Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Стара історія “Ah, but a m an’s reach should exceed his grasp (R obert B row ning: A ndrea del Sarto) Валіза була з мякої телячої шкі ри яснобрунатного кольору з бли скучими золотими замками. В уяві Ліда бачила її вже з багатоколіро- вими наліпками готелів Лондону, Парижа, Мадриду. — Я візьму її — -сказала го лосно. Продавець розсипався скорого- віркою, захвалюючи свій товар. Він поквапно відкрив другу валіз ку, що своїм зовнішнім виглядом була майже тотожна з першою, а л е -в її делікатно викінченому, шовком стеленому нутрі були роз міщення для жіночої гардероби. — Елегантна пара валіз для е- легантної пари людей — сказав шармантно, споглядаючи за ефек том своєї промови. — Ні, дякую, я не зацікавле на сказала майже різко. Поба чила розчарування на обличчі про давця й усміхнулася: — Колись, іншим разом . Він писав рахунок, а Ліда, три маючи напоготові банкнот, була своїми думками вже зовсім далеко. Обдумувала вже наперед свою розмову з Андрієм. Тепер, коли рішення вже за нею, була зовсім слокійна. Здавалось часом, що за рецептою Оскара Вайлда, вдається їй бачити всю ситуацію очима по- стороннього глядача, відокремлю ватись від самої себе, від своїх по чуттів. А може це були тількй інші почутя, що заволоділи нею? Лю дина — „анімаль емоціоналє“ — каже Андрій. — Завжди в полоні емоцій. Якби так не треба було підпису вати цього контракту з фірмЬю! Хоча два роки — не такий вже й довгий час! Пройдуть швидко, майже непомічено, як подув вітру. Швидко й безпосередньо. Ну, й до чого ж оте „безпосередньо"? Невилічимий сентимент. В цьому й криється уся слабість. Думати треба ж не серцем, а головою. „Раціо“, „раціо“ — не „емоціо'М У натовпі, що, спираючись об холодні й вогкі стіни, втомлено до жидав підземки, зустрілась неспо дівано з Качмарською. — О, а ви звідкіля приїхали? — Качмарська з подивом глянула на кремезну валізу, що її Ліда обе режно поставила біля себе. — З периферії в середмістя, туди й назад! — засміялася Лі да. — Подібно як і ви. — Кивнула головою в сторону пяти різнобарв но опанованих коробок, що їх Качмарська з трудом втримувала в рівновазі. — І як усі .вони. — „Усі вони“ це була барвиста строями, навантажена пакунками, торбами та коробками різного розміру й кольору, багаточленна, великоміська публіка, що відбува- вала ритуал вечірніх пятницевих закупів у центрі міста і тепер тов пилась з усім своїм вантажем у тісному вагоні підземки. — А валіза? Щ о? Ви її купи ли? Це ж чоловіча валізка: по двійні ремені, подвійні ручки, „ту сютер“ — на два убрання, чи ж ні? 1 як вона встигла вже все це помітити? — подумала Ліда. — Дарунок чоловікові — ска зала вголос. — їде кудись, чи що? З якою легкістю люди ставлять такі питання. Заздрила другим тієї безпосередности. Куди їдете, а з ким, а за чим, а де працюєте, а скільки вам платять? Ліді завжди важко було спромогтися на таку просту репліку. Це було так, не наче вломлю,вати-сь поза кордони чийогось приватного світика. — Ні, уродиновий подарунок. — Було досадно, бо мусіла бреха ти — а брехати вона не вміла і це зразу було помітно. Чому якраз валізу, дорога пані? Це небезпечний презент! — А так, символічно: щоб знав, що в нього повна свобода і їхати може, куди захоче. — Ліда пробу вала жартувати, намагаючись окрити своє замішання. — Що .ви говорите! Та ще й у вашому стані! — Одне ще з пеле- нок не виросло, друге скоро кви- літиме вже в колисці — а вона чо ловікові про свободу! Думаєте, ма ло таких у світі, що в такій ситу ації вибирають свободу, замість важкої відповідальности? Вибира ють, аякже, і то без жінчиних про позицій і без символічних пода рунків! Качмарської сестра була дже релом цього дошкульного досвіду, її ргзом з малою Ніною покинув чоловік на четвертому році їхньо го подружнього життя. А тепер Н.на -в Качмарських, бо .мати цілий день на фабриці. Тому проблема ця Качмарській близька й болю ча. Ліда не сказала нічого. Качмарська перевела розмову на інше, побачивши, що пішла мо же задалеко. Висідаючи, усміхну лась, щоб злагіднити враження: — Треба буде і нам придбати собі такий чемоданчик. Може як раз виберемось у якусь подорож? Такі речі не коштують хіба ду;і;г багато? —■ Ні, не дуже багато. Сума дворічних ощадностей, що були призначені на першу в Ліди- ному житті справжню балеву сук ню — гай, гай, здоганяти спізне- ну молодість, другу вже, бо перша прогриміла була із війною .. І ось вона: ця сума, ця сукня, ця моло дість - у коробці з яснобрунат- ної телячої шкіри. Ніжно гладила міцний шкіряний ремінь. До чого їй тепер балева сукня? І так танцювати не може. А потім теж не буде танцювати, бо Андрія не буде. Щоб все це хоч скоріше сталося. Найгірша оця не певність дожидання. Мріяла про листи, що їх він писатиме. Такі барвні, соковиті листи. І буде там про Лювр, і про Сорбону, і про Нотр Дам. І про бульвари над Се
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
