Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Надія Памяті Константини Малицької „Повтори, не розумієш, що го- вориш“ — дзвенить гострий го лос у порожній клясі. Три ряди повирізуваних та надщерблених зубом часу шкільних лавок, вікна з анемічними квітками і видом на понуре подвіря — і струнка, не висока '.постать у довгій, все одна ковій, незалежно від моди, темній сукні. А дитяча, безжурна менталь ність НІЯК не може вложити зро зуміння рецитуючи: „Надія вернутись щераз на Вкраїну, Поглянути щораз на рідну країну...“ Повторюю ще і ще раз — але воно таки не виходить, як у моєї учительки. „Коли ми з твоїм дідом були на засланні, я все поверта лась до цього вірша11 — каже мені на 'пояснення, але це небагато по магає. В мене почуття, що ніколи не вивчу добре, що напевне по плутаю — тому, що саме хоті ла б якнайкраще. Бо нагода до моєї деклямації зовсім особлива— до школи має загостити проф. Со- мар не сяде вам на лоб або ніс і тоді вдарити міцно навмання по цьому мі!сіці постою комаря. Я, зви чайно влучаю за третім „Бззз“, але м!ій чоловік нарікає на цю систему. Віїн трохи за їсилвний і коли вдарить себе тричі по чолі, щоб сполювати одне „Бззз", на ранок має звичайно доволі виразні синці. Крім того, заки перебри- нить останнє „бззззззз" коло на ших вух, надходить, звичайно сві танок іі трєіба вставати, щоб зва рити моїй „череді" снідання. ...Малий спить розкинувши ши роко руки, доня втулила, ніс у по душку, колишній 'пан моїх мрій і теперішній приноситель тижневої „пейди", хропе аж розлягається гомін над озером — а я встаю і ти хенько висовгуюся з шатра'. Над озером синіє ранковий туман, як тоді, коли ми колись ще з Нуною були на водному таборі над Дні стром, і здається що знову верну лися ці оспівані, коміічні і радііісні „літа молодії"... А на другий рік, дорогі іпані, вір те мені або ні —- на Флориду таки поїду! Рута фія Русова, що саме на відвідинах у Галичині, а я маю вітати її від цих „молодших1'. „Наша пані" (як ми називали паню Малицьку) закликала мене до канцелярії, дала «а картці вірш та слова привітання і зазначила: „А не кажи нічого дома. Мама буде мати несподіванку". Отже в мене 'була оправдана „трема“ і ба жання показатися якнайкраще ■— перед достойною гостею, перед мамою, а зовсім особливо перед улюбленою вчителькою. £ Від часу, коли я знала вже сво- бідно читати, мою увагу полони ла маленька, синя книжечка зі зо лотими літерами „Малі герої“, що мала визначене, почесне місце з батьковій бібліотеці і помимо всіх намов не мала права перейти до моєї дитячої збірки. Мені було до зволено читати її „з чистими ру ками" та в спокійному кутку і ро зуміється вона була улюбленою лектурою. Найбільше однак з цілої книж ки мою увагу притягало характе ристичне карлючковате письмо в горішньому кутку першої сторін ки „Маленькій Галі за взірцеву науку — Віра Лебедова". Якось важко- було повірити, що й мама ходила колись до школи та. що її вчителька не лиш давала „двійки", але теж писала книжки і ще під прізвищем, яке 'старші називали „псевдонімом". Аж прийшов час, коли й я по мандрувала з дрижачим серцем стрімкою вулицею Мохнацького і станула перед п-нею Малицькою, що мала, як колись маму, повести мене через перші роки школи. Прийшло ся в дійсності получити авторку улюбленої книжки В. Ле- бедову зі строгою вчителькою Константиною Малицькою водне — і це не було легке. Але мій по див і бажання заслужити собі на подібну похвалу як мама, залишив ся на довгі роки. Ледви чи я була єдиний випадок, коли цій знаме нитій вчительці довелося вихову вати друге покоління — але все ж не лиш я мала до неї виїмкове від ношення, а теж вона до мене. Ні, там не було ніяких сентименталь них моментів, а вузькі, все зати- снені уста п-ні Мали-цької не у- сміхалися до мене частіше як до інших. Лекції українського були для мене однак найкращі години, а дома я заховувала, як великий скарб, щораз більше карток, на яких цим характеристичним пись мом виписані були перлини укра їнської поезії, що їх я вивчала за вказівками п-ні Малицької. Во.на залюбки визначувала мене до де- клямацій при всіх святкових наго дах і ми часто залишалися вдвійку після шкільних годин, щоб пере робляти рецитації. Моє гаряче ба жання, щоб школа, складалася тільки з двох осіб — проф. Ма лицької і мене — ніяк не хотіло сповнитися, хоча з яким захоплен ням слухала я вказівок і старала ся наслідувати свою учительку. А вона була прекрасна рецита- торка і ніхто б не сподівався по цій суворій зовнішності такого відчуття та ніжного серця. Леся Українка була її улюбленою пое тесою і вона використовувала кожну нагоду, щоб вибирати до деклямації саме її вірші. Я ніяк не могла зрозуміти своєю дитя чою психікою, як можуть сподо батися саме ці вірші — але ба жання пані Малицької було най- важніше. * * * „Надія" увійшла в память якось скоро, хоча і без відповідного зрозуміння і прийшов день приві тання Софії Русової. На підвищенні, у високому крі слі дрібна, суха постать сивого лової гості. На поморщеному об личчі лагідна усмішка, добрячі очі із-за окулярів і уважливо нахи лене рукою вухо ніяк не могли викликувати переляку. А все ж серце стояло, здавалося, в горлі, коли мені прийшов час виступати з привітанням та деклямацією. Та ж довкруги стояли представ ниці жіночих організацій, між я- кими визирало здивоване обличчя мами, а за мною муром товпилися ■всі учениці школи, з великими „гімназистками" включно. „Зосталася тільки надія одна“- -
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
