Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
коли листя д у б о в и х кущів переливалось усіми в ід тінками від яскраво ж ов того до тем но чер воного. І буіВ 'В т ом у ЯКИЙСЬ безм еж ний ‘Сум, 'КОЛИ .почав лляти осінній дощ ик, вкриваючи все густою 'Мрякою, але завж ди б у л о однаково гарно. На розташування шпиталя дали нам 2— 3 тижні. Санітети під доглядом завідуючого господарством мили підлоги, набивали сінники та 'подушки, а .сестри й лікарі 'байдикували. Василь був пристрасним ми сливим, а навколо просто кишіло від бажантів. Чому не спробувати б полювання? Він зговорився про те з Тітичем і завідуючим, але бракувало їм дубельті вок, по які треба було .поїхати до великого міста. Кортіло мас теж побачити Владивосток і Тихий Океан. Тут уже допоміг Тітич. Як .старший ордина тор він переконав головного лікаря, що треба туди післати Василя нагострити деяке хірургічне приладдя та докупити дещо нового. А разом із тим охоче по годився відрядити й мене. Дня 23-го вересня ми одер- жали командировку у .службових 'справах і виїхали на три дні до Владивостоку. Про Зелений Клин, себто Нікольськ-Усурійськ, нічого особливого сказати «є можу. Були на яко мусь рибному підприємстві, де в нас на очах випу скали ікру з риб і частували нас нею. Але й без тієї операції сама ікра була огидна і я не могла її про ковтнути, хоча присолену китову ікру властиво любила. В Нікольсьцу Усурійську ми мали дивну зу стріч. Якийсь лікар, побачивши Василя, кинувся до ■нього зі словами: — „Пане голово, невжеж це ви?“— Його українська мова, радісний вираз та хвилювання виявили мені, які глибокі взаємини вязали тоді всіх українців, що почувались неначе рідними. Вперше я зрозуміла становище Василя поміж ними. Затока „Золотий Ріг“ залишила в нас незатерте враження. Була тиха, місячна ніч, поїзд ішов бере гом. Місяць заливав сріблястим сяйвом воду й око лицю. Переказати ту красу — бракує слів. Треба її побачити й відчути. О 4-тій вранці приїхали ми до Владивостоку. Крамниці ще були зачинені, буфет на двірці нечин ний. Ми взяли візника й 'поїхали на т. зв. Тигровий Хвіст привітати схід сонця з Тихого океану. Це була довга, вузька смуга землі, що витягнулась у море далеко на схід. Пішли ми нею, навмисне дивлячись просто вперед себе і здавалось, що йдемо по воді. Кругом була безмежна синь, що здавалась такою ніжно .пестливою, так манила до с е б е . . . Обрій раптом порожевів, ніби готовився до великої врочи стої хвилини. Потім поступово 'ПОЗОЛОТИВСЯ і з си няви океану показалось перше соняшне проміння. Потім виліз край сонця і врешті саме воно все більше і більше. Воно здавалось величезним блискучим оком самого Бога, що швидко виходило з води, щоб огля нути все, що скоїлося протягом ночі. Пильно при слухаючись сповіді землі, його гаряче проміння ни шпорило .по її поверхні, підсилюючи життям, теплом і надією все живе. Василь мовчки скинув кашкет. Ми обо-є завмерли, боячись словом чи рухом, нарушити врочисту тишину. Хотілося впасти на коліна і славити Бога! Вертались, як по врочистості, відроджені до ■всього доброго, повні віри й надії на ласку Божу. Все життя я дякую Йому за ту пережиту хвилину. Поснідавши, кинулись ми по закупи. Треба було полагодити все в один день, а тому ми не по думали зарезервувати собі кімнати в готелі. Вияви лось, що це майже неможливо, бо наїхало багато ■старшин із фронту побавитись у великому місті. Ледве-ледве знайшли ми одну кімнату в заїздному домі. Вирішили, що Василь проведе ніч на березі, а я скористаюсь із ліжка, бо просто валилась із ніг. Та побачивши те ліжко, я не могла рішитись лягти на нього і лягла, не роздягаючись на канапі. Світла в кімнаті не було та воно було й небажане з огляду на ляних гостей, що швендялись усюди, а двері ж не замикались. Тепер, переживши всякі еміграції, та бори, спільні кімнати, смішно згадувати наші тодішні поняття пристойности. Здавалось нам неможливим провести ніч в одній кімнаті! Поїзд до Ехо- відходив о 5-тій год. ранку. Віз ника не можна було знайти і ми, 'навантажені пакун ками і 3-ма дубельтівками, дійшли до стації і там, як мертві проспали всі 12 годин їзди до Ехо. Жовтень і листопад ще були дуже гарні. Було ще так тепло, що ми. й не згадували про морози, хоча вечорами температура вже сильно обнижувалась. У бараках були щілини, у дахах дірки, печі ні дб чого. Як не боролись з холодом, але вище 4-ох ст. підняти температуру не могли. У мене була звичка вранці, перебігаючи через палату до амбуляторії, вітатися з хворими словами „Ну, як?“. Тепер у від повідь я одержувала похмуро: „Холодно, от щ о“. Коли по обіді роздавались дрова, то всі „ходячі‘‘ бігли до складу і крали, скільки можна було принести під плащем. У мене, в кімнаті за ніч замерзала вода на кригу, >а в мене була грубка в кімнаті і підлога за стелена ватними китайськими ковдрами. Половину своїх дров відступав ще мені Василь! Дошкуляли часті нічні варти: по перше, що було дуже зимно, а по друге доводилось воювати зі щ у рами. Ті огидні звірятка поводились дуже нахабно. Простягши руку, щоб накрити хворого, я натрапляла на щура. Вночі вони влаштовували цілі оргії і носи лись між ліжками у веселій забаві. Я страшно боя лась їх і наніч влаштовувала собі цілу буду з ков- дер і влізала в неї з головою. Щоб не розвалити всієї будівлі, я боялась повернутися в ній. Умовини праці були дуже тяжкі. Воду приво зили волами за кілька кілометрів, треба було ощадно обходитись із білизною хворих. Купити нічого не можна було, бо близько не було поселень, ані крам ниць. Навіть ,,ході“ показувались рідко. Якби не праця, то можна було б нудити світом. Сестра П. і чотири дальші сестри залишились у Харбіні. А тут крім тифозних приїхало ще ЗО старшин і головний лікар призначив мене ще й до їхнього бараку. А я ж уважала їх за найгірших пацієнтів! Та хвалити Бога, коли вони побачили відлюдність Ехо, скоро позаби рались із шпиталю. За 2 — 3 дні залишилось два під топтаних полковники, які тішились, що перебувають у чистому помешканні і ходили харчуватись до нашої загальної їдальні. Революція 1905 р. нас досягла лиш непомітно. Санітети застрайкували, перестали возити воду, па лити грубки. Пральня не працювала. Ми були від
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
