Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Із листів до р едак ц ії БІЛЬШЕ ПРОБЛЕМ — МЕНШЕ СПОМИНІВ СТАРА ІСТОРІЯ (Докінчення зі ст. 6) Чекав, поки вона заспокоїться. Ти, Лідо, з тієї породи лю дей, що за всяку ціну прагнуть стати героями. Хочеш мати сатис факцію від самопожертви. Це его їстично. Ліда ображено мовчала. — Хочеш бачити .в мені генія. Ідентифікуєш себе зо мною, а то му мій успіх є джерелом сатис факції і для тебе. Це теж — его їзм. Це не закид у твою 'Сторону. Всі ми — егоїсти бо бажаємо за доволення власного я. Але є різні поземи егоїзму. Твій егоїзм шля хетний. Він приносить користь другому — а тобі залишає мораль ну вищість. Ліда не говорила нічого. — Я не геній, Лідо. Занадто до бре знаю і люблю мистецтво, щоб не бачити своєї недосконалосте. Це не хвороблива самокритика. Я розумію і свої можливості. Я, Лідо, пересічний, хоч може і непоганий мистець, яких сотні в кожній кра їні. І це — не думай собі ■— це важливий елемент. Це ті, без яких не може бути справжньої .культу ри. Це і є той грунт, із якого на роджується геній. Болі остаточного дозрівання? — Ліда дивувалася власній думці. В дитинстві нам здається завжди, що ми — якась особлива і тота з єди ним незвичайним призначенням і тільки поетєпенно саме жигтя ола- мятує нас, розчаровує, показує, що ми єдина маленька піщгна в безкрайому піскоьому морі, де зливаються в одне ціле ріки мину лого, сучасного й майбутнього. — Я не залишу тебе самою, Лі до, тепер у твої може найважчі хвилини, щоб переслідувати я- кийсь фантом ілюзії — Тобі теж хочеться жертву вати собою — кинула Ліда. Сміявся. — Можливо, хто його зна! — Перемагає застаріле, дрібноміщан- ське почуття відповідальности . .. Ліда пробувала воювати з ним його ж класною зброєю. Це його розсмішило. В. очах йому знову за світились хлопячі вогники. Ліда вийшла в город, щоб впо рядкувати розбурхані думки. На самоті під зорями, якими дрібними видавались людські амбіції! Хвиля споминів заливає на шу пресу. Котрий часопис чи жур нал візьмемо до рук там обовязко- во спомин з чиєїсь молодости. Ме муаристика може стати джерелом для майбутніх студій чи моногра фій. Але зовсім зрозуміло, що во на викликує голоси протесту -— її таки забагато. Від такого голосу протесту з круга читачів проти спогадів про К. Малицьку почалася дискусія на сторінках ,,Нашого Життя". Я вва жаю, що питання споминів треба ставити у ширшому аспекті: не спомини про К. Малицьку, а спо- Стрепенулась, відчувши на своїх раменях його сильні і теплі руки. — Я був довго в житті самот ній, Лідо, і не хочу, щоб це ЗН О 'В у повторилося. — Від абсолютної самотности людині ніколи не втекти — сказа ла тихо, спостерігаючи темносиній, мов мальована зірками стеля, не бесний фірмамент. — А все ж таки, це часом уда ється. І тоді це — єдине реальне, чого бажаєш. Я думаю, що, на приклад, любов — це і є власне одна із тих спроб відірватись від абсолютної самотности. І може ця змінлива, непевна, може навіть ілюзорна втеча і є квінтесенцією нашого людського щастя? Ліда дивилась у нічну темінь, а гарячі щоки змивала їй тепла, ці люща роса. З грудей скотився біль, як паде-котиться у безвість летю ча зірка і вона усвідомила собі то ді, що це ж власне сповняється її невисловлене, не додумане до кін ця. але яке ж болючо-щире ба жання. — А я ж тобі вже й валізку ку пила! — нагадала раптом і замовк ла. Марта Тарнавська мини взагалі. На мою думку, це нездорове і сумне явище, що у- країнська спільнота, а головно жі ноцтво, починає жити споминами, а не проблемами. Це так наче б ми уже від життя нічого не споді валися, не бажали, лиш дивилися позад себе і в тому знаходили за доволення. Еміграційне життя має багато своїх проблем, життя на американському континенті, при стосування до його специфічних умовин та понять, насуває нам стільки питань до розвязки. що аж просяться на сторінки жіночого журналу. Це все питання, якими живе жінка: родинна мораль, пра ця матері поза домом, діти в усіх фазах їхнього розвитку, болюча проблема мішаних тіодруж, хоч би й адоптування дітей і ціла маса тим подібних, яким присвячується так мало місця — порівнюючи зі спогадами. Очевидно, що є великі люди, яких ми хочемо і повинні згадати, є дати яких ми не можемо помину ти. Я не виступаю проти споминів взагалі, але проти їх домінуючої ролі. Якщо йде про К. Малицьку, то вважаю, що спогад про неї у „Нашому Житті" є більш логічний і оправданий, як спогад про д-ра Невестюка, що друкувався у трьох числах підряд. Хоч його по стать є цікава й оригінальна, але все ж таки в українськім лікар ськім світі маємо куди більші прі звища. Але це мимоходом. Моя основна думка є, що голоси про тестів проти надміру спргадів тре ба трактувати як позитивне яви ще. Жінка і мати мусить тримати руку на живчику життя, а не вті кати від нього у спогади. Д -р М. Кейван Едмонтон ГОЛОВИ ВІДДІЛІВ! УВАГА! Переглядаючи списки членів і наш адресар, ствердили ми, що не всі ще Відділи перевели в себе обовязкову передплату журналу „Наше ЖиттяЄ вже Відділи, що мають повне число передплатниць, багатьом лиш кілька ще бракує. Наприклад, 22 Відділ у Ш икаґу недавно тому підтягнув число передплат так, що має гарний вислід. Але багато Від ділів ще недомагає. Прохаємо пригадувати це своїм членкам на кожних сходинах! АДМІНІСТРАЦІЯ „НАШОГО ЖИТТЯ" Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
