Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Як то з тим каменем? Так і проминуло вже літо. Тро хи жаль, якщо ми мали щастя про вести справжні вакації, зі сонцем, водою та приємним товариством — а трохи й добре, що вже поза на ми рух, роз'їзди, вічне пакування і поспіх. Вкінці зачався правиль ний порядок домашніх занять, всі знов на своїх місцях, а кожна з -на-c мам, як звичайно, тримає ру ку на живчику цього життя, поки нувши з полегшою ролю вакацій- ної „квочки**, що бідькається над розсипаними, по таборах, мандрів ках і літнищах дітьми. Розумієть ся наші діти ледве погоджуються із нашим теперішнім спокоєм. Во ни в-се ще живуть споминами про- минулого літа й -нелегко їм нагну тися знову до щоденного порядку й цілого .накопичення обовязків, що їх чекає. Бо щоб це тільки школа; а тут ще стільки поза нею; музика, малярство, балет, пластові сходини й ще і курси українознав ства. З цими останніми цього року це справді поважна справа. Досі хо дили ті, що захотіли, чи радше ко го батьки посилали, так як на інші надобовязкові зайняття. Але тепер, коли Пласт поставив це як вимогу для своїх членів — нема можливо сти найти моральне оправдання і сказати .собі, що ,,цього року зно ву з українським ніяк не вихо- дить“. Нема де правди діти — це зарядження пластових властей ви кликало багато шуму. Останньої неділі під церквою обурений го лос -пані Г-ої доходив до всіх охо чих і припадкових влухачів: „Пану Станичному це легко говорити — чому саме мої діти мусять ходити до школи українознавства? Гово рити й читати слава Богу уміють, а цеї трошки географії чи історії до проб можуть їх хіба в Пласті навчити. Гнати дітей три рази в тиждень на курси — це кажу вам неможливо! Ромку саме записала на фортепіян, Даруся ходить на балет — це вже забирає їм два пополудня. Скажіть, як можна ді тей ще леретяжувати українознав ством?" Енергійний голос пані Г. дзвенів голосніше над усе, то ж не довелося нам почути відповіді її знайомих. Але ми іпевні,' що вони найшли досить переконливе вияс нення, чому саме Пласт поставив таку тепер вимогу. Хіба усім нам ясно, що годі вимагати від пласто вих виховників, щоб вони замість провадити веселі, цікаві пластові зайняття, вчили того мінімум знан ня про Украї-ну, що його потріб но кожному пластунові. А це до водиться їм нераз тепер робити, ба, що більше, щораз частіше трапляються діти, які не вміють читати й писати по-українськи, а і з мовою не все йде гладко. Ко ли це навіть виїмкові випадки, то саме такі утруднюють цілу гурт- кову систему пластового самови ховання і правильного розвитку юнацтва чи новацтва. Приглядаюся кінцеві гніздових сходин. Переводять саме гру. Но вачки поділені на дві групи, кожна має перебігти означену віддаль і написати на приготованому папе рі якнайшвидше слово „книжка**. Крик і зденервування, розумієть ся: обі групи хочуть виграти. І чується голосне та щире обурення співтоваришок, що мусять погоди тися з програною, коли 10-літня Маруся признається, що написала латинськими буквами, бо „інак ше не знала, бо ніхто не навчив**. Під кінець табору звичайно не чуєте вже між таборовичками вжи вання чужих слів. Спершу „забу- валися**, платили „цента на бідних дітей** — а пізніше вже навіть не треба було вважати. То ж прохо дячи в неділю біля одної кімнати, сестричка була таки здивована, коли почула голоси в англійській мові, один із препоганим таки ак центом. Але ще більше було її здивування, коли на свій запит ді стала щиру, дитячу відповідь: „Прошу сестрички, це не ми між собою, до Дарці приїхала мама й вона зачала до нас так говорити1*. Юнак Богдан оповідає з запа лом таборові переживання. „Мамо, ми мали з нашим гуртком всі шан си виграти теренову гру, хлопці держалися перша кляса — але I- вась все провалив. Уяви собі; не мав „зеленого поняття** про Ма ківку!** Може ці три, як на платівці вір но віддані образки заговорять жи віше, як усі найбільш переконливі аргументи? Може дадуть нам, ма терям, ще раз різкий доказ, що те пер стільки залежить від нас, на шої постави та зрозуміння справ жніх потреб нашої молоді? Нема що, — нам, а не кому ін шому, треба рішати, що є конеч ністю, а що тільки заспокоєнням власних амбіцій і славним „кіп ап віт де Джонсонс**. Напевне неве лика скількість дітей матиме щ а стя переступити границю пересіч носте в музиці чи мистецтві; не кожний має дані бути Колессою чи Новаківським — але кожний може бути корисним членом нашої спільноти. Нам отже треба спів працювати тісно із усіми тими чин никами, що допомагають у вихо ванні наших дітей на добрих укра їнців і амбасадорів нашої справи— не на пустих словах — а на ділі. Нема здається частіше тепер ви голошуваного вірша на кожній ди тячій імпрезі, як Воробкевича ,,Рідна мова**. Чи простенькі слова закінчення, такі зворушливі у ди тячих устах, не є часом тільки пу стим звуком? КА-0 ЖІНКИ-ВОДІЇ Що жінка за керівницею авта є б’ :ьш розважна, як мужчина —■ це правило загально відоме. Це знають усі ,,.капи“ на гостинцях і обезпеченеві компанії. А жіноцтво хвалиться тим при кожній нагоді. Недавно тому .подратовані во- дії-мужчини опублікували стати стику. В ЗДА 57 міліонів мужчин і 23 міліони жінок мають право їз ди. З того 41.300 чоловіків-водіїв мали якінебудь дорожні випадки, а з жінок тільки 5.200. Отже це для жінок число корисне. Але чи подає статистика скільки тисяч миль мають за собою чоловіки- водії, а скільки жінки? Нажаль ні. А тоді число нещасливих випадків представлялось би в іншому світлі. Не штука хвалитись обережною їздою, кажуть чоловіки, коли їз дите лиш тут і там! Д в а рази дає, хто ско ро дає!
Page load link
Go to Top