Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Надія Памяті Константини Малицької „Повтори, не розумієш, що го- вориш“ — дзвенить гострий го лос у порожній клясі. Три ряди повирізуваних та надщерблених зубом часу шкільних лавок, вікна з анемічними квітками і видом на понуре подвіря — і струнка, не висока '.постать у довгій, все одна ковій, незалежно від моди, темній сукні. А дитяча, безжурна менталь ність НІЯК не може вложити зро зуміння рецитуючи: „Надія вернутись щераз на Вкраїну, Поглянути щораз на рідну країну...“ Повторюю ще і ще раз — але воно таки не виходить, як у моєї учительки. „Коли ми з твоїм дідом були на засланні, я все поверта лась до цього вірша11 — каже мені на 'пояснення, але це небагато по магає. В мене почуття, що ніколи не вивчу добре, що напевне по плутаю — тому, що саме хоті ла б якнайкраще. Бо нагода до моєї деклямації зовсім особлива— до школи має загостити проф. Со- мар не сяде вам на лоб або ніс і тоді вдарити міцно навмання по цьому мі!сіці постою комаря. Я, зви чайно влучаю за третім „Бззз“, але м!ій чоловік нарікає на цю систему. Віїн трохи за їсилвний і коли вдарить себе тричі по чолі, щоб сполювати одне „Бззз", на ранок має звичайно доволі виразні синці. Крім того, заки перебри- нить останнє „бззззззз" коло на ших вух, надходить, звичайно сві танок іі трєіба вставати, щоб зва рити моїй „череді" снідання. ...Малий спить розкинувши ши роко руки, доня втулила, ніс у по душку, колишній 'пан моїх мрій і теперішній приноситель тижневої „пейди", хропе аж розлягається гомін над озером — а я встаю і ти хенько висовгуюся з шатра'. Над озером синіє ранковий туман, як тоді, коли ми колись ще з Нуною були на водному таборі над Дні стром, і здається що знову верну лися ці оспівані, коміічні і радііісні „літа молодії"... А на другий рік, дорогі іпані, вір те мені або ні —- на Флориду таки поїду! Рута фія Русова, що саме на відвідинах у Галичині, а я маю вітати її від цих „молодших1'. „Наша пані" (як ми називали паню Малицьку) закликала мене до канцелярії, дала «а картці вірш та слова привітання і зазначила: „А не кажи нічого дома. Мама буде мати несподіванку". Отже в мене 'була оправдана „трема“ і ба жання показатися якнайкраще ■— перед достойною гостею, перед мамою, а зовсім особливо перед улюбленою вчителькою. £ Від часу, коли я знала вже сво- бідно читати, мою увагу полони ла маленька, синя книжечка зі зо лотими літерами „Малі герої“, що мала визначене, почесне місце з батьковій бібліотеці і помимо всіх намов не мала права перейти до моєї дитячої збірки. Мені було до зволено читати її „з чистими ру ками" та в спокійному кутку і ро зуміється вона була улюбленою лектурою. Найбільше однак з цілої книж ки мою увагу притягало характе ристичне карлючковате письмо в горішньому кутку першої сторін ки „Маленькій Галі за взірцеву науку — Віра Лебедова". Якось важко- було повірити, що й мама ходила колись до школи та. що її вчителька не лиш давала „двійки", але теж писала книжки і ще під прізвищем, яке 'старші називали „псевдонімом". Аж прийшов час, коли й я по мандрувала з дрижачим серцем стрімкою вулицею Мохнацького і станула перед п-нею Малицькою, що мала, як колись маму, повести мене через перші роки школи. Прийшло ся в дійсності получити авторку улюбленої книжки В. Ле- бедову зі строгою вчителькою Константиною Малицькою водне — і це не було легке. Але мій по див і бажання заслужити собі на подібну похвалу як мама, залишив ся на довгі роки. Ледви чи я була єдиний випадок, коли цій знаме нитій вчительці довелося вихову вати друге покоління — але все ж не лиш я мала до неї виїмкове від ношення, а теж вона до мене. Ні, там не було ніяких сентименталь них моментів, а вузькі, все зати- снені уста п-ні Мали-цької не у- сміхалися до мене частіше як до інших. Лекції українського були для мене однак найкращі години, а дома я заховувала, як великий скарб, щораз більше карток, на яких цим характеристичним пись мом виписані були перлини укра їнської поезії, що їх я вивчала за вказівками п-ні Малицької. Во.на залюбки визначувала мене до де- клямацій при всіх святкових наго дах і ми часто залишалися вдвійку після шкільних годин, щоб пере робляти рецитації. Моє гаряче ба жання, щоб школа, складалася тільки з двох осіб — проф. Ма лицької і мене — ніяк не хотіло сповнитися, хоча з яким захоплен ням слухала я вказівок і старала ся наслідувати свою учительку. А вона була прекрасна рецита- торка і ніхто б не сподівався по цій суворій зовнішності такого відчуття та ніжного серця. Леся Українка була її улюбленою пое тесою і вона використовувала кожну нагоду, щоб вибирати до деклямації саме її вірші. Я ніяк не могла зрозуміти своєю дитя чою психікою, як можуть сподо батися саме ці вірші — але ба жання пані Малицької було най- важніше. * * * „Надія" увійшла в память якось скоро, хоча і без відповідного зрозуміння і прийшов день приві тання Софії Русової. На підвищенні, у високому крі слі дрібна, суха постать сивого лової гості. На поморщеному об личчі лагідна усмішка, добрячі очі із-за окулярів і уважливо нахи лене рукою вухо ніяк не могли викликувати переляку. А все ж серце стояло, здавалося, в горлі, коли мені прийшов час виступати з привітанням та деклямацією. Та ж довкруги стояли представ ниці жіночих організацій, між я- кими визирало здивоване обличчя мами, а за мною муром товпилися ■всі учениці школи, з великими „гімназистками" включно. „Зосталася тільки надія одна“- -
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
