Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Нелегко воно пригадати події з-перед сорок літ. Ніколи вони вже не можуть бути повними, бо вири нають тільки моменти, які маркан- тно вбились у память. Решта загу билась у мряці часу при недоліках пам’яті, ■спричинених між іншим перебутими хворобами, питомими для того часу. Та все ж раз-у-раз повертаюсь до нього думками. Мені припала лиш скромна участь телефоністки й медсестри в дії УГА. Та це пере живання дало мені багато і в вели кій мірі спрямувало надальше моє життя. Два роки перед 1. листопада 1918 р. обняла я службу поштової уряднички в Задвірю коло Львова. Це був важний залізничий вузол від сходу. Мої начальником був тоді поляк. На цьому становищі застав мене пропамятний день 1. листопада. Вже перед тим доходили до мене слухи, що валяться фронти. Вісті пучих лавках, при поломаному столі, сухою реторикою. Та найбільше потрясло мене їх кінцеве прохання. Всі, як одна, ви словились у тому напрямі, щоб батьки не вчили дітей тієї ворожо- сти, яка існує між українцями ка толиками й православними, захід- нього й східнього походхення та різних політичних партій. Молодь цього ніяк не може зрозуміти. Це її найбільше знеохочує й відстра шує від громадського життя, яке не повинно обмежуватись, до груп і групок. Оце й найважніше поба жання до жіночої організації, щоб вона мала вплив на з’єднання всіх кругів нашого громадянства. Отже висновок із цих розмов ясний. Без 'батьківського дому, без твердої настанови матерей, без у- ваги мистецького світу, без охоти цілого громадянства не збережемо молодого покоління. Відповідаль ність за те тяжітиме на всіх в од наковій мірі та передусім на укра їнській матері. (Із спогадів телефоністки) ці потверджували австрійські стар шини, окреслюючи це словами ,,es ist schlecht, es ist sehr schlecht“. Про становище українців у тому часі я не мала ясного поняття. А тут, дня 1. листопада, коли я, як звичайно о 8-ій год. рано при йшла до праці, на моє здивування загородили мені дорогу при вході до поштового будинку два стрільці з українськими відзнаками на вій ськових шапках. Вони кинули мені короткий запит: — Хто ви? На моє вияснення українською мовою вони, впевнившись, що я українка, сказали мені, що тепер настала українська влада і що ме ні припаде обслуговувати телефо нічну централю, як потім виказа лось, виключно для військових ці лей. Ця хвилина потрясла мною до глибини. Я увійшла до пошто вого будинку, мов на крилах. Якось не пригадую собі, в який спосіб відсунено мого начальни ка, бо він перестав урядувати. Я пішла до свого нового призначен ня, свідома, що прийдеться мені виконувати відповідальне зав дання. Воно лягло відразу всім тягарем на мене. Перші три дні і три ночі я передавала й відбирала самі вій ськові прикази та повідомлення. Ці три дні безпереривної служби, не маючи нікого для зміни, мене дуже вичерпали, я попрохала командан- та стації (це він видав мені пер ший наказ виконування служби), щоб призначив когось на зміну в ночі. І дійсно, ввечорі прийшов ди- журити стрілець. Коли я на другий день явилась на службу, завважи ла, що бракує слухавок і помічно го телефонічного апарату. Я зго- лосила про це негайно командан- тові й по розшуках ці речі знайде но у двох залізнодорожних уря довців (один із них був поляк, а другий єврей). їх негайно усунено, одначе їх відхід прикро відчувався, бо з браку наших фахівців, трудно було їх заступити. Так почалась моя телефонічна служба для УГА. В день я повнила її, а вночі заступав мене стрілець. Вага телефонічної служби в За двір'ї мала особливе значення в ча сі, коли почались бої у Львові, а потім, коли по відступі 22. листо пада протягались під самим Льво вом. Тяжкий це був час. Свідома своєї відповідальности увага моя була весь час напружена, телефонічних приказів і розмов багато. До того хвилювала мене боротьба, що йшла так близько нас. А тут повз мої очі (поштовий уряд був близь ко стації) йшли поїзди з полоне ними з російської армії. Обдерті, голодні, десятковані тифом та ес- панкою, пішки або чіпляючись за- лізничих возів, вони вертались до мів та знесилені залягали стацію. Багато з них тут таки вмирало. У другій половині грудня Коман да Бригади УСС, що находилась тоді близько в Куровичах, на моє прохання призначила другу силу на поштового урядовця. Від тоді праця полегшала і ввійшла при близно на нормальну дорогу. Тоді вже було в мене більше вільного часу і в грудні, крім звичайної сво єї праці на пошті, прийшлось по думати про збіркову акцію в селі для нашого війська. Наближався час Різдва й крім заспокоєння зви чайних потреб хотілось відмітити якось це радісне свято. У селі створився комітет, що займався збіркою теплого одягу і взуття. Наші добросердечні селяни жер твували, що могли. Щотижня їха ли підводи до Команди в Курови чах, повні хліба, сала, яєць та те плого одягу. Звідтіля висилано ті припаси на фронт. Із фронту під Львовом доходи ли до нас то невеселі, то знов ба дьорі вісті. Хвилеві невдачі скріп лювала надія, що під кінець груд ня прибудуть нові військові сили з усіх частин краю. Розпочали на ступ — ми почули про зайняття Личакова. Тим часом якраз на на-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
