міг би йото спинити, хлопчи к ухоп и в ш м ат хлі'ба з м ар- м елядою і руш ив д о звіря. М ама в зял а к о ш и ка, ти хен ько п ід н яла з зем лі к о в д р у ... — - Н а , М исю , це солодке! — усм іхаю чись зв е р н у в с я він до в ед медя. Т ато кин увся до П етр у ся і см икнув його н азад. А ле ведм ідь вж е в сти г у зя ти ласощ і і, за д о в о лен о бурм очуч и , їв . А з ’ївш и , стаїв на зад н і лапи, точн ісін ько так, я к су сід ськи й 'Сірко, коли він „ с л у ж и т ь ". — - Він щ е хоче, тату , він щ е їсти п росить! — - зад о в о л ен о с к а зав П етрусь. — - Ц е він наш п ік нік носом п о ч у в і п рий ш ов у г о сті. М ама к и н у л а ведм едеві ввесь хліб щ е й п и роги . Тим часом с т а ли д у м ати про в теч у . Ведмідь, зд ав ал о ся , за б у в у ж е про лю дей і всю свою у в а гу п о кл ав на їж у . І, раптом , зд ал ек а стали п ід п о взати з усіх ч о ти р ьо х кін ц ів лю ди, в д я гн ен і в сині п о л о тн я н і ш тани і м іцні білі ж акети . 'В р у к ах вони трим али сітки й м о т у зз я . В о ни іМИТТЮ оточи ли в ед м ед я і в зя л и йото на зал ізн и й ланц ю г. Ведмідь і н е п р у ч ав ся. — - В ибачте, щ о наш М ись вас п о ту р б у в ав , -—- ск азав один із ч о ловіків. — - А ле н е б е зп е к и т у т о с о б л и в о ї не було, бо він — свій ський, лагідний. О т тільки з а х о т і л о ся йом у із зо о п а р к у п а в а к а ц ії б е з д о зв о л у п р о гу л я т и с я . — А х ти, волоц ю го, і н е сором н о то б і? —- зв ер н у в ся н агл яд ач до в е д м едя. В едмідь ви н увато ли зн у в н а гл я д ач а в щ о к у і щ е р а з став на зад н і лапи. — - Ц е він для мене, з а їж у д я к у є, — - виріш и в П етр и к. Н агл яд ач і п овели ведм ед ика до в ел и к о го в ан таж н о го авта, щ об від в езти й ого дод ом у, до з о о п а р ку. П етр и к до вго м ахав р у к о ю вслід ведм ед еві і обіц яв н а с т у п н о ї неділі відвід ати свого н есп о д ів а н ого п р и я тел я у зо о п ар к у . — Тату. Ведмідь, ведмедик. Не підозріваючи небезпеки захоплено закликав Петрусь. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ, 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
