Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
тись на поїзд, що стояв у ремонті в Чіті. Батько Славка допоміг мені влаштуватись на санітарний потяг у напрямі Чіти, щоб відвезти туди Славка, де вже було для нього заготоване помешкання й відпо відна опіка. їхала я в окремому переділі з нянькою й дити ною. Командантом 'поїзду був якийсь полковник із великою протекцією. Елегантний, завжди напарфу- мований він робив на мене враження тилового стар шини запілля. Я незлюбила його відразу, 'саме за його тон до підлеглих йому сестер, які теж робили дуже відємне враження. Сиділа з малим у своєму кутку чекала на Чіту. Був кінець квітня. Все зеленіло довкруги. В мі сячні ночі не можна було відорвати очей від крає виду. Зелений безкрай степів Манджурії полонив серце. Санітети, як тут казали, з „хахлів“, яких було чимало, не відривали очей від тієї краси, що нагаду вала їм’рідну землю. Маленькі звірятка, що їх там називають „пільними 'собачками41 з породу тушкан чиків, вкривали горбки степу. Хоч кінця війни ще не передбачалось, але на фронті був спокій, брати по вернулись здоровими на фронт, Славко їхав у без печне місце і я вдихала повними грудьми радість весни. Нераз переїздила я тією дорогою раніш та ні коли вона не чарувала мене так, як тепер. Особливо цікаво було 'переїжджати ,,петлю“, себто місце, де .при допомозі тунелів поїзд — роблячи коло — спу скався нижче. Я ще тоді не знала Альп та їх чудових залізниць. А ця ,,петля“ кожного разу відкривала мені нові види природи Сибіру. У Чіті мене чекали. Поїзд стояв у ремонті, пер сонал нудьгував і розважався, як умів. Доктор-аро- гант, що здобув собі загальні симпатії, улаштову вав щоденні прогульки в ліс, вчив сестер грати в шахи, круглі ітд. Мене зустрів весь Персонал на двірці, за вийнятком згаданого доктора, як якусь „героїню44. Замовлено врочистий обід. Лікар-єврей виголосив промову на тему ,,не та мати, що породила, а та, що вигодувала4*, командант із захопленням зга дав брата, з яким познайомився під час перебування його у шпиталі. Тоді брат був героєм дня, а я, пере ймаючи пошану за його геройські вчинки на себе, сяяла від гордощів. Під час Ляонського бою від бра тового полку залишилось у живих тільки 500 чоловік і гри старшини. Брат із тими недобитками пішов знов в атаку і зайняв чужі окопи, за що одержав Ге оргіївську зброю і призначення на пост команданта полку, .маючи 36 років. Саме під час тих промов увійшов до загальної їдальні д-р Совачів. Байдуже поздоровкавшись із. сестрою героя, я почула, як він відповів на заввагу команданта: — Так, нічого полковник. Скоро виско чив вгору! Матінко Божа! Що ж то за нахаба й зухва лець, подумала я, червоніючи від зневаги. — За все Зкиття не скажу до нього ані слова . По обіді проектувався прохід усього персоналу в ліс. Сестри кликали й мене, розказуючи, що д-р Совачів такі прогульки чудово провадить. Але я від мовлялась. — Я мало знаю вашого д-ра Совачова, але він мені рішуче не подобається, заявила я їм у вагоні. — А то чому? — почула я раптом його голос. — Ходіть, сестро, з нами! В лісі так гарно, а я не буду псувати вам нервів сзоєю особою! — Мені голова болить, — збрехала я. — В лісі забудете про голову, — переконував мене доктор. Сестри не хотіли нічого чути про від мову і я таки му сіла з ними піти. В лісі мені вдалося нишком відстати від гурту. Я скрутила в бік. Поволі затихли голоси і я з полег- шою відчула себе сам-на-сам із природою. Першою думкою було повернутись на поїзд, але спокій і ти- шина в лісі заколисували увагу і я пішла просто на перед. Яке ж було моє здивування, коли я побачила, що мій ,,арогант“ іде мені просто назустріч. Хвилину стояли ми один проти другого, як два злодії, прила- пані на одному злочині. —• Ви, сестро, дуже необережні. Цей ліс тяг неться на десятки кілометрів, — сказав він. — Я вертаюсь до поїзду, мені голова болить, — збрехала я знов. — А йдете саме в протилежному напрямку. Я знаю цей ліс. Я ж мисливець і щодня буваю тут. — З товариством? Це вам у полюванні не пе решкоджає? — ущіпливо спитала я. — Ні, сам. Моєю справою є лиш витягнути їх у царство природи. Я ж українець і люблю бути з природою сам на сам. Прошу йти за мною, бо йнакше не вийдете на шлях! Засоромлена, я попленталась за ним. Мовчала, бо не хотіла його послуги, але мусіла нею покори стуватись. Йшли ми яких 2— 3 години і спізнились на вечерю. На поїзді вже всі давно повернулись. За доктора ніхто не турбувався, бо до того, що він не сподівано зникав під час проходів, всі звикли. Але за мене всі боялись. Коли побачили нас удвох, по чались натяки й жарти. Та байдужий доктора вигляд і моя насуплена міна не давали до того підстав. Але знутрі я мусіла признатись собі, що моє непривітне наставлення до доктора змінилось через цей саме tete-a-tete впродовж двох годин. Всю дорогу опо відав він мені про рідну Полтавщину, про матір і 'се стру і з цих слів я побачила іншу людину, просту й люблячу. Я зрозуміла чому його всі так любили на ■поїзді і хоч трималась від нього здалека, перестала називати його ,,арогантом“ і „нахабою44. Ремонт поїзду затягнувся. Ми стояли без діла, я нудьгувала, а досвід пережитого був надто тяжкий. Саме тоді приїхала до Чіти канцелярія Головноуло- важненого Червоного Хреста Кауфмана. Я пішла гуди дізнатись, чи не можна буде мені списатись із санітарного поїзду та дістати призначення до одного з Харбінських шпиталів. В канцелярії мені сказали» що всі мої документи давно вже надіслали з таким саме вирішенням до Червоного Хреста в Харбіні. — їдьте туди і домагайтесь призначення, порадили мені. Втішена тим повідомленням я повернулась на поїзд і застала всіх пригнобленими. — Подумайте, командант одержав телеграму про негайне відкоман- дування д-ра Совачова до Харбіна! (Продовження буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
