Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ше Різдво прийшлось нам знову у Задвірї з тривогою оглядати на ші військові частини, що відступи ли під натиском поляків, які пере дерлись із півночі до Львова, зай маючи Жовкву. Потім знов із кін цем січня, як це приносили вістки, наше положення поправилось, Жовкву відбито і небезпека часо во проминула. А тим часом мої дні минали при телефоні у постійному напружен ні. Відомості з фронту я сильно пе реживала! Радість моя була вели ка, коли то в лютому чи може в березні ми дізнались про наші ус пішні бої під Городком. Наші зай няли Долиняни під проводом пор. Івановича і тим способом окружи- ли Львів, перериваючи залізничу лінію Львів-Перемишль. В часі, коли то з фронту дохо дили ці відрадні вістки, у нашому селі загніздилось інше лихо. По будовано в нас бараки для примі щення хворих на висипний тиф стрільців, що прибували транспор- тами з фронту. А вслід за тим тиф заглянув також до наших сільських хат. Люди почали хворіти, а також умирати; похорони відбувались щодня. Настав сумний час! Серед постійного нервового на пруження при моїй відповідальній праці, серед постійних вісток про нові захворіння проминав час. Один радісний момент запамятався мені. Це було тоді, коли прибув перший ешелон із Великої Украї ни, ведений Січовими Стрільцями з Києва. Вагони були навантажені всяким матеріялом. Вступила в нас віра, що починає вже приходити підмога від наших братів. Ми зна ли дотепер тільки про Загін ім. Гонти під командою отамана До- луда, що боровся під Львовом. Нагло прийшла вістка, що на фронті припинено бої. Заключено перемиря з причини приїзду алі- янтської місії. Після окруження Львова, внаслідок осягненої пе ремоги під Городком, дійшло до переговорів. Тим часом у селі ніщо не зміни лося. Вже місяць квітень і наш сільський комітет почав турбува тись приготуванням збірки для на шого війська на Великдень. А тут тиф розпаношився ще більше в селі. Захворіла також родина моїх господарів — четверо хворих у моїй хаті! До моєї напруженої праці прибавився ще один обовя- зок, бо хворих треба було, на скільки це мені час дозволяв — доглядати. На добавок передіста- лась до нас вістка про те, що по ляки готують нову офензиву, ді ставши підкріплення знаменито ви- вінуваним військом під командою ген. Галл ера. Саме тоді, коли ми вже готови лись до висилки зібраного коміте том добра, одного вечора, повер таючись із села до хати, відчула я біль голови. Невже й мене осягну ло? Дещо затривожено поклалась спати, а другого дня вже була га рячка, що досягнула 39°. Обняла мене тривога, що й мене не минув висипний тиф у домі, де лежало четверо хворих. Що буде з теле фонічною централею — маячилось мені у хвилинах, коли гарячка ми нала. І справді, начальник того дня навідався до мене, занепокоє ний моєю відсутністю (бо ж не бу ло кого післати до нього). Три дні я пробула під опікою добрих зна йомих, а потім перевезли мене до тифозних військових бараків. Там поміж приступами гарячки дійшла до мені вістка про наступ галєрців і що під їх натиском наші війська почали вже відступати. Прийшов наказ евакуації шпи- таля з Задвіря і нас усіх перевезе но до Бродів та приміщено тре тього дня по кризі в цивільному шпиталі. Там я перебула час ви дужання й повернулась до Задві ря. Застала поштовий уряд у ста дії евакуації. Начальник пошти дістав наказ відступати разом із військом. Що мені робити? Я ще зовсім була знесилена тифом, та все ж була військовою уряднич- кою і з приходом поляків мені грозив арешт. Ми навантажились на поїзд та перед Тернополем му- сіли пересісти на кінну підводу, якою заїхали до Березовиці Вели кої. Дальше вже не було транспор ту. Мій начальник подався за вій ськом пішки, а я не могла зважи тись на те, бо зовсім підупала на силах. Примістившись у сільській хаті, я рішила чекати того, що буде. Тим часом доходили тривожні вістки, що поляки наближаються. Моя господиня (у хаті жили старша жінка з дочкою) потішала мене, що видаватиме мене за свою дочку. З тривогою дожидали ми подій. Ось уже останки наших во яків відступили. Настала тиша в селі, як буває перед бурею в при роді, все принишкло, дожидаючи лиха. Другого дня зявились польські кіннотчики в селі і зажадали ква- тири в нашій хаті. Ми три самітні жінки запротестували, щоб вояки примістились разом із нами в одній кімнаті. Та вони не зважали на те, відперши злісно, що „якби пшишлі кабане, то ви би сен згодзіли". Вони таки примістились разом із нами, але поводились прилично. Другого дня почали забирати всю пашу для коней, що не обходилось без протесту з нашого боку та польської лайки під нашою адре сою. Кілька днів вони нам так до кучали. А тут одного дня ми завважили неспокій і якусь метушню в поль ських вояків. Показалось, що це був їх приспішений відворот. Уно чі почувся стукіт до війна —• су сідка прийшла мене перестерегти, що поляки втікають, але шукають за мною. Господиня порадила мені сховатись у картоплі поблизу ха ти і я там пересиділа цілу ніч. На світанку почула сильну стрілянину 3 крісів, а потім усе втихло. По якомусь часі почула я шелест і кроки людей зовсім недалеко. Я підняла голову й побачила врешті рідний однострій — це була вже українська частина! Обережно пересунулась я до хати (бо вже знов почалась стрі лянина). В короткому часі в’їхали 4 гармати на майдан перед нашою хатою та цілу годину ревіли, об стрілюючи поляків. Ми лежали на підлозі, приглушені гуком. Потім дуже скоро того дня наше військо пересунулось на Тернопіль. Наша радість не мала кінця! Третього дня з обозами, що переїздили че рез наше село, задержався також якийсь шпиталь. Наступ був спричинений Чорт- ківською офензивою і в висліді на ші війська рушили в напрямі Льво ва. Мені нетерпеливилось повер нутись на давнє місце праці в За двір’ї і я рішила спробувати це. Зголосилась до коменданта шпи талю д-ра Білозора^ прохаючи до зволу прилучитись до обозу шпи- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
