Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Везли нас до Іркутська 15 днів. їхали з великими вигодами, вагоном II. кл. по чотири сестри в купе, отже кожна мала цілу канапу. Обіди й вечері замов лялось телеграфічно на двірцях для всіх 40 осіб. Звичайно вибиралась для цього стадія, де поїзд стояв 20-30 хвилин. Столи вже були накриті, крісла заре зервовані, навіть юшка вже розлита на тарілках. Біда була тільки з нашою старшою сестрою. Вона вимагала, щоб ми виходили з вагону в поспіху, але не як ,,дика отара“, а ,,пара'ми“ як інститутки. Не сміли голосно розмовляти, дивитись на мужчин і т. д. Ми відразу почули себе як інститутки під строгою опікою класної дами, яку треба обдурювати і водити за ніс і то тим більше, що вона дурніша. А наша старша сестра розумом не відзначалась! На двірцях скрізь повно було старшин або вій ськових урядовців. Побачивши цю процесію моло дих, гарних дівчат і підстаркуватих жінок, що йшли парами, спустивши очі, вони підштовхували о д и р одного і посміхаючись, пускали всякі репліки і в наш Сік і на адресу старшої сестри, що йшла на чолі. У Челябінську один старшина на підпитку без церемонно забрав крісло, на яке збиралась сісти старша сестра. Вона зараз же виголосила промову до присутніх на тему самовідречення сестер та не- вдячности тих, для яких сестри приносять добро вільну офіру. Старшина не зворушився тим, а від повів, що коли сестра добровільно відреклась від усяких вигод, тоді вона повинна радіти, що він сиді тиме, а вона стоятиме. Присутні старались не чути того, що говорилось або ніяково посміхались. А се стри тішились із комічного положення старшої сестри. У тому ж Челябінську я перестудилась через на каз старшої сестри, вартуючи при речах на пероні двірця. На ранок у мене була висока гарячка. Коли ми наближались до чергової зупинки, я сказала се страм, що не зможу йти на обід, а вони розпоряди лись, щоб мені його прислали до вагону. Та стар ла сестра стримала це. На її думку сестра не має права до такої „уваги" до своєї особи і сама прийшла це мені заявити. Говорила при тому про „диявола-спо- кусителя, якому не слід піддаватись". Якщо до того випадку я не вважала її за розумну, то після цієї лекції „моралі", вона стала просто комічною фігу рою не тільки в моїх, але і в очах інших сестер. В Іркутську зголосились ми в розпорядження Головноуповаженого Червоного Хреста Дієвої Армії М. Кауфмана. На фронті був тимчасовий спокій і нас затримали в резерві сестер милосердя. Примістили нас у домі багатого купця Второва. Перші дні з нами поводились надзвичайно. їжа й об- луга були вийняткові і ми лиш дивувались патріотиз мові нашого господаря. Старша сестра навіть щодня гфиносила йому просфору з часткою за його здоровя. Але за яких 6-7 днів почало це псуватись, а далі наше існування там стало просто жалюгідним. Тоді все зясувалось і виявилось, що „патріотизм" нашого господаря пояснювався простим розрахунком. Він мав кілька крамниць поза лінією фронту, а Червоний Хрест перепачковував йому санітарними потягами товар за те, що він приймав у себе сестер. Для нього це було корисно, бо перевозили йому товар майже безплатно і без ризика, а Червоному Хрестові теж було вигідно, бо сестри —■ живучи на всьому гото вому, — не одержували належних їм від Червоного Хреста добових 2 рублів денно на харчування. Зви чайно сестри не затримувались в Іркутську довше 3-5 днів і приїздили малими групками в 5-6 душ. Тепер же приїхало нас 40 осіб та й кінця нашого побуту в Іркутську не передбачувалось. Ясно, що панькатися з нами Второв не хотів. На наш запит, чому нас так спішно висилали на фронт, Кау-фман відповів, що це непорозуміння. Від повідь на те може нам дати хіба тільки Община, якій кін виразно телеграфував: „Сестер не потребую" А як я дізналася згодом, тут знов уже був обрахунок Общини, бо їй це зараховували в заслугу, що більше вона вислала на фронт сестер, не рахуючись із тим, чи вони там потрібні, чи ні! Довелося „героїням", що їх так врочисто відпроваджували в Петербурзі й Мо скві, перейти на положення нікому непотрібних, об дурених у своїх сподіваннях прихлібниць Второва. Ми ж у більшості були інтелігентні дівчата, яким така роля не відповідала. Нудьга від безробіття, беззмістовний ригор стар шої сестри, відсутність книжки і якогонебудь зайнят тя, робили життя просто нестерпним. Старша сестра вимагала, щоб о 7-мій вранці всі вже були одягнуті й ліжка застелені. Виходити в місто можна було лиш до 3 год., а потім кожна мала сидіти на своєму ліжку, не розуміючи за що Бог післав їй таку долю і мріючи, що вона мусить таки змінитись. Щось по 4-ох тижнях такого сидження терпець нам урвався. Ми рішили піти до Головноуповаженого на його приватне мешкання й домагатись призна чення на працю. Коли б він відмовився, тоді ми рі шили сидіти в його мешканні, аж поки він не розпо рядиться, або не відправить нас назад до Петрограду. Старша сестра злякалась цього нашого почину. Вона плакала, благала нас не робити їй такого со рому, але ми вперлися. Не помогло навіть те, що вона погодилась запросити нам „для розваги" яко гось знайомого старшину. Між іншим той „вечір із старшиною" таки відбувся, але нічого більш ідіо тичного уявити собі не можна. На прохання сестер к сіла за фортепіян, а напарфумований столичний хлистик обтанцьовував кожну сестру. Як він і се-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
