Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Фейлетон І про мого чоловіка Мій чоловік зовсім не такий, як чоловік Нати. Йому не треба під сувати Нашого Життя у руки. Де там! У нас таке завелося, що я завжди остання читаю наше Жит тя. Так і сьогодні. Мій „драбуга" (він у мене „пта шина" або „драбуга" — залежно від настрою) сидить при столі й читає Наше Життя. А читає він усе, крім сторінки „Що варити й пекти". Хоч як мені терпцю не стає й хочеться хоч одним оком заглянути і хоч як язик свербить запитати „Чи не досить тобі твоїх газет?"—проте мовчу. Треба бути вирозумілим (вдавати принаймен- ше) та й дозволити йому докінчи ти. Але все таки не витримую та питаюсь невинно: — Що там нового в Централі? Якісь цікаві вістки? „Драбуга" мовчить. — Чи є якась згадка про наш Відділ? Потакнув головою і далі мов чить. — А знаєш, — кажу розохоче на, ■— я й досі не вислала поба жань до ювілею Нашого Життя. І совість мене мучить, подумай, які бідні були б ми, жінки, без нашого власного журналу. Це ж наша гор дість! Мабуть чоловікові було вже за багато, бо відложив журнал набік і каже: — Пиши побажання і все що тільки хочеш, лиш, ради Бога, дай мені спокій на кілька хвилин. Трохи соромно стало, що спро- псувати їм настрою, не треба до зволити їх побачити сліди сліз на обличчі. Вони ж несуть у хату свою найбільшу радість, свою „за конспіровану" завтрішню „неспо діванку" для Мами. Завтра вони стануть з дарунка ми на порозі моєї кімнати. Так, як колись ставала я сама на порозі кімнати моєї матері, як ставали колись вони в таборовому бараці з своїми квітками і словами: „Ма мо — ти наш світ!..." Завтра буде мій день — День Матері! Рута невірилась своїй засаді. Але кори- стаю з того, що він встав від сто ла, кажу: — Вибач, „пташино", обіцюю тобі більше не перешкоджати, тільки будь добрий і побіжи до „драгстору" та купи грошовий пе реказ на 10 дол. Чоловік у мене слухняний, (а може хотів запевнити собі тих спо кійних кілька хвилин), накинув плащ на себе і вже біля дверей зу пинився й питає: — А навіщо тобі 10 долярів? Знов щось нового сплачуєш? — Та... ні... тільки з тими поба жаннями до Нашого Життя, не ви падає „сухого" листа посилати. Тут моя „пташина" (мабуть із воронячого роду) раптом розкря калась: — Скільки разів і котра це вже десятка йде на СУА? Це дійсно ка ра Божа з тими жінками! Що сталося? Які це десятки мій чоловік тут числить? Прошу вияс нення. — Певно, що ти не знаєш —; у вас, всіх жінок, коротка память! Я далі не могла зрозуміти. Не вже він числить оті передплати в Німеччині чи Австрії? Ні, це не може бути. Це щось не те... — Памятаєш, тоді коли вам за хотілося чайного вечора з орке- строю і співачками? А я тоді все мусів позвозити. Дощ лляв як із ведра! Тільки на одну хвилину я пристанув біля залі, відніс скрип ку, і співачку, і вернувся по бу бон і решту, то вже надворі мого Форда не було. Опинився на полі ції за паркування в алеї. Не обій шлося тоді без десятки! — Або коли возив вас щедру вати по хатах. Ви гостилися, а я сидів їв авті при 15 степенях зим на. Я якось витримав, але наш ста рий Форд :НЄ ХОТІВ і ВІДМОВИВ ПО- слуху. ПриЙШЛОСЯ тягти ЙОГО до гаражу і пішла знов десятка! — А тоді вже пішло, мабуть, три. рази по десять, як була та за бава студентів, де ви буфет прова дили! Памятаєш, як хтось гупнув мого Форда, коли я пристанув, щоб повиносити всі голубці, бор щі, канапки... Здається, що чоловік буїв би ще далі стояв на порозі і вичислював свої втрати, коли мені прийшла спасенна' думка і я почала солод ким тоном: — Твоя правда! Ти є добра, со лодка „пташина"! І без тебе я ніяк не дала б собі ради. А наш Відділ також! Але знаєш, обіцяю цього року навчитись їздити автом і тоді ти вже відпічнеш! Але до ре чі: хочу тобі пригадати, що хто, як не ти завжди мазав, що наш журнал направду вартісний і ти його все залюбки читаєш! Що на ша праця дуже потрібна в усіх ді лянках громадського життя. Що МИ, ЖІНКИ, € менше „ДрїбНИЧіКОВІ" від чоловіків... Тут я попала в па- тос і захопилась так своєю „про мовою", оцо й не стямилась, коли місце біля дверей спорожніло. Я почала заходитись біля обіду. Врешті оглянулась за хвилину, ко ли біля дверей знов стояв мій чо ловік. Тепер за своєю звичкою ла гідно посміхався. В душі в мене проясніло. — Маєш тут грошовий переказ. Пішли і скажи, що коли щось до бре, то варте всяких клопотів і де сяток. І скажіть, чи це не добра пта шина? Катря БІБЛІОТЕКА НАЦ. РАДИ ЖІНОК КАНАДИ Національна Рада Жінок Канади започатковує в Оттаві бібліотеку, що вбиратиме всю жіночу літера- туру, себто книжки писані про провідних жінок та діяльність жі ночих організацій, а також книжки жіно к-іпи сьменниць. П-ні Галина Мельник, референт на мистецтва в відділі Нац. Ради у Монтреалі, поробила заходи, щоб у цій бібліотеці створено україн ський відділ. Тепер є перед нами нагода зібрати в одному будинку •всю жіночу літературу, до якої матимуть доступ студенти, пись менники й дослідники. Ця бібліотека засновується з нагоди 100-ліття народин леді А- бердін, ооновниці Над. Ради Жі нок Канади й носитиме її імя. Книжки прошу висилати на ад ресу: Miss Е. D. Long, Arts & Letters 55 Cornish Ave., Apt. 4 Winnipeg 1, Man. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top