Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Фейлетон І про мого чоловіка Мій чоловік зовсім не такий, як чоловік Нати. Йому не треба під сувати Нашого Життя у руки. Де там! У нас таке завелося, що я завжди остання читаю наше Жит тя. Так і сьогодні. Мій „драбуга" (він у мене „пта шина" або „драбуга" — залежно від настрою) сидить при столі й читає Наше Життя. А читає він усе, крім сторінки „Що варити й пекти". Хоч як мені терпцю не стає й хочеться хоч одним оком заглянути і хоч як язик свербить запитати „Чи не досить тобі твоїх газет?"—проте мовчу. Треба бути вирозумілим (вдавати принаймен- ше) та й дозволити йому докінчи ти. Але все таки не витримую та питаюсь невинно: — Що там нового в Централі? Якісь цікаві вістки? „Драбуга" мовчить. — Чи є якась згадка про наш Відділ? Потакнув головою і далі мов чить. — А знаєш, — кажу розохоче на, ■— я й досі не вислала поба жань до ювілею Нашого Життя. І совість мене мучить, подумай, які бідні були б ми, жінки, без нашого власного журналу. Це ж наша гор дість! Мабуть чоловікові було вже за багато, бо відложив журнал набік і каже: — Пиши побажання і все що тільки хочеш, лиш, ради Бога, дай мені спокій на кілька хвилин. Трохи соромно стало, що спро- псувати їм настрою, не треба до зволити їх побачити сліди сліз на обличчі. Вони ж несуть у хату свою найбільшу радість, свою „за конспіровану" завтрішню „неспо діванку" для Мами. Завтра вони стануть з дарунка ми на порозі моєї кімнати. Так, як колись ставала я сама на порозі кімнати моєї матері, як ставали колись вони в таборовому бараці з своїми квітками і словами: „Ма мо — ти наш світ!..." Завтра буде мій день — День Матері! Рута невірилась своїй засаді. Але кори- стаю з того, що він встав від сто ла, кажу: — Вибач, „пташино", обіцюю тобі більше не перешкоджати, тільки будь добрий і побіжи до „драгстору" та купи грошовий пе реказ на 10 дол. Чоловік у мене слухняний, (а може хотів запевнити собі тих спо кійних кілька хвилин), накинув плащ на себе і вже біля дверей зу пинився й питає: — А навіщо тобі 10 долярів? Знов щось нового сплачуєш? — Та... ні... тільки з тими поба жаннями до Нашого Життя, не ви падає „сухого" листа посилати. Тут моя „пташина" (мабуть із воронячого роду) раптом розкря калась: — Скільки разів і котра це вже десятка йде на СУА? Це дійсно ка ра Божа з тими жінками! Що сталося? Які це десятки мій чоловік тут числить? Прошу вияс нення. — Певно, що ти не знаєш —; у вас, всіх жінок, коротка память! Я далі не могла зрозуміти. Не вже він числить оті передплати в Німеччині чи Австрії? Ні, це не може бути. Це щось не те... — Памятаєш, тоді коли вам за хотілося чайного вечора з орке- строю і співачками? А я тоді все мусів позвозити. Дощ лляв як із ведра! Тільки на одну хвилину я пристанув біля залі, відніс скрип ку, і співачку, і вернувся по бу бон і решту, то вже надворі мого Форда не було. Опинився на полі ції за паркування в алеї. Не обій шлося тоді без десятки! — Або коли возив вас щедру вати по хатах. Ви гостилися, а я сидів їв авті при 15 степенях зим на. Я якось витримав, але наш ста рий Форд :НЄ ХОТІВ і ВІДМОВИВ ПО- слуху. ПриЙШЛОСЯ тягти ЙОГО до гаражу і пішла знов десятка! — А тоді вже пішло, мабуть, три. рази по десять, як була та за бава студентів, де ви буфет прова дили! Памятаєш, як хтось гупнув мого Форда, коли я пристанув, щоб повиносити всі голубці, бор щі, канапки... Здається, що чоловік буїв би ще далі стояв на порозі і вичислював свої втрати, коли мені прийшла спасенна' думка і я почала солод ким тоном: — Твоя правда! Ти є добра, со лодка „пташина"! І без тебе я ніяк не дала б собі ради. А наш Відділ також! Але знаєш, обіцяю цього року навчитись їздити автом і тоді ти вже відпічнеш! Але до ре чі: хочу тобі пригадати, що хто, як не ти завжди мазав, що наш журнал направду вартісний і ти його все залюбки читаєш! Що на ша праця дуже потрібна в усіх ді лянках громадського життя. Що МИ, ЖІНКИ, € менше „ДрїбНИЧіКОВІ" від чоловіків... Тут я попала в па- тос і захопилась так своєю „про мовою", оцо й не стямилась, коли місце біля дверей спорожніло. Я почала заходитись біля обіду. Врешті оглянулась за хвилину, ко ли біля дверей знов стояв мій чо ловік. Тепер за своєю звичкою ла гідно посміхався. В душі в мене проясніло. — Маєш тут грошовий переказ. Пішли і скажи, що коли щось до бре, то варте всяких клопотів і де сяток. І скажіть, чи це не добра пта шина? Катря БІБЛІОТЕКА НАЦ. РАДИ ЖІНОК КАНАДИ Національна Рада Жінок Канади започатковує в Оттаві бібліотеку, що вбиратиме всю жіночу літера- туру, себто книжки писані про провідних жінок та діяльність жі ночих організацій, а також книжки жіно к-іпи сьменниць. П-ні Галина Мельник, референт на мистецтва в відділі Нац. Ради у Монтреалі, поробила заходи, щоб у цій бібліотеці створено україн ський відділ. Тепер є перед нами нагода зібрати в одному будинку •всю жіночу літературу, до якої матимуть доступ студенти, пись менники й дослідники. Ця бібліотека засновується з нагоди 100-ліття народин леді А- бердін, ооновниці Над. Ради Жі нок Канади й носитиме її імя. Книжки прошу висилати на ад ресу: Miss Е. D. Long, Arts & Letters 55 Cornish Ave., Apt. 4 Winnipeg 1, Man. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
