Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
На плятформі підземки чекав якийсь юнак. Його погляд змусив її повернути свою увагу до себе са мої. Як вона справді виглядає? Страхополох? Ну, звісно, — так, як скиталка! Тільки б висісти там де треба, до їзди підземкою вона не дуже звикла. Діна возила її скрізь автом батьків, свого нареченого. На поверхні орієнтується прекрасно і напевно не за блудить. Але під землею якесь все однакове і їдеться не в тому напрямі, як думалося. Перевірила адресу. Юнак не переставав їй приглядатися. Сти снула в руках ручку валізки і торбочки. Полізли в голову зачуті вістки про крадіжки і напади на дів чат. Хто зна, хто він такий. Треба бути обережною. Всміхнувся підозріло приємно. Насупила брови. Краще відстрашити його своїм виглядом. На гроші певно не рахує, досить побачити її валізку, ще з Европи, як можна знати, що ця людина не встигла ще навіть розпакуватись. На плятформі по одному з’являлися люди. При йшли з якихсь домів і за кілька годин повернуться до них. Стало їй моторошно. Стояла тепер перед чимсь цілком не знаним, як і тоді, коли причалила до бе регів Америки. Тоді завела Нінка, чи і тепер Ні, ні! Ніяких сумнівів! Бог поможе, Бог поможе. Як тільки переночує в Нінки, бере зранку яку завгодно працю. Спершу треба тільки ліжка і страви. Потім приїдуть батьки. Все буде добре. Тільки вірити. Тільки вірити! Юнак наближається. Де ж ця за лізнична?! Відчула спрагу, коли вже їхала. Потерпи — наказала собі. Кожен цент у її торбочці набрав рап том величезного значення і його не можна було легко позбутися. Почекай, аж буде де вода. Дивилася на плян їзди залізнички, вивчала напрям. Юнак, що сів недалеко неї, не переставав приглядатися їй. Поглянув трохи по афішах, -наліплених над вікнами і знову повертався до неї. Відвернула голову від нього і тоді бачила його відбитку в шибі, Всміхався. В серце вужиком закрутився страх. Я 'його не бо юся, ні трохи, ні — впевнила се!бе і вірила, що це справді помагає. Висіла і підземними коридорами побігла до ін шої лінії. Намагалася згубитися в товпі, триматися ближче жінок. Збігла ще нижче в глибину душного підземелля. Здавалося, що ;нема. нічого легшого, як всісти зноіву до підземки і їхати туди, куди бажа- ється. Але переходи 'були на всі сторони, сходи були вгору і вниз і нарешті Христя цілком загуби лася в них. Поклала валізку, наказала собі подумати хвилину холоднокровно. Але товпа людей, стукоти експресу та місцевої залізнички, що перелітали перед очима, після всього, що мала, з Евою, робили ■її неспроможною думати. Все було таке легке і про сте, скрізь були написи, але до неї вони не могли промовити. Кожна компанія мала свою лінію, значила її початковими літерами і хто хотів кудись їхати, 'мусів знати не тільки дільницю і вулицю, але й лі нію. ІЦе годину тому була певна, що знає все, але тепер стояла розгублено серед поспішаючої юрби '(невже вони справді всі знають, куди їм їхати?!) і не могла нагадати собі саме тих літер. Підійшла нарешті до будки касира і просила, інформації. Міняв комусь гроші і сказав їй щось, чого не зрозуміла. Відійшла так само безрадно. Чомусь було соромно признатися до того, що не знає куди їхати. Повернулася до якоїсь жінки, що чекала на залізничну поруч неї і просила вияснити, їЯ, як треба їхати. Стало їй затишніше поруч неї. Але жінка не знала. Не приходило їй у голову поці кавитися, куди їдуть інші підземки. Знала тільки лінію, якою їздила до праці і до церкви. Кудись їдуть — сказала тільки. Раптом Христя знову помі тила юнака. Не бачив її. Шукав чогось у кишенях, сходячи вниз. До плятформи праворуч з гуком під котила залізнична. Всіла, не надумуючись, чи добре робить. Мусіла. стратити з очей цього юнака. Нищив її нерви. Було так дивно їхати кудись у невідоме, коли довкола чужі люди, а неонове світло з-під стелі надавало усьому якогось іншого відтінку. Напружено споглядала у вікна, коли з темноти вїздили у світло зупинок. Але світло, білі кахлі і люди, що чекали там, тільки пересунулися їм перед очима. Очевидно всіла, до поспішного. Помічала числа вулиць. Одне було певне: їхала вгору міста. Думала, що їй робити? Не догадувалася, на яких зупинках стане. Спитати не було в кого. Висяде на наступній зупинці і пе рейде на місцеву — знайшла несподівану розвязку. Поглянула по людях. На їх обличчях не було видно її напруження. Знали куди їдуть і де мають висідати. Скільки кварталів він. минає? А може рискувати і по їхати далі? Остаточно, хто не рискує, той не може виграти. Ніби заспокоїлася. Але нерви тремтіли. Якби там не було, але Нінка була одружена і невідомо, як він її привітає. Потягнулася за людьми і чекала на 1 місцеву залізничну. Прогуділо' з одної сторони і з другої, промчалися у два боки поспішні. Прибуло грохи людей. Одна зупинка — казала собі — Одна тільки. Терпеливости. З темноти виринули два чер воні світла, до плятформи підкотили вагони. Білі на писи на горі вікна, що вказували напрям їзди, були їй незнані. Люди всіли, двері -засунулись. Залиши лася на плятформі, чекаючи не знати на що. Огля нулася. Недалеко неї була автоматична вага, авто мати з оріхами і різними напитками, але мали на прямків підземки не було. Поглянула по нових об личчях, що висідали з поспішного, сходили сходами. Якось не хотілося промовити ні до одного з них. Що пізніше приїду, то краще — потішила себе. — Бу дуть тоді вдома. Знову підкотив якийсь потяг з ін шими назвами вулиць на шибах. Увійшла. Одна зу пинка. Чому я не пішла пішки? Коли вийшла, натрапила на іншу трудність. Під земка йшла західньою стороною, їй треба було на східню. Йшла і йшла ніби у безконечність, у простір, що ніколи не мав скінчитися. Здавалося, що от це •вже за рогом, за найближчою поперечкою, але коли доходила туди, показувалось, що до цілі ще далеко. А день помітно ’підсувався до вечора. Простір неми- милосерно ковтав час. Час постачав втому. Втома: родила спрагу. Язик прилипав до піднебіння. Стало трохи легше віддихати, як від Гадсону до Східньої ріки повіяло прохолодою. Дивилася по числах. По трібне число було у якійсь мрячній віддалі. Боліли її руки і ноги. Нагризли запятки. Перекидала валізку з одної руки в другу. Від вітру тяжіли повіки. Втома і спрага створювали ненависть до Еви. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
