Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ною. І про зустрічі ,в мистецьких ґалеріях. А йому вона писатиме про велику Рому і про маленького Нестора (Нестора! Обовязково!) і про тутешнє життя в детайлях, реалістично, так як це йому до- вподоби. І не писатиме занадто ча сто, і не писатиме про свої почу вання. Тужити буде потайки >від усіх, при нічній ля млі перечитую чи вдесяте його листи, на самотині із його натюрмортами й пейза жами. Нехай їде. Обовязково треба, щоб він поїхав. Така нагода може вдруге не трапитися. Це і є те, чого йому так дуже тепер погріб но. Наснажена творчою думкою атмосфера, застрик богемічного ентузіязму. І враження — нові ■враження, нові переживання, нові емоції — що поширюють гори зонт, що поглиблюють світовідчу вання. Не так плянували вони цю його прощу до мистецької Мекки. Роля рисівника-проєктодавця заповня тиме знову восьмигодинний тру довий день. Як і тут. Але, як і тут, його трудовий день включати ме ще Й половину КОЖНЬОЇ ночі, а в додатку всі ці незчисленні го дини, що йшли тут па рахунок Лі- ди, Роми і турбот про домашнє господарство. Нічого говорити. Користь від дворічного перебування там оче видна. Ліда вже бачить, як напов няються радісним золотом сонця нові полотна — уява пориває її і в неї самої народжуються проек ти, ідеї, теми нових прекрасних картин, Андрієвих картин. — А тоді, може, ще один, третій, рік у тій далекій гомінкій столиці. Рік справжнього творення, рік завер шення, І самостійна виставка в па ризькій галерії з магічним імям, що відкриє навстіж двері цілого мистецького світу Нянька-підліток, що застигла була перед екраном телевізора, по мітила Ліду щойно тоді, коли та включила в їдальні світло. Рома вже спала, але хата була повна порозкиданих іграшок, а на кухон ному столі стояв непомитий після дитячої вечері посуд. Пару років свобідного, „пару- боцько.го“ життя у чужо'му весе лому 'МІСТІ. Чи легко буде опісля включитись знову в буденну ру тину, ввійти знову душею і серцем у сповнений дитячого гамору, рух ливий, заклопотаний родинний дім? Нянька, отримавши заплату за двогодинне піклування Ромою, ви ключила телевізор і вийшла. Стало зовсім тихо. Ліда залишилася зно ву на самоті із 'своїми думками. Приводила до ладу кімнати, дожи даючи Андрія. Наради, мабуть довше сьогодні затягнулись. Прилягла на каналу у вітальні — щоб ближче до две рей — й примкнула очі. Була втомлена. Закупи в місті завжди втомлювали її. Не тому тільки, що цілі години треба було швендя- тись по крамницях, а передусім через великий натовп. Людська маса завжди втомлювала її і ля кала. А тепер у неї подвійний тя гар — .спочивати доводиться ча стіше. Чи дасть вона раду сама з усім? Треба буде написати до тіт ки, щоб приїхала на тиждень-два. Була горда, не любила звертатись за допомогою. Хотіла бути завжди самостійною. Але тепер треба буде наломитись. Найбільше турбувала її Рома — це для неї буде кри тичний час —■ треба, щоб зали шився з нею хтось з родини, коли Ліда буде в шпиталі. А пізніше все якось наладнається. Адже ж інші жінки дають собі раду самі — а вона ж завжди була повна життє радісної снаги й енергії — і не лякалася фізичного зусилля. Щоб тільки скоріш проминула ця хви лева слабість. Після народин Не стора все знову ввійде у своє зви чайне русло. З Андрієм увійшла в хату бадьо ра свіжість, так, немов у відкриті двері ввірвався несподівано, за- блуканий із-над моря, подув силь ного, життєдайного вітру. Вітав ся ясними розсміяними очима, не терплячим рухом відкидаючи на зад неслухняний брунатний кучер. Було в ньому щось ніжно-хлопяче, що нагадувало невиразні, замря- чені, але чомусь дуже близькі і рідні, образи й постаті Лідиного дитинства. — Жінко-о! Я голоден! — за співав мяким баритоном. Знала, що про справи говори тиме аж по вечері. — Не можна вести серіозних дискусій при по рожньому шлунку — говорив бу ло жартома, але й послідовно три мався тієї засади. Знала й не пи талася нічого. Багато розпитував про-Рому. Не кваплячись, смакував вечерю і слухав докладних звідомлень про Ромині подвиги на протязі цілого дня. Сміявся щиро, мов із найдо- телнішого жарту, слухаючи про дитячі пустощі. — А що ж буде тоді, як до то вариства зявиться ще й Вірочка! Те, що в Лідиних думках носило імя Нестора, було для Андрія Ві- рочкою. — Яке прекрасне сотво- ріння — мале дівчатко! — заєдно говорив. Ліді часом здавалось, що він робить це задля неї. Знав, як дуже хотіла вона хлопчика — і то передусім, щоб зробити приєм ність йому 'Самому. З правила вже, як кожен батько, він не міг не бажати собі сина. За здалегідь приготовляв грунт, щоб заощадити їй можливого розчару вання. Це в його стилі. — Лідо — сказав раптом по важно. —- Я говорив сьогодні з головним інженером. — Ну і? — Я не поїду до Франції. Якто? — 'майже скрикнула. — Це ж неможливо! Адже ж .ми рішили . — Це не ми рішили, Лідо. Це — ти рішила. А я рішив інакше. Ні, в цьому не було ні краплини злоби. Сказав це просто, .спокійно, майже ніжно. Може й правда. ЛІда була така зайнята своєю власною боротьбою за рішення, що навіть не передбачала такої можливости. В неї .стояло поза всякими сумні вами, що в Андрія може бути тіль ки одне бажання — їхати. — Чому? запитала ледве чут но. — Але й не дала йому відпо вісти. Ввесь її великий жаль, увесь накипілий біль кількаденного три вожного хвилювання вилився те пер з неапанованим спазмом. — Це ми винні. Ми тебе трима ємо. Ми — вічна гальма для всіх твоїх поривань. Родина обсіла, ді ти. Тримаєшся жінчиної .спідниці і ні кроку вперед. Навіщо було тобі женитися? — Не поїдеш тепер і будеш постійно жалувати. Не об манюймо себе, така можливість вдруге не повториться. Пожалієш і в дусі проклинатимеш нас. Не зможеш ніколи забути того, що це ми стали тобі на перешкоді. І тоді між тобою і мною постане прірва. Прірва більша й грізніша від тієї, що її може спричинити дворічна чи трирічна розлука . (Докінч ення на ст. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
