Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
На виховні теми Чи дійсно треба боронити дитині чужого товариства? „І чужому научайтесь Свого не цурайтесь..." Як мати 'чотирьох дітей з ціка вістю читаю в „Нашому Житті“ статті на виховні тими. При статті п-ні Люби Вітошинської в ч. З „Н.Ж.“ насунулись мені різні дум ки і ними хотіла б я поділитись із іншими читачками. Чи дійсно тре ба — стараючись виховати наших дітей в українському дусі — аж так далеко пожуватись, щоб за бороняти діітям 'дитячого товари ства наших сусідів, які все ж таки відчинили нам свої гостинні двері та, так би мовити:, поділились із нами» своєю свободою, з якої ми тепер із приємністю користаємо? Наша родина живе вже вось мий рік у чужому оточенні. Ясно, що вдома говоримо виключно по- українськи і дітей, почавши1 від 5-го року життя, вчимо читати й писати по-українськи, щоб, заки кінчала я дивно чужим мені голо сом, а .мій зір перебігав допитливо по лицях — гості — мами — вчи тельки. 'Перші дві усміхалися до мене, але так хотілося схопити погляд п-ні Малицької. Її уста во рушилися у знаній мені нервоз ності, голова притакувала до о- станніх слів, а очі? Вони дивилися десь понад нас усіх, а їх випо лоскана віком синь закрита була якоюсь дивною мрякою... * * * Ваше довге, трудяще життя за кінчилося, дорога Пані. Скільки це річників, скільки добрих українок вийшло з-іпід Вашої опіки? Тепер Ви на заслуженому відпочинку, там у тому місті, де провели май же ціле своє життя. Але яка шко да, що не довелося віддати на на уку до Вас третього покоління і що не змогла я у темній дирекцій- ній кімнаті „на Мохнацького“ представити Вам із гордістю своєї доні! Я певна — Ви були б вдо волені з неї — вона теж знає Ле- сині вірші. І може мені тільки зда ється, а може справді вона декля- мує „Надію" куди з більшим зро зумінням як колись я у Львові. О. Кузьмович діти; 'підуть до школи, навчились рідної азбуки. Діти ходять до аме риканської, католицької школи там усі знають про те, що вони українці й католики1 східнього об ряду. Ми не боронимо дітям бавитись із американськими дітьми, бо від чуваємо, що позбавляти дітей ди тячого товариства — це було б прямо кривдою для них. При за баві з американськими дітьми наші діти говорять по-англійськи. Так само, якщо б ми жили в Україні, всі чужі діти му сіли б учитись у- країнської мови. В цей спосіб ви яснюємо дітям наше положення і так вони пояснюють його своїм малим товаришам забави. Звісно, стараємось підібрати дітям відпо відне товариство з-поміж сусідів. Не було ще випадку, щоб із на ших дітей хтось сміявся, хоч нераз чують, як вони поміж собою гово рять по-українськи. А моя най старша доня (11 літ) ;має таку шкільну подругу, якій якраз імпо нує наш дім. Сама, мені сказала, що їй дуже цікаво мати товариш ку йнакшу, як тутешні. 'Botfat дуже любить до нас при ходити, з захопленням дивиться на вишивки у нашій хаті, дуже смакують їй наші страви, тощо. А зно.в батько другої подруги, дентист, колишній наш -сусід, все повторяє, що вони, не можуть від- жалувати, що ми перепровади лись та що їх 'Кеті стратила таку добру товаришку, як моя Маруся (9 літ). Кажуть, що у сусідстві тепер не можуть знайти відповід ної. У часі літніх вакацій їздимо з дітьми до великого українського центру, в якій є наша школа, Пласт та багато наших організацій. І щойно тоді (як прикро про це згадувати), коли наші діти зі йдуться з українськими дітьми, починають говорити по-англій ськи, бо якраз там така мода чи манія, що українські діти вжи вають між собою англійської мо ви, а батьки, мабуть не маючи си ли зарадити цьому, — перестали на це реагувати. І так іповернувшиісь додому, нам наново доводиться зводити бо ротьбу за українську мову в хаті. Напоминаючи постійно, щоб діти позбулись тої звички, як переки датись англійськими' словами, по волі доводимо знов до рівноваги. Міг би хтось сказати, що якби ді ти мали глибоко вкорінене почут тя уживання рідної мови — не повинні б так скоро сходити зі своєї дороги. На жаль, як у кож ної дитини, так і в наших — неба жані навички дрищіплюються ду же скоро. Щоб добро прищіпити, треба зужити чимало зусиль, тер пеливосте й часу. Та при цьому треба уявити собі наше клопітливе положення. У на шому окруженні, де є тільки аме риканські діти, нам легко виясни ти, чому вони не говорять по- українськи. Але як вияснити ди тині1, що саме ті вимріяні україн ські діти (за яких товариством1 во ни нераз тужать) не вживають тієї рідної мови? Отже на мою думку не все чу жинецьке товариство (щоб тільки було відповідне) мусить бути шкідливе, або впливати на винаро. довлення наших дітей. І ще один аргумент. Наші діти виростають тут і формують тут свій світогляд. Як казав о. Василь Ваврик у своїй книжечці „Трагедія модерної молоді“ — „Дім наших дітей там, де вони ро/стуть“. Хто зна, коли настане для них нагода вернутися в рідні сторони,? Чому не мають від маленька пізнавати чужу культуру чи звичаї (бо .сво їх вони вчаться в родинному гніз ді чи українських організаціях), щоб опісля не чутись такими роз губленими в чужому морю, як їхні батьки. Адже ж треба знати це се редовище, коли хочемо в ньому діяти на користь нашої Батьків щини. Те, що доля викинула нас у да лекий світ, не мусить бути тільки карою для нас. Як вірні сини й дочки нашої Батьківщини, ми по винні використати наше примусове вигнання, щоб обертаючись м,іж чужинцями, навчились чогось пут нього, набрались культурних чи цивілізаціійних здобутків та щоб, коли буде нагода повернутись, ми могли збагатити нашу країну ево. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top