Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Із літніх вражень Катрусі Коли Катруся бавилася на по двір'ї, коло неї завжди сидів кіт що його звали Бурлакою. Вони були приятелями. Катруся бі жить за мячиком і Бурлака з нею, Катруся обідає і він си дить під столом і облизується, чекаючи, поки вона не погодує. Часто можна було їх бачити разом: попереду йде дівчинка, а за нею гордо машерує,^ під нявши хвоста догори, сірий, ве ликий кіт. Та недовго тривала їхня дружба. Одного соняшного ранку Катруся сиділа на ґанку5 а коло неї вигрівався на сонці, мружачи від задоволення свої зелені очі, кіт Бурлака. Під стріхою кричали маленькі пта шенята „пі-пі-пі“, бо були го лодні. Та ось прилетіла їхня ма ти, велика пташка і тримала в дзьобі хробака. Побачивши ко та, вона не підлетіла до гнізда, а кружляла навколо, то припа дала до землі, то знов підлітала вгору. Катруся слідкувала за нею, та не спускав очей і кіт Бурлака. Катрусі було жаль бідолашної пташки. їй хотілось допомогти їй та не знала вона, яка вовча думка чаїлась у кота. Раптом він увесь насторожився, підвів ся, одним стрибком опинився біля бідної пташки і вхопив її своїми міцними пазурями. Ка труся тільки встигнула крикну ти „ой!“ і кинулась до кота — та вже було пізно: пташка вже не жила. — Бідна, маленька пташка,— прошепотіла дівчинка крізь сльози. Вона притулила ще те пле, пухнате тільце до себе. По тім витерла рукою сльози і пі шла стежкою в садок. Там ви копала ямку під вишнею, поло жила туди пташку, ямку заси пала землею і прикрила квіта ми. З того часу вона вже більше не приятелювала з Бурлакою Такий недобрий! Вона вже не хоче його знати. — Бідні маленькі пташенята! Що з ними буде без мами? — Ось які думки кружляли їй по голові. А пташенята дійсно по виставляли з гніздечка свої ма ленькі голівки і, розкривши жовті великі дзьобики, крича ли ,,пі-пі-пі“ — Вони ж голодні, — думала Катруся, — хто ж їм принесе їсти ? Вона пристанула хвилину але тут шибнула їй у голові ра дісна думка. Катруся навіть у- сміхнулась сама до себе. Побіг ла у садок і за кілька хвилин вона повернулась назад,# несучи в коробці кілька хробаків. При сунула до хати драбину і поліз ла вгору до гнізда. Пташенята просто заглушу вали її своїм писком і тягнули до неї свої голівки, мало не ви падаючи з гнізда. Катруся не встигала давати їм хробаків. Вони ковтали їх і кричали далі ,,пі-пі-пі“, що певно означало: Мало, мало! або Ще, ще! Кіль ка разів Катруся злізала по дра бині вниз і поверталась назад із новими хробаками. Ніяк не могла нагодувати своїх нена жерливих пташенят. Так вона робила по кілька разів на день. Важко було опі куватись тими малими крику нами. Вона стала радитися з татком, що краще давати їсти. Татко порадив їй приносити їм мух і гусениць, що їх було подостатком у городі. Вона ра діла, коли пташенята вже вкри лися пірям і їм повиростали крильця. Такі потішні були: махали тими крильцятами і стрибали на лапках! — Я буду ввесь час їх году вати, — думала Катруся, — ні коли їх не покину! Та одного разу Катруся вста ла раненько, як завжди, і вий шла на подвіря до своїх малят. Але чомусь не чути було їх го лосного крику. Може ще сплять — подумала вона. Катруся під няла голову і глянула на гніздо Воно здавалось порожнім. Дів чинка не повірила своїм очам і швидко полізла по драбині вгору. Так, пташенят у гнізді не було. З хати вийшла мама. Катруся кинулась до неї і за слізьми не могла вимовити слова. — Що з тобою, доню? -т- спи тала мама. — Де, де мої пташенята? — ледве могла вимовити Катруся. Мама пригорнула її до себе і глянула на гніздо, воно було пооожнє. Але над ними, коло хати, мама побачила зграйку маленьких пташенят, які радіс но цьвіоінькали і поблискували на сонці своїми молодими ще крильцями. — Глянь, Катрусю! Це й твої пташенята вже літають, бачиш! Катруся підняла головку і по бачила своїх малят, веселих і щасливих. Вони вже вміли лі- трти й відлітали все далі й далі, їй стало і радісно і пазом із тим вона відчувала якийсь жаль до них. своїх пташенят. — Чому вони такі невдячні, чому покинули мене? Мама пригорнула її міцніше до себе. — Не плач, дитинко! Ти чуля як вони радісно цьвіоінькають? То вони дякують тобі за те, що ти їх вигодувала. Ти мусиш ра діти, то ж вони тепеп будуть жити довго, довго. Полетять далеко і разкажуть усім іншим пташкам поо добру дівчинку тчо врятувала їм життя. Чуєш KaTovcio? А Кятоуся чуля . як здалека доногилось пядісне й веселе* Цьвірінь, цьвірінь, цьвіоінь!“ Інна Пошивайло
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
