Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Виразно вже чути було спішний біг китайців з довгими коромислами на плечах. Це селяни несли бігцем городину на ярмарок; чисто перемита і роз- ложена в величезних кошах, вона апетитно притя гала увагу. Ось *іути голос китайця і його спокусливі ьигуки: „Паїпільоси, хліба!“ Поволи виходять хворі з палат, щоб подихати ранішнім, свіжим повітрям. Починається день, о 9-тій годині сонце пражить уже немилосердно, а опівдні всі ходять,, як зварені, чека ючи нетерпляче на вечірню прохолоду. Навіть дощ рідко відсвіжує повітря. Здавалося, він падав просто з чистого неба, а не з хмар, так раптовно він зяв- лявся, виливався ливнем і зникав у безвість, залиша ючи калюжі й рови, повні води. А сонце, як перемо жець, випивало воду з землі й по кількох хвилинах по обох боках вулиці протоптувались стежки. Коли ж дощ падав кілька днів за рядом,, ми були зовсім від різані від світу, перейти вулицю не було можливо. Боїв після Мукденського не було. Здається, в травні відбувся на морі Цусимський бій, що оста точно вирішив хід війни. Вся наша ескадра під про водом Рождественського була розбита. Порт Артур піддався. Про Цусимський бій чула я від одного морського старшини, що повертався з японського полону до дому. Його врятували японці, побачивши, що він на міряється стрілити собі в голову. Бо старшин вони у полон не брали, даючи перевагу простим матросам. Але з його слів та оповідань побачила я, як дуже ми не розуміли Японії й японців . . . Пригадались мені оті малюнки, що їх присилали на фронт для під тримки ,,войовничого духа“ у вояків. Там були на мальовані червоні, здорові козаки, що нищили ма леньких, безсилих ,,япошек“ От тобі й „закидали шапками", думала не без злорадства. Аж дивно було мені з цих почувань! Недавно ще я їхала на фронт з патріотичним запалом, а тут уже думала інакше, коли приглянулась до всього. Навпаки, доглядаючи хворих, я відчувала насолоду виривати їх із пазурів смерти, як протест проти безглуздя війни та каліцтва за ,,віру й отечество", що вже стало для мене пустим звуком. Я зненавиділа війну за те, що вона принесла людям,, не уявляючи ще того, що нам згодом при несе 1914 рік! Несподівано прийшла телеграма від д-ра Сова чова, що він назад відряджений до шпиталю. Це було десь коло Спаса. Коли він уже був із нами, на нічній варті о год. 4-ті,й покликали мене санітети. —■ Сестро, в кімнаті сестри Т. хто-сь хропе й то так .сильно, що гол. лікар збудився і пі слав по вас! Сестра Т. була молоденька дівчина років 17. Я мало знала її, бо вона лиш недавно приїхала й від разу попала під вплив ,,веселих" сестер. Ходила вічно з папіроскою в зубах, наспівуючи циганські романси. Я пішла туди з са-нітетами. Але двері її кімнати були замкнені і як ми не стукали до її кімнати, відповіді не 'було. Доносилось тільке якесь несамовите хро піння. Ми висадили двері. Сестра лежала на ліжку бліда і хропіла на всю кімнату. її халат був у болоті так, ніби її хтось тягнув по ньому. — Покличте д-ра Усеїнка, сказала я санітетам. — Сьогодні вартує д-р К. —■ відповіли санітети. — А я кажу вам розбудити д-ра Усенка, — повторила я. За кілька хвилин при йшов Тітич. Ми відіслали санітетів і замкнули двері. Я обмила сестру, а Тітич, оглянувши її, заявив, що це якась отрута, але добре було б дізнатись у това ришок, яку саме отруту вона мала. Обшукали всю кімнату і знайшли пляшечку з написом ,,морфіна“. — Підіть, сестро, до її товаришок і запитайте їх, що- це означає, — наказав Тітич. Я пішла. Вони ще не -спали, бо щойно повернулись із гулянки-/ —■ Кажіть все по правді, вимагала я від них. Поволі стали оповідати. Були разом і,з нею в ресто рані. Т. впилася й поїхала з кавалерами. Що -було далі, не знають, але знають, що їв неї була морфіна, бо вона показувала їм давніш маленьку пляшечку. Вислухавши мене, Тітич -пішов із докладом до головного лікаря, а я з усією енергією прийнялась за рятування сестри. Не швидко вдалося привести її до тями. — Йдіть геть, відштовхувала вона мене, — йдіть геть! Так жити не можна. .Мамо, мамо, так жити не можна! — кричала вона. Я плакала, але старалась робити те, що наказав Тітич. Нарешті вона -скори лася мені, а згодом і розказала всю історію. Вона була гімназисткою, жила разом з матірю, поїхала на ф.ронт вслід за нареченим. Попала в погане това риство. Спочатку трималася в межах пристойности, але згодом вирішила, що негідна свого нареченого, який її щиро любив. Зірвала з ним та опустилася зовсім. — Сьогодні один дозволив -собі зі мною зайве, я дала йому по лиці, а він назвав мене поганим словом. Це вивело мене з рівноваги і я впилася. Вкінці .поїхала з ним, не памятаючи 1 гаразд, що зо мною. Він робив зо мною, що хотів, а потім вкинув мене через вікно у шпиталь. Я тоді рештками сил знайшла морфіну й отруїлась. Мене викликали теж до головного лікаря. ■— Щоб сьогодні сестри Т. не було в шпиталі, заявив він там. При цьому були Совачів і Тітич. Я спа лахнула: — А тих, що втягнули її в таке багно, ви зали шаєте? Живу .поруч із ними, знаю, як вони на неї впливали, а ви їх терпите? — І їх викину, кричав він. —■ Але Т. прошу залишити. Я намовлю її повер нутись до матері. Та треба дати їй змогу прийти до себе. Коли її відпустимо так, вона знов кинеться в самогубство. Совачів і Тітич підтримали мене і я повернулась до кі-мнати, заспокоєна за неї. За два-три тижні вона
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
