Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перед вимаршем Присвячую незабутній памяті мого чоловіка. Сорок літ минає від хвилини, коли УСС вирушили „підійма ти червону калину“ А щоб на лежно зрозуміти участь дівчат у тому поході, треба поверну тись дум.ками ще дальше взад. У початках 20. століття заіс- нували в Галичині події, що сколихнули українську молодь. Польонізація східньої Галичи ни, яку вперто проводили поль ські керівні кола, знайшла силь ний спротив. На ті часи припа дає боротьба за український у- ніверситет, смерть Адама Коц- ка та атентат на намісника Га личини гр. Потоцького. Один виступ викликував другий. Ко ли молодого хлопця Петра Чор- нія вигнали з держ. семінарії за те, що продавав картки на фонд ім. Олени Січинської, і він — не маючи змоги закінчити осві ти — відібрав собі життя, вся середньошкільна молодь Льво ва с-понтанно задемонструвала. На знак протесту не пішла до школи й відбула віче на Висо кому Замку. Ми, дівчата, переймались жи во всіми тими подіями. Нас бо ліло те, що ми не маємо свобо ди рухів, як наші товариші Ми ж хотіли теж покласти свої сили у цій боротьбі. Горіли тим самим вогнем і мали б сидіти нечинно, тому, що нібито ми слабші, чи що „не випадає“? Та ж ми вже чули про кличі рів- ноправя, ми вже могли здобу вати таку саму освіту. І стара лись іти крок у крок із голов ними -кличами доби, старались займати у боротьбі своє місце. Незабаром знов сколихнула всім українським народом забо- бона побудувати памятник Та расові Шевченкові у Києві та влаштувати свято у 100-літні роковини його народин. Демон струвала молодь у Києві, де монструвала у Львові перед ро сійським консулятом. Студенти вибили шиби в редакції „Р.ус- ского Слова“, в бурсі на Курко вій вул., а ми, дівчата, доноси ли каміння. Загроза війни казала переві рити своє відношення до вій- ськовости. Постали тайні пла стові гуртки, де крім пласту вання набирались військового знання та вишколу. Перший тайний пластовий гурток по став у Львові в 1911 р. захода ми Івана Чмоли. Вписалось до Ганна Дмитерко-Ратич нього коло 40 осіб молоді, між ними 7 дівчат. В тому часі вдалося в галиць кому намісництві затвердити статут для української військо вої організації. В березні 1913 вона оформилась під назвою „Українські Січові Стрільці", а головою її був д-р Володимир Старосольський. Зразу же по стала при УСС Жіноча Чота. Вона оформилась при УСС, що були зорганізовані при „Січі“ бо студентська УСС не хотіла мати жінок у своїй частині. Жі ноча Чота нараховувала поверх 20 членок. Подаю поізвища тих шо памятаю: Дарія Білинська Марія Якимович, Уляна Бучко, Наталя Гевко, Оля Когут, Юлія Скорупська, М. Петричко, Міля Оприскп Манія Бачинська. Ольга Левицька, Меланія Ба- лицька. Більше не пригадую, але знаю, що було й кілька сі- човичок між нами. Однострій Жіночої Чоти бує дуже простий. Спідничка з вов няного матеріялу сіро-зелено'; краски і капелюх із того само го матеріялу. До того легша флянелева блюзка яснішої сі ро-зеленої краски. У тих одно строях машерувала Жіноча Чо та в поході під час Січово-Со- кільського Здвигу 28. червня 1914 р. і своєю появою зверта ла на себе загальну увагу. Коли вістка про війну про- ши-бла наш край, Стрілецька Головна Рада видала заклик до українського народу. Вже від 1. серпня 1914 р. стали зголо шуватись і збиратись у^Львові добровольці УСС. На поклик Стрілецької Ради не могли явитись усі дівчата Жіночої Чоти, бо поїзди були перевантажені військом. Але ті що жили у Львові чи під Льво вом поибули. Мене застав за клик дома, у Підберізцях, де я перебувала на вакаціях. Мій віт чим належав до ,,ляндштурму“ і був покликаний до війська 2, чи 3. серпня. Прощаючись зо мною сказав, що лишає нас са мих, але сподіється, що дамо собі раду. Мені тоді ясно стало, що мама лишається дійсно „єама“, бо я вважала, що мені теж треба йти. Правда, мені ду же прикро стало, що й я лишаю маму у такий трудний час. Але молодечий порив і почуття о- бовязку перед батьківщиною перемогли. Тихцем я спакувала свій наплечник ще з вечора й продумувала, якби то зробити, щоб вийшло безболізно. Мати й так ходили зранку самого за плакані і я не хотіла їх ще біль ше смутити. Мама поїхали рано до Львова, щоб ще побачитись із вітчимом, а я вполудне вбра ла стрілецький однострій, взя ла пару білля і консерви, що їх дістала на пластову прогульку від тов. Чмоли, і попрощалася з бабусею своєю, яка була змзлку моєю повірницею. Ба бусі я сказала, що мушу йти,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
