Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
бо належу до Стрільців, а тепер кличуть усіх, що туди нале жать. Бабуся все це спокійно вислухала й похитала журливо головою. Але я не зважала, ме не немов палила якась горячка, і гнала мене з дому — мене кликав обовязок. Взяла наплечник на спину й почерез городи помандрувала до гостинця, а там 15 км пішки до самого Львова. На Личаків- ській рогачці мене спинив ав стрійський жандарм. Я показа ла йому свою виказку з печат ками і мене пустили. Я пішла в.низ Личаківською вулицею коло св. Антонія перейшла на Куркову і попри пожарну сто рожу зійшла на Стрілецьку площу. Аж тут проти мене йде — моя мати. Пристанула, поди вилася з докором на мене і ска зала: — Уважай, що скажуть люди! Більш нічого не сказала. Бу ла твердого характеру, бо ді дусь помер, як мама була ма ленькою дівчинкою і вони обі з бабусею мусіли важко пра цювати і давати собі раду. Я замнялась. Але коли про минув перший переляк, я з по- легшею відітхнула і зачала ско ро говорити. Говорила про о- бовязок, про те, що мушу, що коли .не приймуть, то повер нусь... Мама вислухала мовчки дали мені тоді 5 срібних корон і ми попрощались. Тоді я пішла просто до Січі на Коперника 5 і застала там нашу чотову, що 'провадила за писи до УСС. — Гаразд, Гандзю, — приві тала мене, — чи може вже мо скалі у вас? — Ще немає, але моє місце тепер тут. Чи є якась робота? — Роботи багато, тільки біда з нічлігом! Сьогодні переночу ємо у пані Білинської, а завтра якось то буде. На слідуючий день прийшла Марійка Якимович і .нам при значили кімнату в Академічно му Домі. Нашим завданням бу ла стійка перед канцелярією на Коперника 5, дижур при запи сах і праця на двірцях. Наш гурт складався з тих, що жили у Львові. Це були: Дарія Білин- ська, Марія Бачинська-Донцо- ва, Меланія Балицька. Обі о- станні дижурували на двірцях і спроваджували добровольців на призначені кватири: Акад. Дім, Дяківська бурса, Народ ний Дім, бурса УПТ на вул. Хшановськоі. Львівська сотня, що була зорганізована при „Сі- чі“ під командою сотн. Чмоли і до якої належала наша Жіно ча Чота, розташувалась тоді в селі Гаї під Львовом. В тому часі заходами Жіно чого Організаційного Комітету урухомлено санітарні курси в Народній Лічниці, які провадив др. Євген Озаркевич при помо чі др. Софії Морачевської (про яку тоді говорили, що була лі каркою на балканському фрон ті і ми з подивом до неї відно сились). Допомагав студент- медик, здається, пізніший лі кар Гаванський. Ми зразу же записались .на ті курси. Учили нас і подавали найко;нечніші ві домості про першу поміч і вза галі, як поводитися з раненими Курси тривали 2 тижні і закін чилися іспитами та видачею по свідок. Для нас із Марійкою Якимо вич це був гарячий час. Ми ще перед 6-ою годиною підготов ляли снідання для тих стрільців, що кватирували в Акад. Домі, потім стійка і дижур коло кан целярії, а по полудні санітарні курси. Обіди й вечері діставали Стрільці в кухні, що її зоргані зував Жіночий Комітет при ву лиці Оссолінських. Коли при було більше Стрільців, урухом лено ще одну кухню на подвірі Акад. Дому і, здається, що й у „Труді “ в Ринку. Львівські жінки й дівчата то ді гарячково працювали. У кух нях чергувались, старші ваои- ли, хмолодші помагали, а дівча та виносили страву на столи. Як сьогодні бачу похилені по статі, що обирають картоплю а других, що звиваються поміж столами. Інтенданти (харчеві) мали для нас особливі завдання. Як сьогодні бачу їх, Я. Індишев- ського чи О. Навроцького, що кличуть нас: — Дівчата, поможіть! Приїж джає багато стрільців, а вже немає ліжок. Треба постарати соломи, щоб ми могли поло жити їх на підлозі! І ми з Ма рійкою мандруємо до села Гри- бович і бігаємо від хати до ха ти за сніпками. Всюди по хатах тільки діти й старі, бо все вий шло в поле. Але над вечір вер таємось із фірою соломи! То знов до мене О. Навроць- кий: — Слухайте, товаришко, мо же б ви відвезли трохи харчів до Гаївської сотні. Ви з тих сто рін, то знаєте добре дорогу. І ось заїздить однокінка з фа брики ,,Здоровя“, красий кінь тяжкої ваги. Вантажать на віз мясо, риж, цукор, каву. Це хар чі, що їх посилають зі Львова, бо решту дають село Гаї й су сідні села. Сідаю ззаду, щоб щось не загубилось, або хтось не потягнув. Забезпечена по свідкою, що й для кого везу. Рушаємо. Затримують нас що хвилини, а в Винниках жан- дарм-поляк хотів завернути на зад до Львова й треба було те лефонічно порозуміватись із командою. Це був гарячий, метушливий час. Нарешті ми були корисні й могли щось робити для загаль ної справи, нарешті з нами чи слились, як із рівнорядним чин ником. Ми не дбали про втому і їжу. Нам хотілось ще більше зробити, ще краще виконати наші завдання. Хвилинами ду малось, що буде далі? Бо дохо^ дили тривожні вістки про на ступ московського війська і поо потребу вимаршу на фронт. Яка буде доля Жіночої Чоти? Вона ж некомплетна, хоч і з чотовою. Та щоденні зав дання не дали думати поо те. Якось зовсім пропало і поиза- булось фоомальне „не випа дає", що колись вязало взаєми ни хлопців і дівчат. Тепер воно може здаватись дивним, але колись були ті штучні перего роди і навіть мамине „що лю ди скажуть" походило звідтіля. А воєнний час якось непомітно усунув їх і ми навіть не счулись коли й як. Та все ж таки хвилювало нас наше майбутнє у військовій (Ьоомації. Наша чота належала до сотні Чмоли, що була роз- (Продовження на стор. 6) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
