Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Коли я віднайшла крамницю, в якій бажала купити щось для Божедарка, я знов була думка ми в ді-йсності і мала широко відчинені очі тільки на те, що було довкола мене. Що б тут знайти таке, що дало б йому радість, а в одночас змусило думати й комбінувати? Крамниця була повна людей і я не тільки мала час підшука- ит щось підхоже, але мені на віть прийшлося чекати. Бажан ня -покупців і уривки розмов знайомих, що зустрілися там, мішалися з собою й творили одноманітне гудіння. — Не маєте блакитного ко льору? Це саме, тільки блакит не... — Я ще подумаю... — Дякую вам, добре... — Чи операція була необ хідна? — Ну, це справді незвичайне! — ...але так несподівано, ро зумієте? — Божа ласка, дійсно інакше годі думати! Щоб тут вас знай ти!... — Казав, що бачив мене, щось один раз ще там, у Трен- чині, на Словаччині, вдома. Я спершу не знала, чого він ба жає. Починав говорити і замов кав. Але, коли сказав, що 'по вернувся з неволі, я відразу зрозуміла, що це післанець від Алекса! О, мій Боже! Мій чоло вік ще може бути зі мною! — Ну, нарешті все піде зно ву нормальним руслом, пані Шульце! Я поволі оглянулася і гляну ла на жінку, що говорила за моєю спиною. Вона могла бути моїх років, на зріст трохи мен ша за мене, а її волосся було такого ж каштанового кольору, як і моє. Тільки, коли вона всмі халася, її очі стягалися в кути ках, а цього я не могла сказати про свої. Поруч неї стояв хло пець у віці мого Божедарка з виразом обличчя, притаманним для дітей, що не мають зрозу міння для розмов батьків із зна йомими. Божедар теж мав та кий вигляд, коли був зі мною і ми не купували книжок, чи речей, що цікавили б його, або я не присвячувала йому всієї своєї уваги. Мені видалося, ніби ця жінка цілком забула, чого вона зай шла до крамниці, тільки загли бившись у свої переживання раділа, що має кому висказати свою радість. Всміхаючись, во на кидала один за одним обра зочки з свого життя, ніби ви світлювала уривки якогось фільму. Перша зустріч, спільне життя, складні, веселі, чи грізн* хвилини. Не так то давно я ро била це саме у своїх думках. У цьому чужому фільмі не було для мене нічого нового, чи не знаного. Це був такий же вінок, що його з радощів і турбот сплела і для мене доля. — Коли його взяли до вій ська — дійшла вона нарешті до останньої хвилини свого по дружнього життя — ...коли йо го взяли... Мій Боже, я ж мусі- ла побороти свій біль! Ми всі вірили, що це для добра нашої батьківщини! Я слухала цієї чужої історії, а в моїй душі будилося бажан ня включитися в розмову. ,,До звольте, пані, сказати вам кіль ка слів. Я повинна сказати вам щось важливе. Хоч тільки пе ред хвилиною я дізналася про ваше існування, то проте вже все знаю про ваше життя. Я ду маю, вам необхідно знати прав ду про долю вашого чоловіка. Прийміть від мене спокійно цю жорстоку вістку, як зробила це я. Хіба ми не знали життя? Не були щасливі? Вже це саме по винно робити нас сильними на віть тоді, коли знаємо, що ми самі...1* — Все зло минуло, пані Шуль це — відізвалася її співрозмов ниця. — Тепер знову чекає вас радість! — О, так! — відповіла, і я побачила в її очах два, такі зна ні мені, вогники щастя. — Вже сама свідомість цього, що мій чоловік живе, робить моє жит тя набагато легшим! У цій хвилині всі мої думки що# одна за одною склалися в моїй голові, почали якось засо ромлено зникати, були ніби зайчики, що спішно втікають до сховищ пеоед появою ми сливця. Запаз же я швидко від вернулася і, залишаючи те, що вибрала для Божедарка, спішно вийшла на вулицю. Я взяла з собою таємницю, що її не скаже їй більше ніхто. Але... чи ж мала я право гасити блиск щастя в її очах? Ґарміш-Партенкірхен 1949 НОВІ ВИДАННЯ Катерина Антонович: УКРА ЇНСЬКИЙ НАРОДНІЙ ОДЯГ. Практичні поради. Взори. Він ніпег, 1954. Накладом Органі зації Українок Канади ім. О. Басарабової. Обгортка й ри сунки Катерини Антонович. Давно відчувалася потреба доброго підручника, що давав би загальне поняття про пол тавське народне вбрання, що стало в нас репрезентаційним народнім одягом. І тому треба повітати ініціятиву Організації Українок Канади ім. О. Баса- раб, що зважилась на таке ви дання. Авторка його — маляр ка Катерина Антонович, поко ристувалась солідними джере лами та зачерпнула із свого власного багатого знання на- роднього побуту. Підручник дає точний опис полтавського народнього одя гу, крій кожної частини його й дві таблиці двокольорових у- зорів. На підставі опису можна вже зладити собі одяг, що йо го звемо національним. При кожній частині авторка зверну ла увагу на загально поширені хиби його, як кучері при зачіс ці, стрічки спущені попереду чи черевички на високих'каблу ках. Жаль, що немає взору на вишивання плахти, а то спід ниці зі шкотських тканин є та кож нещастям наших народніх строїв. Також шкода, що ав торка не описала чоловічої со рочки. Тоді був би повний опис чоловічого вбрання, що обме жений тільки до вказівок, як шити шаравари. Незвичайно цінна заключна стаття ,,Наші традиції", де зма льоване підложжя, з якого ви росло наше народне вбрання. Авторка вяже розквіт його із Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
