Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
У жучихи-мами' було жученятко та таке мані-і-сіньке. Мама-жучиха мала чудові, шовковисті крильця, які закривала, як ттлащиком, дру гими, коротенькими, твердими крильцями червоного кольору з чорними цяточками. Звали її „Бо же Сонечко“. Це була дуже добра мама й любила сзоє жученятко. А воно зовсім подібне було до мами, тільки вдвоє менше. Гарно їм жилось у їхній хатці, що місти лась на кущику шипшини. Коли сонечко гріло, тоді жученятко з мамою вилазило на сам вершечок кущика, гріло свою спинку, роз правляло вусики й милувалось чу довими квітками, що цвіли на шип шині. А коли починався дощ, тоді мама кликала жученятко та казала йому скоро ховатися під листячко, де вони могли спокійно сіпати. І за вжди мама-жучиха казала: — Дивись, жученя, не втікай від мене, не залітай далеко від нашо го куща! Ти — маленьке, а там далі може бути багато небезпеч ного для тебе. Та жученя було неслухняне й дуже цікаве. —■ Ну й що той наш кущик і' що той лісок! От якби полетіти да леко-далеко, так як он. ті пташки літають! — думало жученя. І от 'одного разу, як мама, дрі мала на пелюстках шипшини та вигрівала на сойці спинку, жуче нятко розправило на сонці криль ця й тихенько піднялося вгору. Гарний то був льот! Легенький вітрець .ніби гойдав його у повітрі, а йому здавалось, що це воно так саме летить, піді ймається вгору і падає вниз, то пливе в один бік, то в другий. А над ним плили легкі, білі хмарки, дивилося синє, блискуче небо. Так летіло жученя, летіло й не поміти- ло-, як десь далеко позаду лишив ся рідний лісок, кущик шипшини й мила мама-жучиха. Зустріло воно на дорозі хруща. — Зум-ідж! Зум-джу-у! Гей ти, мала комашко, куди це ти летиш та ще й сама? — загукав хрущ. — Хочу світ побачити. І зовсім я не малий! — ображено відповіло жученя. — Я вже скоро буду та кий великий, як моя мама. — Дивись, не залітай далеко! Не знайдеш потім дороги додому... з ату в хрущ, але жученя ніби не чуло, полетіло далі. Тепер воно вже летіло над по лем, а лісок тільки чорнів на обрії. Гарні були ниви! Пшениця викида ла колос, а овес 'Коливався від віт ру: неначе срі'бні хвилі бігли по вівсяному полі. Скрізь голубіли, червоніли й жовтіли польові, па хучі квітки. Довго літало жуче нит ко-, розглядало колосся, квітки, бджілок, що. дбайливо' збирали мед з квіток та .не помітило, як сонечко почало схилятися на захід. Стоми лось жученя, спати захотіло, але лісок, рідний кущ шипшини та лю ба мама були далеко-далеко... І тут на біду не попадалась йому назустріч ніодна комашка, а до рогу додому воно забуло. Стало жученя летіти скоро-ско ро. Побачило дерево, яке нагадало йому рідний лісок та й .направило до нього 'свій льот. Летіло так швидко, що не помітило, як на ткнулося на гілку, вдарилося й упало. А то була верба, що росла над струмочком. Наше жученя прямо впало у струмок. — Ой, рятуйте, рятуйте, пото паю! — зумкало бідненьке. На бе резі сиділа маленька жабка. Вона побачила, як борсалось жученя у воді. Стриб-стрий та й пошила до нього. До- рота вона взяла листок. — Гей, ти, мале, вилазь на ли сток, квакнула. Бідне жученя зібрало останні сили і вчепилось за листок. Ви лізло на нього. Крильця в нього обмокли, не могло більше летіти. Жабка потягнула листок до бе рега. — Ква! ква! Кумо, що ти везеш собі на вечерю? — заквакали з берега другі жаби. Жученя за тремтіло: — Мабуть з'їсть мене ця жаба. Ой, де ж це .моя м'ама? Але жабка відповіла своїм приятелькам: — Та ні, це ж не муха, а жук — він твердий, не підходить мені на вечерю. Хай обсохне й летить со бі. І жабка витягнула листок із жу- ченям на беріг. Коли жученя тро хи обсохло, запитало жабки, що саме недалеко нього полювала на мушок, чи не знає вона, як йому добратися до мами. — А де ж вона живе? — запи тала жаба. — На шипшині, у ліску. — 'Е-е то далеко! Обсихай-но швидше та лети собі скоріше, бо я тебе пожалувала, а от прийдуть старші, то може й не помилують тебе — зїдять. Після такої відповіді жученятко не барилось, швидко звилося вго ру і знову полетіло. А сонечко спускалося все нижче й нижче. Страшно було летіти і вже неми лий був жученятку світ. Коли по чуло воно рідне „зум-зум-зум!“ Це люба мама вилетіла з ліска, шукаючи свого синочка. Хрущ розказав їй, що зустрічав його. Як зраділо жученя, важко розказати. Зум-'зум-ідж! Полетіло воно разом із мамою до рідного куща шип шини. Ніна Наркевич ЛІЧИЛКИ 1. Котику сіренький, Котику біленький, Котик волохатий, Не ходи по хаті, Виходь краще Нас шукати! * 2 . Ходила квочка Біля кілочка, Водила діток Біля квіток. Квок! Раз, два, три! Гру почнеш ти! („Готуйсь“, ч. 2, 1953) Цікаве жученятко Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
