Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ДЛЯ ХВОРОЇ В повітрі пахне весною. Тополі, що значать шлях у безвість, стали ще чорніші, вологою, набрясклою чорністю. По глинястій дорозі з шумом пливуть по токи снігової води. Сестра принесла вістку, що наші студенти вибили 'ВСІ шиби в совєтському консуляті. Мені прийшов на думку високий білявець, прізвища якого не насмілююся і в думках повторити. А так хотілося б його колись побачити! Оришка познайо мила мене на маївці з товаришем свого Ромка, •— маленьким надутим паничиком. Засипав мене зразу незручними компліментами й пристав — не відстає від мене. Куди не повернуся — завжди на очі налізе. Чи виходжу зі школи й поверну з товаришками на Академічну, чи зупинюся біля Жандармерії, щоб по прощатися з Іванкою, чи під Волоською на дванад цятій, — завжди підбіжить маленька фігурка, що заледве дорівнює мені ростом і зараз же обіцює роз казати силу-силенну преважних справ. У нього й прі звище дрібненьке, як і він самий: Благенький. Горе моє! — з мене сміються всі товаришки. Але мій ма ленький поклонник, що запевняє мене кожен раз ■— яка-то я симпатична — нічого не знає про те, хто вибивав вікна в совєтському консуляті. Але зараз же обіцяє розвідати. — Ні, ні! Не розвідуйте! — у моїй тямці при сяга, складена під світлиною мами. — Нічого не роз відуйте, а то я й не відклонюся вам на вулиці! Нарешті прийшла справжня весна. Наша вулиця вся в бузках. Усі поламані паркани закриті білим, синім, фіялковим запашним квітом. Тато дивується, що Ясько Криса — як щороку — не приносить нам турецького щіпленого бузку, мабуть зі саду профе сора політехніки, там на горі. Але ж бо й самого Яська якось не видно. Може дістав роботу? — Коби якась біда не трапилася з ним, — каже моя сестра, але зараз звертає на інше. — Мусимо пошити собі якісь суконки на літо. Просто немає в що одягнутися! — А що зробиш з тим усім, що висить у шафі?— посміхається тато. ■— Але ж це все нічого не варте! Старе й не модне. Одного пополудня, в наше ісвято, йдемо з се строю до міста. Я хотіла йти Сикстуською — так для відміни, —- але 'вона каже, що туди нецікаво. Йдемо вулицею Коперника, а там попри статую Пречистої Діви, каплицю Боїмів та стару українську катедру, забрану тепер поляками на їхню — в ринок. З ринку біжать вузенькі вулички старого міста, а в тих ву личках 'продають у крамницях — для нас — неоці ненні скарби. А найбільш притягає нашу увагу ма ленький, запханий товаром магазинчик Рожі Ботвін, завжди сповнений покупцями й прикажчиками, що годі туди пролізти. Але вибрати там можна все, від дешевенького вуалю, квітистого ситцю в 'Матових ко льорах аж до французьких шовків з вишуканим ри сунком. І все не так уже дешево, але ж тут, при дрібці витривалости, ціну можна збити наполовину. Купили для мене й сестри 'ситцю такого гарного на літні суконки, самі пошиємо. Але ж бо торгува лися до впаду. Ботвінка присягалася на життя своїх доньок, але даремно хитрувала — вона ж має тільки одного сина — таки «упили за нашу ціну. Щасливі вертаємося Ринком, повертаємо на Гетьманські Вали. 'Вгорі Коперика нам .назустріч іде брат моєї ко лишньої товаришки Янки Гавришкевич. Він якось так дивно вклонився', засоромився чогось, чи хоче щось сказати. Я покидаю мою сестру й кличу його: — Що чувати, пане Петре? Як Яйця? — З Янкою недобре. Вона трохи нездужає. Як вам не важко, прийдіть її провідати. Вона вже не працює й рада буде вам дуже . — Добре. Прийду в неділю. До по'бачення. — Мене вражає його вигляд. Теж не дуже здоровий. В неділю, ще нема й третьої по полудні, коли я збираюся до Марійки Хом’як, щоб разом із нею ‘провідати- Гавришкевичївну. Вже близько рік, як по кинула вона гімназію, -бо не мала за що вчитися й по шукала собі праці. її подруга — Люба Миколає- вич — така рожевенька й синьоока калічка з корот шою ногою, залишилася сама в лавці. Вже й нема чого професорам їх упоминати, головно Рудзеві від німецького, щоб своїм безнастанним шепотінням не заваджали йому: — Гавришкевич унд Миколаєвич!?! Залишилася в лавці сама Миколаєзич, сама й нудьгує на перервах, бо важко знайти другу при ятельку. Нудьгує сама й на довгій дорозі до голов ного двірця, з якого виїздить псїзд до Зимної В одії . Бідна Люба! Недільного пополудня Львів пустий, як вимер лий. Денеде тиняються служниці. Вони з третьої го дини мають вихідне. їм назустріч висипається вояц тво з касарень. Вони: збираються на майдані св. Юра, або в -Єзуїтському ‘Саду й звідти чути їхній 'безжур ний сміх та голосні зальоти. На Льва Сапіги, проти помаранчевого будинку політехніки так же пусто, як у цілому місті, як і під будинком хлоп’ячої гінмазії. Минаю костел Єлиса- вети й простую в саме серце Городецького кварталу. Тут, зразу ж за Городецькою вулицею, розбігаються ■на всі боки невеличкі провулки з безліччю коршем на кожному розі, зі складами вугілля, -фдбричками й за*- лізничими стокам». У вікні першого поверху, на оксамитову, гапто вану подушку сперлася Марійка Хом’як. Вже здалеку бачу серед вазонків із квітами її русяву голівку, дбайливо зачесану в запечені залізком кучерики. Вона поклала на носик трохи пудри, а коротенькі брови продовжила спаленою сірничкою. Я кличу її знизу, щоб зійшла* й ми підемо до Янки. В хаті Гаврешкевичів батько щось майструє в кухні. Біля нього, на маленьких дерев”яних стіль цях бавляться наймолодші, а Янка лежить у кімнаті на канапі. Яка вона жовта й похуділа! Ледве її пізна ємо! І коли їй це говоримо, вона блідо посміхається й запевнює нас, що їй уже краще. Саме купили ліків, бо в Касі Хворих не хотіли видати, й від них їй по легшало. Марійка да€ їй пиріг з черницями, який захопила з собою, а Янця хапаючись, починає їсти. Вона, мабуть, з голоду така хвора, чи що? Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top