Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
еспанському кордоні. Зайшла за тримка через брак матеріальних засобів, але врешті усунено цю пе решкоду і родина С. В. Петлюри переїхала в район Бордо, бо Леся сподівалась, що зможе вчитись в університеті. Тут вона розпочала науку, на математичному факуль теті, але за короткий час лікарі ви магали переїзду далі на південь, а саме до Камбо-ля-Бен, кліматич ної станції для сухотних. Тут, у Камбо, родина ніби вла штувалась на сталий побут. Леся було під доглядом фахівця-лікаря, разом з тим продовжувала заочно вчитись в університеті в Бордо. Родина сумувала, бо лише зрідка укр. гості відвідували її. Леся ,,ковтала науку, перечитала всю клясичну франц. літературу і ні мецьку, звичайно українську. Тре ба зазначити, що помимо перебу вання Лесі на чужині, в різних країнах, де вона росла і проводила час рідко коли в оточенні укр. мо лоді, вона все ж надзвичайно до бре володіла українською мовою і писала, ось із тією полтавською милозвучністю, з якою розмовляли її батьки. Це лише свідчить про те, що українська дитина на чу жині, ніколи не забуде рідної мо ви, ні зденаціоналізується, якщо батьки дбають про її національне і мовне виховання. Тимчасом здоровя Лесі не кра щало, бо лікарі виявили плями в другій частині легенів. Постійна гарячка, відсутність апетиту, ни щили організм хворої. Вона мусіла лежати, кинути поїздки до універ ситету в Бордо. Ольга Опанасівна вживала всіх можливих заходів, щоб врятувати доньку, але ні лі карі, ні її материнський догляд, не могли врятувати Лесю. Вона дого ряла, як свіча перед святим обра зом України. Надійшла війна. Родина С. В. Петлюри опинилась у вільній зоні Франції, майже без матеріяльних засобів, відтята від укр. громадян ства. Піренейські гори, з їх меш канцями „басками", завжди потре бували достави харчів із центру Франції. Тому населення там, пі сля встановлення карток на хліб, мясо, товщ, найбільше терпіло. Часом навіть пайка хліба не мож на було одержати на картки. Лише час від часу щастило пе реслати родині С. Петлюри неве ликий пакунок з харчами, чи карт ки на хліб. Такі обставини не мог ли сприяти покращанню здоровя Лесі, але вона з надзвичайною ви триманістю і спокоєм переносила злидні і намагалась підтримати мо раль матері усміхом чи словом. Дня 6. листопада 1941 року, з останнім усміхом для матері, вона тихо відійшла в інший світ. Корот ка телеграма від п. Отаманової: ,,Леся померла". Безпорадна Оль га Опанасівна, залишилась серед чужих людей, з мертвою донькою. Автор цих рядків, переборов всі адміністративні труднощі і опи нився в Камбо-ля-Бен. У ліжку лежала, ніби спала, з усмішкою на обличчі, мертва Леся. Дві пишні, чудові, каштанові коси побіч голови. Біля ліжка прибита горем Отаманова, яка не зводила очей із Лесі. Нахилився, щоб поці лувати любу дівчину, яка з таким довірям ставилась до мене, діли лась своїми думками, але Ольга Опанасівна стримала: ,,Не руште. Хай спить". Виринуло прикре питання похо рону. Де ховати, хто виконає релі гійний чин? Звичайно донька Ота мана мусіла бути похована в моги лі свого батька, на кладовищі Монтпарнас у Парижі, але тяжко було дістати дозвіл на перевіз тіла крім того, транспортування домо вини, за браком бензини було ду же коштовне. Отже п. Отаманова мусіла примиритись із тим, що її донька буде похована тим часом на місцевому цвинтарі, в Камбо- ля-Бен. Знайшлись добрі францу зи, які запропонували покласти труну тимчасово в їх родинну гробницю. Гірше стояла оправа з похон- ним обрядом, бо наш єдиний укр. священик от. Бринзан був затри маний в Німеччині, а католицьке духовенство відмовилось відправи ти чин похорону. Лиш один като лицький священик-баск, біженець із Еспанії, пообіцяв прийти таємно на кладовище і прочитати моли тви. Тіло Лесі покладено в металеву, а потім дубову домовину. Власни ми руками автор цих рядків, по клав мініятюрне тіло в домовину, прочитав по молитовнику кілька молитов і домовину почали вино сити. Із подивом дивився на Оль гу Опанасів'ну, яка закамяніла в своєму горі. Лиш тихі сльози по лилися з її очей. ,,Боже, як тяжко ховати, прощатися із своєю дити ною", тихо скзала п. Отаманова, але за хвилину запанувала над своїми нервами. Скромний похоронний похід ру шив до цвинтаря. Нечисленні французи, подруги Лесі ішли за домовиною. Домовину опустили в тимчасову могилу. Цвинтар опу стів. Із бічної стежки повільна надходив молодий католицький па стир. Він читав молитовника, але розглядався навколо. Нарешті зу пинився над могилою Лесі, шви денько відчитав молитву і непоміт но зник. Цей католицький свяще ник, біженець із Еспанії, баський націоналіст, знайомий небіжчиці, яка його інформувала про укр. на ціональний рух, все ж мав відвагу здійснити своє слово. Леся Петлюра вмерла на ЗО році життя. Вона непомітна скромно жила, тихо відійшла. Навіть багато людей не знає, що Головний Ота ман мав доньку, його втіху. На віть сьогодні на надгробнику над могилою Отамана, не згадано, що разом із батьком спочиває його люба донька, бо п. Отаманова із своєї скромности вважає, що над гробник побудувала укр. емігра- ця для її чоловіка, а Леся не має заслуг, не має місця на монументі. Маємо багато українок-героїнь з історичного минулого, з остан ньої нашої боротьби. Гинули вони на полі бою, як звичайні бійці, як сестри, лікарки, як розвідчиці і то му, що як патріотки не могли зра дити своєї Батьківщини. Донька Симона Петлюри герої ня скромна. Вона героїня родин ного життя, в якому виявилась її любов до батьків, 'відданість їм, а разом із тим глибока любов до свого народу, готовість віддати на службу йому всі свої сили. „Я піду шляхами свого Батька, себто піду в бій за Україну!" Та злидні, тра гічні моральні переживання в ди тячі роки, на 14 році життя вже надломили її сили, але не зломили її волі, духа, прагнення до науки: із мрією підготувати себе для пра ці серед рідного народу. Не здійснились її мрії. Хай її життя, прагнення, послужить при кладом для нашої молоді на емі грації, хой покищо лиш на емігра ції, виробляється культ любови до батьків, до рідного народу, культ Лесі Петлюрівної. О. Чернявський Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
