Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
волоссям. Тільки вийшла на сцену — зірвалися опле ски. Такі бурхливі, що вона навіть не починає спі вати. Вклонилася, почервоніла, кахикнула, а оплески тривають далі. Я розглядаюся по залі, по бальконі, хто це так завзято плеще? А це студенти на бальконі, а найдужче, по середині, білявець. Ах, чому ж то я не маю голосу? Оплески тривають, не перериваються, не кінча ються. Маланич не може співати. Вона вже трохи збентежена, не знає, що їй робити. Хустинкою ви тирає собі руки. По її біленькому, пудрованому личку спливає піт. Врешті починаємо розуміти. Це не захоплення — ці оплески! Це вони там, на баль коні заважають, не дають їй співати! Радник Копач, що аж на залю прийшов зі своєю вічною палицею, повертається в своєму кріслі в першому ряді й вима хує рукою до тих там на бальконі. Вільною рукою їм махає, але певно з радістю потягнув би їх пали цею. А вони не зважають на нікого. Плещуть далі завзято. По чолі Маланич тече піт. Вона сперлася на фортепіян і виглядає, що ось-ось упаде. Тоді дири гент Гриневецький підходить до неї й щось шепо чучи, виводить її зі сцени. Оплески зразу втихають. Ага! Тепер ми вдома! Пригадуємо собі плітки, що ходять про неї: вона буцімто ходить із якимсь поляком. Тепер нам усе ясно. В пориві незрозумілої радости біжу до Оришки за куліси. Проти мене ви лить Ґена. — Ти чудесно співала! — Справді? Але мені не били так браво, як Маланичівні! Обидві сміємося. Усі вже знають. У коридорі викрикує радник Копач. Про некуль турних гунів, про профанацію свята. Він шкільний інспектор — обурений вкрай. Його підтримують професори, якісь пані, але молодь задоволена. За мість слухати дальших точок, концерту, ус.і. водять очима по бальконі, показують пальцами ... Але там уже зразковий спокій . . . * * * Ми пішли з Ромком на попис елевів до Музич ного Інституту. Гарна ця багряна заля! її розмалю вав маляр Сосенко. Золоті ноти на багряному тлі! А найкращий бандурист на стелі. Я завжди сиджу там із задертою вгору головою, та й не тільки я! Оришка грала якусь довжелезну річ Цезаря Франка. Це мені не подобалось, але воно мабуть підійшло Орищиній вдачі. Ромко задоволений, коли Оришку оплескують. Найбільше плещу я й вона по вертає свій задертий носик від фортепіяну й дивиться по залі. Аж по вуха, по волосся залита вишневим румянцем — ця бліда, звичайно, Оришка. Ромко си дить випроставшись гордо поруч мене — наче б оплески йому! „Математик" каже, що найкраще грає щости- клясНиця — Зоська. Вона повинна б стати добрим математиком. Чому? — це його тайна. Але найкраща Ляля. Не знаю, чи вона добре грає, але вона й тан цює й така гарна, що хіба одна Любка Колесса може так добре виглядати при фортепіяні в своїй „грець кій" зачісці з „римським11 профілем і блакитними очима. Ляля каже, що після матури вивчатиме гру на арфі, бо якже ж можна подумати: майбутня україн ська симфонічна оркестра — без арфи! Попрощалися під Інститутом, було вже темно. Я йшла швидко, і щоб дорога не довжилася, прига дувала щойно почуті мелодії. Біля тієї будки, де завжди п’ємо содову воду з малиновим соком, почула я чиїсь кроки. Хтось ішов у рівній від мене віддалі. Коли я прискорила ходи, хтось теж поспішав. Хто це може бути? Не слід оглядатися, але я неспокійна. Це вперше за наше життя на Вульці я чогось наля калася. Вже так швидко йду, не знаю де сила бе реться так бігти під гору, а хтось за мною не відстає. Передо мною криниця й старе, повалене дерево. Я вмить зупинилася й станула перед .. . Яськом Кри- сою. Засміялася, нехотячи, вголос. Ясько зніяковів, але теж сміється. —■ Ви що, хотіли мене налякати? — Ні, та де там! Дорогою йшли п’яні „гарбузи", то я хотів бути близько, щоб вас не зачіпили. Ясько йде поруч, але так пів кроку за мною. Загорнувся в якийсь широченний плащ, не то вій ськовий, не то жіночий, без ґудзиків, і посвистує крізь зуби. Мовчимо, не знаючи, що говорити; я ніколи з ним не розмовляла. І про що з ним говорити? Про курей? Про „гарбузів"? — Ага! Пане Яську, скажіть, як то було в цій кам’яниці Андріїва, коли прийшли за вами? Чи вас не застали? — Я випровадився, якраз два дні перед тим, ■— говорить із затаєним сміхом — на іншу „кавалерку". А дураки на те ж і є, щоб їх у бутлю набивати! Ані не подумали „лахманярі" заглянути до собачої буди! Але Ясько не завжди спить у собачій буді. Раз довелося йому поїхати з одною панею аж на провін цію та помогти їй улаштувати сина в тюрмі. — Влаштувати ... в тюрмі? — Так, сидів за політику. Пані сказала: Яську, поможи мені занести подушку, коц і машинку до кави. — То якась люксусова тюрма! — Та де там! Звичайна поліційна буда, тільки пані велика риба! Лісу й поля, як ціла наша Вулька, а став більший за Світезь. Але син мусів сидіти . .. Ми прийшли до начальника тюрми з пакунками, як верблюди, а той бурмоче: „Ще було фортепіян при таскати, прошу добродійки!" — У такій тюрмі не гріх і посидіти, — кажу. Але Ясько споважнів-*’^ — Краще не сидіти %!ніякій. Краще вже в со бачій буді. Добраніч! : — Добраніч. Дякую вам! — Нема за що! Теж мені „фатиґа"! — крикнув, замикаючи за мною ворота, й зник у темній гущі при дорожніх кущів. Може й спить десь там, бо вже від лига. Може весна скоро буде?
Page load link
Go to Top