Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
бо належу до Стрільців, а тепер кличуть усіх, що туди нале жать. Бабуся все це спокійно вислухала й похитала журливо головою. Але я не зважала, ме не немов палила якась горячка, і гнала мене з дому — мене кликав обовязок. Взяла наплечник на спину й почерез городи помандрувала до гостинця, а там 15 км пішки до самого Львова. На Личаків- ській рогачці мене спинив ав стрійський жандарм. Я показа ла йому свою виказку з печат ками і мене пустили. Я пішла в.низ Личаківською вулицею коло св. Антонія перейшла на Куркову і попри пожарну сто рожу зійшла на Стрілецьку площу. Аж тут проти мене йде — моя мати. Пристанула, поди вилася з докором на мене і ска зала: — Уважай, що скажуть люди! Більш нічого не сказала. Бу ла твердого характеру, бо ді дусь помер, як мама була ма ленькою дівчинкою і вони обі з бабусею мусіли важко пра цювати і давати собі раду. Я замнялась. Але коли про минув перший переляк, я з по- легшею відітхнула і зачала ско ро говорити. Говорила про о- бовязок, про те, що мушу, що коли .не приймуть, то повер нусь... Мама вислухала мовчки дали мені тоді 5 срібних корон і ми попрощались. Тоді я пішла просто до Січі на Коперника 5 і застала там нашу чотову, що 'провадила за писи до УСС. — Гаразд, Гандзю, — приві тала мене, — чи може вже мо скалі у вас? — Ще немає, але моє місце тепер тут. Чи є якась робота? — Роботи багато, тільки біда з нічлігом! Сьогодні переночу ємо у пані Білинської, а завтра якось то буде. На слідуючий день прийшла Марійка Якимович і .нам при значили кімнату в Академічно му Домі. Нашим завданням бу ла стійка перед канцелярією на Коперника 5, дижур при запи сах і праця на двірцях. Наш гурт складався з тих, що жили у Львові. Це були: Дарія Білин- ська, Марія Бачинська-Донцо- ва, Меланія Балицька. Обі о- станні дижурували на двірцях і спроваджували добровольців на призначені кватири: Акад. Дім, Дяківська бурса, Народ ний Дім, бурса УПТ на вул. Хшановськоі. Львівська сотня, що була зорганізована при „Сі- чі“ під командою сотн. Чмоли і до якої належала наша Жіно ча Чота, розташувалась тоді в селі Гаї під Львовом. В тому часі заходами Жіно чого Організаційного Комітету урухомлено санітарні курси в Народній Лічниці, які провадив др. Євген Озаркевич при помо чі др. Софії Морачевської (про яку тоді говорили, що була лі каркою на балканському фрон ті і ми з подивом до неї відно сились). Допомагав студент- медик, здається, пізніший лі кар Гаванський. Ми зразу же записались .на ті курси. Учили нас і подавали найко;нечніші ві домості про першу поміч і вза галі, як поводитися з раненими Курси тривали 2 тижні і закін чилися іспитами та видачею по свідок. Для нас із Марійкою Якимо вич це був гарячий час. Ми ще перед 6-ою годиною підготов ляли снідання для тих стрільців, що кватирували в Акад. Домі, потім стійка і дижур коло кан целярії, а по полудні санітарні курси. Обіди й вечері діставали Стрільці в кухні, що її зоргані зував Жіночий Комітет при ву лиці Оссолінських. Коли при було більше Стрільців, урухом лено ще одну кухню на подвірі Акад. Дому і, здається, що й у „Труді “ в Ринку. Львівські жінки й дівчата то ді гарячково працювали. У кух нях чергувались, старші ваои- ли, хмолодші помагали, а дівча та виносили страву на столи. Як сьогодні бачу похилені по статі, що обирають картоплю а других, що звиваються поміж столами. Інтенданти (харчеві) мали для нас особливі завдання. Як сьогодні бачу їх, Я. Індишев- ського чи О. Навроцького, що кличуть нас: — Дівчата, поможіть! Приїж джає багато стрільців, а вже немає ліжок. Треба постарати соломи, щоб ми могли поло жити їх на підлозі! І ми з Ма рійкою мандруємо до села Гри- бович і бігаємо від хати до ха ти за сніпками. Всюди по хатах тільки діти й старі, бо все вий шло в поле. Але над вечір вер таємось із фірою соломи! То знов до мене О. Навроць- кий: — Слухайте, товаришко, мо же б ви відвезли трохи харчів до Гаївської сотні. Ви з тих сто рін, то знаєте добре дорогу. І ось заїздить однокінка з фа брики ,,Здоровя“, красий кінь тяжкої ваги. Вантажать на віз мясо, риж, цукор, каву. Це хар чі, що їх посилають зі Львова, бо решту дають село Гаї й су сідні села. Сідаю ззаду, щоб щось не загубилось, або хтось не потягнув. Забезпечена по свідкою, що й для кого везу. Рушаємо. Затримують нас що хвилини, а в Винниках жан- дарм-поляк хотів завернути на зад до Львова й треба було те лефонічно порозуміватись із командою. Це був гарячий, метушливий час. Нарешті ми були корисні й могли щось робити для загаль ної справи, нарешті з нами чи слились, як із рівнорядним чин ником. Ми не дбали про втому і їжу. Нам хотілось ще більше зробити, ще краще виконати наші завдання. Хвилинами ду малось, що буде далі? Бо дохо^ дили тривожні вістки про на ступ московського війська і поо потребу вимаршу на фронт. Яка буде доля Жіночої Чоти? Вона ж некомплетна, хоч і з чотовою. Та щоденні зав дання не дали думати поо те. Якось зовсім пропало і поиза- булось фоомальне „не випа дає", що колись вязало взаєми ни хлопців і дівчат. Тепер воно може здаватись дивним, але колись були ті штучні перего роди і навіть мамине „що лю ди скажуть" походило звідтіля. А воєнний час якось непомітно усунув їх і ми навіть не счулись коли й як. Та все ж таки хвилювало нас наше майбутнє у військовій (Ьоомації. Наша чота належала до сотні Чмоли, що була роз- (Продовження на стор. 6) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
