Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
К. Малицької своїм знанням і пе дагогічним хистом виробляла до бре імя школі. Професор географії Львівського університету Ромер, що іспитував учителів середніх шкіл, говорив по її іспиті, що не мав ще канди датки на вчителя географії з та ким знанням предмету, як 'була Ст. Пашкевич. Ромер був знаний із свого неприхильного ставлення до українців. Мала Стефа нагоду вчи ти у польській державній гімназії на добрих матеріяльних умовинах. але рішилась далі працювати в ді вочій школі ім. Т. Шевченка, шкс лі приватній, на удержання якої приходилось здобувати фонди і са мим учителькам. Той її жест нага дував поставу двох наших великих жінок —■ Лесю Україну, яка від кинула пропозицію співпрацювати у великому російському журналі „Вєстнік Европи“ на дуже добрих матеріяльних умовинах і воліла мі стити свої твори у львівському Літ. Наук. Віснику та Марію Зань- ковецьку, що не прийняла добрих умовин славного московського те атру і воліла залишитись на рід кій, хоч і мандрівній сцені. Хоч педагогічна праця забирала Стефанії Пашкевич багато часу і сил, чимало їх треба було віддати у Кружку ім. Ганни Барвінок, що удержував школу. Улаштування різних імпрез, відчитів, базарів- ярмарків, придуманих для збіль шення фондів на удержання шко ли, вимагало від учительок теж чимало зусиль. Але крім матері- яльної користі мало за завдання піддержувати звязок між школою, а батьками учениць та бувшими ученицями в цілому краю. А в пер ших роках польської займанщини, коли українські установи ще не мали змоги відновити своєї діяль- ности, а була велика потреба в до помозі жертвам воєнних дій, Ст. Пашкевич зараз зголосилась до праці в допомоговому Громад ському Комітеті і видавництві „Но вої Мети“, одинокого тоді україн ського часопису. Домашні обставини темі не були легкі у неї. По смерти матері та втраті брата жила з нею братова з дітьми, яких доля була їй дуже близькою. Братова Євгенія Паш кевич, яка померла перед кількома роками на засланні, була теж учи телькою Рідної Школи. її турботи за своїх дітей, за їх здоровя, коли були малими і страх перед ревізія ми й арештами, коли попідростали, були й для Стефи такими постій ними турботами, як і для матері. Пригадую, як вони обі перейма лись долею Ґіза, братанича Стефи, тоді студента політехніки, що від буваючи довший засуд у Львів ських Бриґідках, занепадав на здо- ровю. Передачі, що мали трохи по правити поганий тюремний харч, не могли бути ні за часті, ні заве ликі обємом. Була я раз випадково у них, коли вони підготовляли та ку передачу і придумували, які б то приладити коржики, щоб були якнайвідживніші, не займали бага то місця і не псувалися в вогкій келії, бо ж мали вистачити на дов ше. (Інж. О. Пашкевич, званий до ма і ровесниками-пластунами Ґіз, теж згинув внаслідок воєнних дій, як третя жертва в їх родині.) Однак при всіх домашніх і шкіль них клопотах не кидала наукової праці. Як лиш могла „вкрасти" трохи часу для своєї особистої по треби й приємности, пересиджу вала в університетській бібліотеці або Наукового Т-ва ім. Шевченка. У 1930 р. підготовляла різні спра ви для зїзду українських геогра фів, що відбувся в тому році у Львові. Між іншим вела листуван ня з позамісцевими вченими. Роз казував проф. Кубійович, що ли стуючись із нею у звязку зі з'їздом брав її скорочений підпис „Ст. Пашкевич" за прізвище колеги- мужчини і в тому переконанні звертався до неї цілий час — аж до зустрічі на зїзді. Мужчини вва жаються в нас усе більшими фахів цями в науковій ділянці, або й є такими до якогось часу, бо ж жін ки дуже недавно почали працюва ти в ділянці науки. Тому вислів проф. Кубійовича був признанням в сторону Стефи Пашкевич, як і висказ його, що вона мала дані ви битись на вченого географа, ко ли б не притаманна їй скромність, що майже межувала з почуттям меншевартости. А я сказала б, що була в неї причиною і така при кмета, яку часто стрічаємо в ідей них українських жінок — посвягя для других, що не дає змоги вико ристати часу для себе, навіть коли йде про таку цінну справу, як на укова праця. Востаннє перебувала я довше з нею у 1936 p., коли ми провели кілька гарних днів у Славську на Бойківщині на „відпочинковому таборі" для працюючих жінок, що був улаштований разом із ви- шкільним пластовим табором для учениць ремісничих шкіл. Це був мабуть одинокий випадок, що Пласт такого роду табор влашту вав. Ходили ми тоді по узбіччях верхів, на яких зимою відбувались змагання Карпатсько - Лещетар- ського Юпобу, любувались красою Близців, Кливи чи Зелеміня, що майоріли здалека, сивими полони нами Чорної Рипи, пасмом закар патської Боржави, що ледве синіла на обрію. Як колись за студент ських часів Стефа Пашкевич за хоплювалась красою нашої верхо вини, аж сміялись її сині очі до тих верхів і зворів. Хотіла й годі піти на довшу, кількаденну ман дрівку та мені це вже було не під силу. Але поза тим спільним побутом у горах не часто стрічалась я з нею за часів польської займанщи ни — хіба що на імпрезах Кружка ім. Ганни Барвінок, «а яких зви чайно мала вона багато обовязчів та мало часу для особистих роз мов. Зрештою труднощі життєвого шляху, які кожна з нас на свій лад мусіла поборювати, не давали ба гато нагод для безжурних зустрі чей та розмов. Краще мовчати, як пригадувати собі взаємно те, що й гак із думки не сходить. Але бу вають такі приятелі, з якими мож на й не стрічатись роками, а мати все свідомість близькости і віру в них. Такі почування мала я у від ношенні до Стефи Пашкевич. Її життя у час II. світової війни — бурхливі воєнні й повоєнні ро ки, потрясення насильного виво зу і довголітнього заслання та по ворот, коли вже не стало сил до примусової праці —■ мені незнані. Чула я лиш, що повернувшись, працювала вона у Львівському Фі- ліялі Всеукраїнської Академії На ук. Напевне була назверх спокій на, без скарг і нарікань. Не хотіла ними мучити близьких людей, як що такі залишились. Лиш що сил не стало — боротись довше за життя! І вона покинула нас, зали шаючи одну тільки потіху в тій думці, що померла по довгому ски- танні на рідній землі. Олена Залізняк Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
