Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Вовк Відіграється точка .по точці з низанки нашої програми. Ми вдираєімося в первісність підпіриней- ських містерій, в мальовані печери з буйволами й ди кими кіньми, де невідомі предки людства розвинули свій хист, який підніс їх, відрізняючи на віки від су- сідів-звірів: міт і мистецтво. Шардон освітлює смолоскипом рожево-барнаві тіла на склепіннях печери, покритої грубою поволо кою вапняної ґлязури, і розшифровує їх значення: — Бо техніку, Марку, знають і терміти, але це не те. Сюди людство знов вертається черпати до від роджуючого джерела. Тут найдете все потрібне: ви бір, безпосередність і стилізацію без зайвого пере- тончення. І коли Пікассо малює своїх турів, з турів півнів, а з тих — гітари, то це тому, що він ■— при мітивна дитина, якій можна брати малювання, як іграшку. Очевидно, засуджується захоплення самим актом творчости, який дозволяє йому іноді на такий вибрик, як забути суть самої ідеї. То культ малю вання, ритуал, переведення в твір кожної нової дум ки; тут усюди багато небезпечного, єретичного, са мовладного і, биймося в груди: приманливого. Така Божа грайливість, така анархія! Але як близько ле жать одні з одними — святі і несвяті речі! Наші по гляди дуже позмінювалися в деталях від середньо віччя. Щ е дивимося скоса на Ніцше за таке відважне слово: „Я не міг би вірити в такого Бога, який не вміє танцювати", а що ж тут в останнім різне від Дантів- ської алегорії, що >Ісус — сонце (а сонце ж —- рух, p r im u m m o b ile !) Гірлянда поетів танцює довкола сонця свій вічний хоровід, бо поет — творець, від дзеркалення Творця. Сатана — пригадайте „ I n f e r no" — суттєво нерухомий, а нерозкаяний грішник — або зовсім закостенілий, або в 'монотоннім русі тупої, бездушної машини, безглуздого „ p e rp e tu u m m o b ile 11. , . — Ні, ні, Шардоне! Я маю деякі застереження до Пікассівських метаморфоз. Колись оглядав кар тини майстра Петрушки. Одну був готовий з місця собі забрати, якби в мене були гроші: два коні в хма рах, пеґази без крил, сміливо накреслені вуглем, з недійсними відтінями циклямену й індіґо. Зіш кря бавши дома за якийсь час нутро свого гаманця, я знов загостив до майстра. ,,Я прийшов по коні". ,,Які коні?" ,,Коні в хмарах“ . ,,Ах ті? Зовсім «є важні. Дивіться, я перема лював картину. Щ о скажете на ці гу си ?“ Я назвав погано малярів і всякий дріб. Вже Ру- данський роби.в з Миколи Варвару, і ніякого по житку з того не було . . . Шардон сміється пласко, як цинковий баняк. Дощ в Еспанії йде рідко. Кам’янисті оселі, осли з замотаними очима — мені знов пригадується „ I n fe rn o " — крутять цілий день воду на убогі плянта- ції, а нарід, твердий до звірів, як і до себе, животіє і плодиться серед висохлих річищ на солоній землі, де дерево рідше стрінеш, ніж людину. Суворі типи, жінки вдягнені в чорне коло сільської криниці з глиняною посудою, пралі, аскетичні монахи зі зр о слими бровами, які ще й досі говорять про „святу інквізицію" і йдуть подивляти геройство тореадорів на арені. Хай хто відважиться зломити ті заціпілі, кровожадні звичаї! Скоріше зломив би цьому людові хребет. Переживається красу характерного. — Що ж тут гарного? Я зовсім розчарована. Камінь, порох, біда, ніде квітників, ні дерев . . . ■— Суха панна Гільда Шрумп вибалушила водянисті очі й почуває себе ображеною в Бургосі, що хтось може захоплюватись Еспанією. — Пані, — хочеться крикнути їй у трубку на вухо. — Ви не відчуваєте, як за серце бер^/ця мо нотонність в пласких бальконах і пласких дахах на високих церквах, ви певно не чуєте тих глухих дзво- нових тонів по Еспанії. Ви вчора довбали зубочи сткою в оливках, нарікаючи на їх гострий запах, а сьогодні ви сердитеся на поплямлений обрус у ре сторані. Будь ласка, чи ви приїхали сюди на вигоди й на те, щоб смакувати швайцарські присмаки? Еспанія вбога. Але ви зовсім не помітили, що сходи перед велетенським храмом розкладені, як вахлярі, і більше ніж повага й тяжінь релігійного пережи вання в архітектурі, 'більше ніж спопелілі гобелени над амвоном з поломаною лінією еспанських сходів і ніж голови покриті побожно мантілями вас ціка вило, чи. мавр з годинника „ P a p a m o s c a s “ справді проковтує мухи . . . Річище Ебро застигло, повне густої брунатної піни, але по вечері, в тих насичених еспанських вечо рах, нас трясе холод; ми готовимо шатра і розпалю ємо вогонь. Потім оповідаємо, що кому пригада ється. Так я можу приглянутися ближче поодиноким особам із товариства. З земляків є тільки Дримба, який добродушно кліпає очима, поблискує золотим зубом і певно х о ває в кишені бублики до опери, бо так — куди д е шевше, і буфет на перерві буває переповнений. . . Він пише на всі теми до свого журналу, залюбки про такі оголомлюючі події як та, що геніяльний артист Кавка відвідав Рубенсовий дім в Антверпені. Дримба посилає з кожного місця нашого побуту велетен ські статті і різниться від інших безнадійною само- певністю. Правда, є ще Ярина. Вона носить дуже тонку обручку на середнім пальці й виглядає на переля кану ланю, або на люїдину, яка стелить за собою ліжко в готелі та перепрошує всіх за своє буття. Вона не носить прикрас. Волосся, зв’язане в грець кий вузол, теж нагадує ланину шкіру. А. з „ланями" було так: Щ е якось по дорозі через Францію Ярина й Ільонка, яка так добре вико
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
