Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НА ПОРОЗІ Містимо уривок із спогадів авторки, її враження після поселення на Закар патті у 1920 р. їхали ми з Відня до Ужгороду вагоном 3-ої кляси. З огляду на нашу 4-місячну дитину побажано було б більшої вигоди. Та інших нагонів у тому часі не було. Вже в поїзді стала зазначуватися змі на. Зачинаючи зі Словаччини пу- блика в вагонах була дуже міша на. Бідні, збіловані лиця лиця се лян і робітників, поміж ними гу сто євреїв і десь не десь у куті тулився інтелігент. Звідусюди го моніла мадярська мова, десь не сміло хтось говорив по-словацьки, а зовсім несміло по-українськи. Понад тим гомоном різних мов розносився нестерпний запах де шевого тютюну, людського поту й бруду. Я з тривогою клонилась над своєю дитиною, стараючись відгородити її від тих усіх небез пек, що тут на неї насувались. Але нас самих це зовсім не три вожило. Ми їхали назустріч ново му життю, без досвіду, але з ві рою в майбутнє, з відвагою, щоб підняти боротьбу за життя. При нас було тільки кілька тисяч ні мецьких марок і скриня з амери канськими харчами. Мій чоловік зголосився до здо- ровного відділу тимчасової влади в Ужгороді. Вона складалась май же виключно з місцевих за вий- нятком кількох чехів, що їх ви слали з Праги для навязання зно син. А місцеві хоч були й з уні верситетською освітою, проте ціл ковито пересяклі мадярським ду хом (покінчили мадярські школи, вдома говорили по-мадярськи) й навіть дивно було, що в них зали шилось дещо ,,руського". А якою мовою вони говорили! Це не було ані по-українськи, ані по-москов- ськи, а якась мішанина одного й другого з домішкою змадяризо- ваних слів. Цією мовою промов ляли вони на зборах різних това риств, де треба було виказатись тепер „русином", бо йнакше не виходило, або в розмовах із селя нами в судах, в урядах або на селі. Нарід по селах, що напричуд заховав майже чисту, майже неза- смічену українську мову, сотнями літ опираючись наступові мадярів, мав почуватись чимсь нижчим пе ред тими панами, що говорили цим воляпіком, свято переконані, що це російська мова. Ота інтелі генція походила переважно зі свя- щеничого стану та була з ним тіс но звязана. Це були давні роди, що продукували дальше священи ків і урядників по містах. Вони бу ли з собою тісно посвоячені і тво рили панівну клясу. Дух між ними панував москвофільський. Правда, траплялись між ними й народовці, як О. Духнович, що першим своїм виступом став будити оту приспа ну інтелігенцію і вказав їм прав диву дорогу „до народу". Мій чоловік, походивши до представників влади, скоро пере конався, що як українець мав ду же мало виглядів на якунебудь по саду. До нього ставились холодно і з застереженням. Щойно коли він показав свій диплом і посвідки військового лікаря з печатками двуголового орла, то це розряди ло атмосферу. ■— Але ж ви рус- скій — заявив добродій і став го ворити до нього ломаною москов ською мовою. — Я не русскій, — відповів чоловік — та російською мовою володію. Це так заімпону вало добродієві, що тут же дав йому назначення участкового лі каря. Прощаючись із ним дуже привітно,' референт заявив: — Я знаю, що ви українець, але покищо до того не признавай тесь... Впродовж двох тижнів чоловік полагодив різні формальності й дістав назначення до села Довго го. Там був лікар-єврей ще з часів мадярського режиму, старший ві ком. Він мав замір ліквідувати свою практику й переїхати на Мадяр- щину. Спершу чоловік поїхав сам, щоб обзнайомитись з обставинами та найняти мешкання. Через тиждень ми покидали брудний готель і вже всі разом поїхали на нове місце призначення. Спершу поїздом до Берегова, а там пересіли на льо- кальку до Довгого. У поїзді між Ужгородом і Бере- говом, а ще й потім кілька стацій переважало мадярське населення і мадярська мова звучала своїм типічним стаккато. По їх поведін ці й голосній розмові видно було, що вони підкреслюють, що вони ще тут пани, хоч формально це панство вже скінчилося. Хоч у меншості, вони старались на кож ному кроці зазначити свою ви щість. Ми приглядались краєвидові, що сунувся зі скорістю поїзду по при наші вікна. Денеде поля і па совища, то знов невисокі горби майже всеціло покриті виноград никами, а поміж ними мадярські села з мурованими домиками здовж вулиці, з садками угорських сливок і інших овочів біля них та високими журавлями криниць здовж вулиць. Це все було сіре і немов присипане вічним порохом, що його, здається, навівали вітри хмарами з далекої пушти. Над краєвидом звисало небо сіро-си ньої краски, а в поїзді було гаря че й душно. Берегово славне своїми вино градниками і постачанням дуже
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
