Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
закінчив весело: — Почекай, доки розберемо свої ноги, бачиш, «ас чотири душі і чотири ноги. Не пе реплутай, кс'.му яка належиться, — і пострибав до свого ліжка. Поклавши їх і побажавши „добраніч1*, іду далі до старшинського вагону і застаю всіх за газардовою грою в ,,шмен де фер“. — Ласкаво прошу розійтись, — кажу. — Вже по вечері. — Гаразд, гаразд, — відповідають, але не ру хаються 3 МІСЦЯ. — Я відповідаю за порядок у вагонах, — про довжую знов по хвилині. Гра в карги заборонена в поїзді. Мовчанка! Гра продовжується. — Па.нове, дуже прошу розійтись, — сказала я з притиском. — А це що за вигадки? Я ранений, .не можу спати, а сестра, замість того, щоб розважити мене, посилає мене до ліжка, — починає один хлопчисько, що був зовсім здоровий і їхав до дому на відпустку. — Пробачте, але ще раз прошу вас розійтись. Коли командант довідається про нічну гру, то я, як вартова, відповідатиму! — Пришліть його до нас, вашого команданта! Ми з ним самі побалакаємо! Ми на фронті, а не в ка детському корпусі! Йдіть, сестро, і дайте нам спокій! Я вийшла продовжувати обхід потягу. Коли по вернулась, гра продовжувалась, хоч частина грачів відпала. Мовчки минаю грачів. — Сестро, — почула я з одного ліжка, — до звольте запропонувати вам цигарку. — Дякую і від мовляюся. — Ну, то може вина? — Дякую, теж не вживаю, кажу, намірячись до дверей. — Стривайте, сестро, посидьте з нами! — Не можу, не маю часу, я ж вартую! — Що ж це за порядки? — зривається той же хлопчисько. — Ми ранені, вимагаємо догляду, а вам, сестро, бракує для нас часу! Мені болить горло, прошу зміряти мені гарячку і покласти об клад! — Зараз пришлю вам санітета з термометром, відповідаю і рішуче прямую до дверей. — Ні, крик нув хлопчисько, заступаючи мені дорогу. —- Або ви самі залишитесь тут, або я завтра внесу на вас офі ційну скаргу командантові! Це розізлило мене і я, дивлячись йому просто в вічі, сказала: — Прошу дуже. Моє прізвище таке й таке. — Пане поручнику, — почула я спокійний го лос коменданта — прошу дати сестрі спокій. — Він узійшов перед хвилиною до вагону і чув частину моєї суперечки з хлопцем. — Ідіть, сестро, до праці, я сам розпитаю панів старшин, чим вони незадово ленні. Повторяти цього мені не було потрібно і я ви летіла кулею з ,,лицарського“ вагону. Офіційно мали ми вісім годин праці, від 8— 12 год. і від 4 по полудні до 8-ої вечора. Але ті, хто мав добрі зуби і дурне сумління, хапливо зїдав обід та біг знов до сзоїх ,,хворих“. Читали їм книжки, ча сописи, писали листи додому, розмовляли, гуляли, грали в ,,короля“, шахи і т. д. Найтрудніша була праця нічної сестри. В день її обовязки зводились до мінімума, але ночі давалися в знаки. Поїзд був довгий і вона цілу ніч мусіла ходити від першого вагону до останнього й назад. Нечутно пересувається біла постать: того при криє, другого напоїть, третього перебандажує, че твертого заговорить у довгу, безсонну ніч. Скільки гірких сповідей довелось мені вислухати в такі ночі, скільки зазнати радости, коли увагою і теплим сло вом облегшиш чужий біль, потішиш, вколишеш страждання! З яким чистим сумлінням простягаєш було по такій варті змучені ноги і засипляєш мерт вецьким сном! Ідеш було поволі поміж тими обездоленими; в вагоні тепло, затишно, блимає притемнене світло, у кутку куняє санітет і раптом чуєш: — Сестро! — Що тобі? Чому не спиш? — Думки обсіли, не спиться! — А ти звідкіля родом? Та й починаєть-ся опо відання про рідне село або місто, про .старих батьків і рідню. — Чекай, брате, я зараз обійду .вагони і прийду знов до тебе побалакати! А повернувшись за пів го дини, застаєш його, як спокійно спить, заколисаний теплими, родинними спогадами. — Сестро, чую в іншому вагоні, я хотів спитати тебе, чи я добре відповів жінці? Капосна баба напи сала мені — ,,доки ти живеш, я тебе почекаю, а як тебе убють, чи можна буде за сусіду Івана заміж піти“ ? — Ну, а що ж ти на це? — питаюсь, ховаючи усмішку. — Та що ж, попросив землячка написати, що мене вбито! — Що ж ти наробив, кажу йому, приїдеш до дому, а вона вже з другим повінчалась? — А якже! Не наживеться зі своїм Іваном! Я хоч і каліка, лютував він все більше, нервуючись кожним словом, — а на неї моєї сили ще стане! Всі ребра перерахую проклятій відьмі! — Тихо, тихо, не лютуй так! Твоя жінка добра, навіть по твоїй смерті не хоче вийти з-під твоєї волі. — Що, ти хіба жартуєш, сестро? — Та де там! Мені шкода її. Деж пак! Обдурив бідну жінку, а ще тепер бити збирається. Вона ж тебе, як рідного тата питала —■ брешу я без переко нання, почуваючи, що для цієї брехні він і затримав мене, і що ця свята брехня найбільше тішить його. — Може ти і правду говориш. —- А згодом каже: — Бач, сестро, вона молода і гарна, сиротою була, взяв її без нічого. Двох діточок привела мені, як квіточки — продовжував він уже щасливим, до брячим тоном. — Дуже тобі дякую, сестро, — каже ■він згодом, умощуючись на сон, а я йду далі, посмі хаючись на думку, що ребрам дурної, надто щирої жінки не загрожують уже пястуки ображеного чо ловіка. У сепаратці старшинського вагону конає моло дий хлопець. Веземо його лиш тому, що висловив бажання вмерти вдома, але чи довеземо? Стою хви линку на площадці вагону, щоб опанувати лице. Знаю, що не спить і допитливо подивиться мені у вічі. Мушу виглядати спокійно й бадьоро. — Я дуже пітнію, сестро, сили втікають, — ше поче. — Ще б пак! Тут така духота, — брешу я. — А ви сьогодні рішуче краще виглядаєте. За день-два будемо в Іркутську, а там жде вас мати! (Продовження буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top