Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Вечір у контесси (Із Студійних Днів М. М. М. у Парижі) „Привітальне прийняття учас ниць конгресу відбудеться в са- льонах пані де Мантон“, читали ми .на окремій карточці. Ідемо ра зом обі з панею Коваленко, бо па ні Піснячевська відмовилася, мов ляв, „надто нудно!“ Зате ж до нас приєдналися Ґєна і Міро Стариць- кі, які прийшли теж на відкриття конгресу. —• Мадам ля контес? — пере питав цортієр у Ліберії, коли 'МИ запитали про „Мадам де Мантон“, і повіз нас на четвертий поверх. Роздягнувшись, вітаємося з госпо динею. У пані середніх років, з волоссям „пуавр-е-сель“ (тобто сіль з перцем) у чорній, короткій сукні, ніщо не зраджувало б її аристократичного походження, ко ли б не довгий, справді „бурбон- ський“, ніс... Вона вказала нам вхід до сальо- нів (а їх було щось вісім, більших і менших), а сама віталася вже з новими гістьми. Ми залишили Ста- рицьких „на поталу" французьким знайомим і за хвилину побачили його з панею де <Воблян у фотелі під пальмою, як вони обидвоє сер дечно сміялися, в той час як його дружина дозволяла частува ти себе маленькими „канапками", або ж цукрованими черешнями (по-дві в паперових підставках для помадок), чи білим вином. Ми шукали чужинок. І ось зра зу, коли ми тільки забажали напи тися лімоняди, біля нас присілася молода дівчина, яка, видно було, не мала ніяких знайомих. — Хто ви? З якої країни? — Я з Афганістану, коли ви знаєте де цей край лежить! — відповіла вона сміливо. — Ваш край лежить у Середній Азії й це степова країна, але це неможливо, щоб ви тут... — Прекрасно! Ви перші тут, що знаєте так географію, але чому ж я не могла б тут бути? — дівчина вже була зовсім у полоні моїх „за гадкових" слів. — іБо за твердженням Йозефа Кеселя у його репортажі з Вашої країни у „Франс-Суарі“, афґані- станські жінки ніколи не показу ються чоловікам без серпанку... — Ха, ха, ха! Так, я читала ці ідіотизми, що їх понаписував цей Кесель! І невже ви вірите цьому? — Не журіться! Йозеф Кесель понаписував дурниць і про інші країни! Зокрема ж про Росію, в якій він не добачує інших народів крім російського... —- А наш Туркестан?! Хіба ж це Росія? — розумно й відважно ствердила молода дівчина, а пані Коваленко зразу ж підхопила нит ку розмови. На цьому я їх залишила, бо по бачила серед групи жінок когось у китайському кімоно. А що це не могла бути „червона" китайка з Пекіну, то хіба була з Формози. Та це була вєтнамка й важко було відтягнути її з-посеред балакучих француженок, для яких Вєт-Нам дуже близький, —■ це їхня давня колонія. Я все таки ухитрилася вкинути слівце: „Хочу з вами го ворити, чекатиму при виході" Переходячи кімнатами, зустрі лася знову з панею де Воблян, яка поставила мені таке питання: —■ Як вам видався цьогорічний конгрес? — Зовсім відмінний від попе редніх! — Правда? А чому? — Бо це Африканський кон грес... —■ І вам це кинулося ввічі? Так, еманципація африканської жінки йде семимилевими кроками... — Я думаю, що й французька політика теж... — А так, це треба признати! А проте, так п. Гофуе-'Буані — це наш, французький міністер! Хоч він і депутат від Кот д’І-вуар, то рівночасно й міністер нашого уря ду!.. Але ж цей ваш „амі“ веселий! Шкода, що цього року не перед бачили ми якого фестівалю! — Я думаю, що варта б колись присвятити цілий конгрес „жінці й мистецтву14. Не вважаєте, що це була б вдячна тема? І замість прийнять, —• концерти з участю різних народів... — Безперечно! Ц е оригіналь ний помисл, я піддам його на пре зидії... — Тепер я вас попрощаю, бо бачу, що на мене хтось чекає, а вам передаю, для використання „Вумен оф Україн“, ви ж редак торка вашої „ревю"? — Дякую, так, я читаю по-ан- глійськи. Моє „кімоно 11 вже стояло при столику в передпокої, на якому розклала господиня різні видання МММ. Наша розмова відбулася дуже коротко, бо їм — сусідам CCGP, та ще й розсердженим за поділ їхньої країни на вільну й „комуністичну" — не треба бага то говорити. Коли я згадала про антикомуністичний зїзд у Мекси ку, з участю представників Вєт- Наму, пані в кімоно дала мені свою адресу (вона дружина секретаря амбасади), та просила прислати їй матеріяли. На цьому й закінчилася розмова, бо нам — українській делегації, треба було вже йти. На таких прийняттях, — від 6-9, не годиться надто довго засиджува тися, щоб зробити місце іншим. Прощаємося з господинею до му: — Щ о можу про вас написати, пані? —■ -О, що ж про мене, я нічим не відзначаюся. Я просто голова французької секції МММ. Це все. — Це багато! Дозвольте вас попрощати й подякувати за ми лий вечір... Люба Бітошинська
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
