Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
У жучихи-мами' було жученятко та таке мані-і-сіньке. Мама-жучиха мала чудові, шовковисті крильця, які закривала, як ттлащиком, дру гими, коротенькими, твердими крильцями червоного кольору з чорними цяточками. Звали її „Бо же Сонечко“. Це була дуже добра мама й любила сзоє жученятко. А воно зовсім подібне було до мами, тільки вдвоє менше. Гарно їм жилось у їхній хатці, що місти лась на кущику шипшини. Коли сонечко гріло, тоді жученятко з мамою вилазило на сам вершечок кущика, гріло свою спинку, роз правляло вусики й милувалось чу довими квітками, що цвіли на шип шині. А коли починався дощ, тоді мама кликала жученятко та казала йому скоро ховатися під листячко, де вони могли спокійно сіпати. І за вжди мама-жучиха казала: — Дивись, жученя, не втікай від мене, не залітай далеко від нашо го куща! Ти — маленьке, а там далі може бути багато небезпеч ного для тебе. Та жученя було неслухняне й дуже цікаве. —■ Ну й що той наш кущик і' що той лісок! От якби полетіти да леко-далеко, так як он. ті пташки літають! — думало жученя. І от 'одного разу, як мама, дрі мала на пелюстках шипшини та вигрівала на сойці спинку, жуче нятко розправило на сонці криль ця й тихенько піднялося вгору. Гарний то був льот! Легенький вітрець .ніби гойдав його у повітрі, а йому здавалось, що це воно так саме летить, піді ймається вгору і падає вниз, то пливе в один бік, то в другий. А над ним плили легкі, білі хмарки, дивилося синє, блискуче небо. Так летіло жученя, летіло й не поміти- ло-, як десь далеко позаду лишив ся рідний лісок, кущик шипшини й мила мама-жучиха. Зустріло воно на дорозі хруща. — Зум-ідж! Зум-джу-у! Гей ти, мала комашко, куди це ти летиш та ще й сама? — загукав хрущ. — Хочу світ побачити. І зовсім я не малий! — ображено відповіло жученя. — Я вже скоро буду та кий великий, як моя мама. — Дивись, не залітай далеко! Не знайдеш потім дороги додому... з ату в хрущ, але жученя ніби не чуло, полетіло далі. Тепер воно вже летіло над по лем, а лісок тільки чорнів на обрії. Гарні були ниви! Пшениця викида ла колос, а овес 'Коливався від віт ру: неначе срі'бні хвилі бігли по вівсяному полі. Скрізь голубіли, червоніли й жовтіли польові, па хучі квітки. Довго літало жуче нит ко-, розглядало колосся, квітки, бджілок, що. дбайливо' збирали мед з квіток та .не помітило, як сонечко почало схилятися на захід. Стоми лось жученя, спати захотіло, але лісок, рідний кущ шипшини та лю ба мама були далеко-далеко... І тут на біду не попадалась йому назустріч ніодна комашка, а до рогу додому воно забуло. Стало жученя летіти скоро-ско ро. Побачило дерево, яке нагадало йому рідний лісок та й .направило до нього 'свій льот. Летіло так швидко, що не помітило, як на ткнулося на гілку, вдарилося й упало. А то була верба, що росла над струмочком. Наше жученя прямо впало у струмок. — Ой, рятуйте, рятуйте, пото паю! — зумкало бідненьке. На бе резі сиділа маленька жабка. Вона побачила, як борсалось жученя у воді. Стриб-стрий та й пошила до нього. До- рота вона взяла листок. — Гей, ти, мале, вилазь на ли сток, квакнула. Бідне жученя зібрало останні сили і вчепилось за листок. Ви лізло на нього. Крильця в нього обмокли, не могло більше летіти. Жабка потягнула листок до бе рега. — Ква! ква! Кумо, що ти везеш собі на вечерю? — заквакали з берега другі жаби. Жученя за тремтіло: — Мабуть з'їсть мене ця жаба. Ой, де ж це .моя м'ама? Але жабка відповіла своїм приятелькам: — Та ні, це ж не муха, а жук — він твердий, не підходить мені на вечерю. Хай обсохне й летить со бі. І жабка витягнула листок із жу- ченям на беріг. Коли жученя тро хи обсохло, запитало жабки, що саме недалеко нього полювала на мушок, чи не знає вона, як йому добратися до мами. — А де ж вона живе? — запи тала жаба. — На шипшині, у ліску. — 'Е-е то далеко! Обсихай-но швидше та лети собі скоріше, бо я тебе пожалувала, а от прийдуть старші, то може й не помилують тебе — зїдять. Після такої відповіді жученятко не барилось, швидко звилося вго ру і знову полетіло. А сонечко спускалося все нижче й нижче. Страшно було летіти і вже неми лий був жученятку світ. Коли по чуло воно рідне „зум-зум-зум!“ Це люба мама вилетіла з ліска, шукаючи свого синочка. Хрущ розказав їй, що зустрічав його. Як зраділо жученя, важко розказати. Зум-'зум-ідж! Полетіло воно разом із мамою до рідного куща шип шини. Ніна Наркевич ЛІЧИЛКИ 1. Котику сіренький, Котику біленький, Котик волохатий, Не ходи по хаті, Виходь краще Нас шукати! * 2 . Ходила квочка Біля кілочка, Водила діток Біля квіток. Квок! Раз, два, три! Гру почнеш ти! („Готуйсь“, ч. 2, 1953) Цікаве жученятко Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
