Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше їит ервю Жінка великої культури У грудні мин. року відбувся в Ню-Йорку зїзд учителів живих мов. У ньому взяло участь багато наших педагогів-мовників, а між ними теж Олена Василева, член Т-ва Вчителів Французької Мови в ЗДА. З її статті читачі „Свобо ди" довідались про перебіг зїзду. Стараюсь осягнути Олену Іль- ківну телефоном. За якийсь час я вже в її привітному мешканні на горі Ню-Йорку. Хоч я майже не знайома з нею, проте скоро навя- зується розмова. Починається від зїзду. Показу ється, що Олена Ільківна була й на попередньому зїзді вчителів живих мов у Вашингтоні (1956) і на ще давнішому в Шикаґо (1954). Вона вдержує контакт із кругами вчителів французької мо ви, бо вважає це властивим своїм званням. Та й тепер викладає французьку мову в Українському Технічно-Господарському Інститу ті в Ню-Йорку. Ще більш цікавить мене її пра ця в рідному краю. Олена Ільківна радо розказує. Французьку мову вивчила ще малою дитиною. Вже в гімназії за хоплювалась французькою літера турою. Тому, поступаючи на уні верситет у Харкові, не було вже в неї сумніву щодо того. Факуль тет романських мов закінчила бли скуче. Стала вчителькою фран цузької мови в українській школі ім. Котляревського у Полтаві. Гарні спомини звязані з цією школою. Весь ентузіязм, що його вкладала молода вчителька у свою школу й улюблений свій предмет! Але воно тривало недовго. Бо французьку мову у школі скоро тили й Олені Ільківній прийшлося шукати нової праці. У Полтаві для неї місця не було. Отже прийшло ся поїхати до Харкова. А там про стелилась для неї праця в зовсім новій галузі — бібліографії. Олена Ільківна теж радо згадує цей час. В Українській Книжковій Палаті вона редагувала звідомлен- ня про нові появи. Це були книжки різних галузей знання і їй дове лось бути в контакті з різними ре цензентами. Це була цікава праця. Вона придбала там звязкість ви слову, бо треба було ■—- через об межене місце в журналі — раху ватись із кожним реченням. Але мовознавча праця манила її більше. Незабаром вона стала ви кладати мову в Інституті Чужих Мов. А що цей пост вимагав під вищення кваліфікацій, вона стала працювати над дисертацією. Те мою була „Ідіоматика сучасної французької мови“. Показалось, що для цього майже немає мате- ріялів. Треба було перегорнути сотні й тисячі книжок, шукаючи кожного звороту, кожного виразу. Це була муравлина праця, яка й завершилась науковим твором. Та через вибух війни не вдалось за хистити його для степеня доктора. Велика мандрівка не була при гожим тлом для дальшої наукової праці. Щойно тут, у ЗДА, Олена Ільківна знов навязала контакт із науковими установами, вступила в члени Американського Т-ва Вчи телів Французької Мови і стала працювати в ділянці бібліографії. Вислідом того є обширна її праця про Книжкову Палату в Харкові, яку замовив Інститут Вивчення СССР в Мюнхені. Та й ще одне... Тут Олена Ільківна урвала і тре- Олена І. Василева Календар висів у їдальні, що через неї всі ходили, над комином, біля полиці, де примістили радіо. Якщо хтось з родини мав якісь пляни, підходив і олівцем відзна чав на календарі певні дні. Батько мав свій власний настіль ний календар, що його ніхто не мав торкатися. Отже, з стінного календаря користувалася лише мати, а згодом і діти почали від бивати на ньому якісь свої наміри —■ вони жили майбутнім — і він завжди мав якісь позначки. То якісь дні були окреслені кольоро вими олівцями — дні якихсь стрем- лінь, очікувань, бажань. Часом ба було заохоти з мого боку, щоб вона продовжувала. З деяким ва ганням вона показала мені своє прізвище в журналі „Нові Дні“. — Так, це мої літературні спро би. Не дивуйтесь! І давніш я про бувала писати, також багато пе рекладала. Одначе друкувати по чала щойно тепер. Можу сказати, що ця праця дає мені багато радо- сти. Це тільки невеликі картини, що закріпились у моїй памяті. Але, списуючи їх, я знов переживаю їх і шукаю в них глибшого змислу. Ці короткі нариси дійсно опису ють звязко якусь ситуацію чи по дію. Проявляю рідко подибану в нас концентрацію думки й вишу каність засобів. На мою заввагу всміхається Олена Ільківна. — Мені це кажуть. А це зали шилось у мене від праці в Книжко вій Палаті, коли треба було дуже стисло висловлюватись, щоб як найкраще використати місце. Ка жете, що хотіли б якийсь нарис до Нашого Життя? Може щось для вас підберу... На цьому закінчилась наша роз мова. Я залишила привітну хату, в якій живе і творить ще одна у- країнська жінка великої культури. JI. Бура хтось нетерпеливився і починав викреслювати дні, ніби це могло прискорити сподівання, наблизи ти бажану хвилину. Так календар, що відбивав маленькими частками невпинний рух часу, ожив, став чимсь рухливим та хвилюючим, ви являючи пережите минуле й спо дівання майбутнього. Діти виросли, роз'їхалися. Стало якось незвично тихо, порожньо. Особливо це відчувала мати, хцо присвятила все своє життя дітям, не поставивши собі якоїсь іншої мети. їй нічим було цю прогалину заповнити, і вона думкою своєю все оглядалася на ті часи, коли в Календар
Page load link
Go to Top