Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Моя сестра відкрила в себе акторський талант і цієї неділі виступає в городецькій читальні у дуже смішній комедії. Я була декілька разів із нею на пробі й трохи прислухалась, а більше розглядалася за тим таємним професором, що намовляє старого Хом’яка їхати туди, де робітникам краще живеться. Але нікого такого я не побачила. Сюди заходять студенти, гімназисти, дівчата, що не покінчили семі нарію, всі якісь бадьорі, ділові. Якісь вони дуже рух ливі й життєві. Я сказала про це Оришці, вона по обіцяла прийти на прем’єру. Ще зарання прийшли ми з сестрою на виставу. Треба передягнутися, ухарактеризуватися. Але заля порожнісінька. Я нудьгую. Моя сестра каже до ко гось: — Пане Влодку, підіть на залю, моя сестра сама, розважте її! Цей Влодко худий, блідий, якийсь якби обси паний попелом. Тільки очі, ясні променисті очі, гово рять більше, як його скупі слова. Він не вміє розва жати. Він залізний студент, значить такий, що не за кінчить ніколи студій. Йому перешкодили тюрми. Ми не розмовляли, бо з ним справді важко говорити. Але хіба може мені сказати щось про організацію залізничників тут у тій читальні? Він витріщився на мене, так якби я заговорила до нього по-китайськи, але промовив: —• Ви про тих комуністів? їх треба би всіх укупі з тим старим дурисвітом вислати туди, в Совдепію! Там побачили б, що таке комуна. Але чого це ви питаєтесь про такі справи? Невже молоді панночки не мають нічого важнішого для розваги? Ось ви мені скажіть, чого це ви не пливаєте човном по Світязі? Я — ціле літо на воді... Я обурена. Не лиш тим, що обірвав так не чемно тему, мовляв, для панночок це за мудрі спра ви, але чого тих комуністів хоче висилати туди, якби наперекір нашим плянам. Коли б ще Хом’як і не поїхав! Прийшла Оришка. Вона знайома з Влодком, привіталися так дружньо. Вона зі всіма знайома. Вона ніколи не ображується. Все спокійна і зрівно важена. Моя золота Оришка! Ми вийшли з нею на подвір’я з надломаними галеріями, декілька дерев посередині. Від вулиці — шкільний будинок. Тут десь збираються залізничники. Зайшли в коридор — пусто й темно. Постукали до шкільних кімнат — даремне. — Або ще їх нема, або вже розійшлись. „Тер- ціюм нон датур“ — ствердила глибокодумно Оришка і ми повернулись із нічим на залю. Сходяться гля дачі. Перекупки з площі Берестейської Унії, молоді хлопці, дівчата з Богданівки, Левандівки. Влодко вітається з кимсь, курить і курить. Звертаю на нього Орищину увагу. — Лиши його в спокою! Ти не знаєш, скільки він витерпів. Він сидів у всіх можливих тюрмах. Ще січовим стрільцем попав до Луб’янки, до Бутирок, потому тікав і знову сидів у Чехії, в Німеччині, а коли повернувся до Львова, то й тут його чекала гостинна польська тюрма. Від того і хворий на легені. А ти хочеш, щоб був такий як Благенький. Комедія не така вже смішна. Комік стоїть як пень, не ворушиться, дівчата сміються нещиро, моя сестра мабуть має трему. Я думаю заєдно про Влод- ка. Я вже простила йому гордовитий тон і неувагу до мене. Куди йому там висилюватись на комплі менти! Може його болить у грудях? Він так важко віддихає. Коли ми після вистави виходимо на вулицю, я підходжу до нього й щиро тисну йому руку: — До побачення на воді. Мені було приємно з вами познайомитися. Я багато чула про вас гар ного. — Так? — він мало не обпалив собі руки ци гаркою, яку хотів кинути й усміхнувся. Який то був усміх чарівний! Він розійшовся по сірому обличчі як соняшний зайчик і затямився мені так ясно, так виразно. .. Якось як звичайно, я вибралась до Хом’яків не дільного пополудня. Вже з-за вугла я глянула, чи не побачу Марійки, яка своїм звичаєм з вікна розглядає свою вулицю. Але ж вікно замкнене, ще заслонене завіскою. Я кликнула: — Марійко, Марійко! Вікно розкрилося і показалася там Марійчина голова. — Ходи, ходи швидко нагору! Щось там сталося. Я скачу по дві ступеньки на раз, перебігаю коридор і ганок, уже чую, як бреше Міртусь. Мене ввели в кімнату. Стара Хом’якова бліда лежить на постелі, дівчата плачуть, а старий стоїть посеред хати якийсь обсунений, обвислий у свойому синьому мундурі: — Отруїли мені жінку. Що робити? Що тепер робити? Хом’якова дістала в Касі Хворих якісь ліки проти малокровности, прийняла їх усіх зразу і страшенно після того захворіла. Має гарячку, болять її ноги й втрачає потрохи притомність. Добре, що за стіною живе дентист. Каже, що треба негайно до шпиталю, бо це отруєння. Але Хом’якова не хоче до шпиталю. Вона воліє померти дома біля дітей. Тоді я пригадую, Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
