Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ольга Мак 4 Земля плаче Біжать представники від ко мори, люті, аж позапінювали- ся. А я маму обняла і плачу, плачу. — Мамо, мамо, — кажу, — що ж ви наробили?!! А вони мені словами зі Свя того Письма: — Не плач, дочко, наді мною, а над собою плач. Зро била я, як мені закони правди веліли, і нічого не боюсь. Налетіли представники на нас, мене в груди, а маму — попід руки і поволокли до кри ниці. Сьома кричить: — Тепер лізь, сяка-така, до криниці і визбирай нам усе до зернини! Я тобі покажу, як за кони совєцькі шанувати!.. — Ми тобі покажемо, як над пролетарською владою знуща тися! — тягнуть представники за Сьомою. В дворі вже й миру зібрало ся повно. Стоять люди див ляться, а такі всі чорні, страш ні, як мерці, що по рокові у гробі лежали. Ну, чисто страш ний суд! — Привязуйте її до цебра, нехай лізе в криницю! — ко мандує Сьома. Я, як вчула таке, — рванула- ся маму обороняти — та куди там! Вони ж здорові всі, як~ка- тюги. Поки турляли мене, тур ляли, а тоді хтось по голові ку лаком як не зацідить!.. Я й впа ла. Зімліти не зімліла, тільки в голові тріщить, у вухах гуде, в очах чорно, і кров з носа пу стилася. Ніяк не зведуся. Вже не чула і не бачила, що коло криниці діялося. А як трохи прочумалася, то представники вже були за воротами. Підбігла до криниці, — а криниця у нас глибока була на три сажні, — і заглядаю. В очах мені темніє, але щось ніби вид но у воді. Взялася до корби — тяжко. Що кілька разів покру чу, то корба мені вирветься з рук, аж загуде, а в криниці тільки — бовть! Та надбігла наша родина, мене відіпхнули, і маму витягли, майже неживу. Мало що водою заллялися, а ще й потовчені були, подряпа ні. Унесли їх у хату, розтирали, накривали, — не помогло. За яку годину і Богу духа віддали. І хоч яке страшне в селі бу ло, а за мамою багато людей плакало: шанували їх, бачите, дуже. Тільки Макар веселий хо • див і зуби сушив: — Наїлася стара пшениці! І всім таке буде!.. Побіг був брат у сільраду пригрозити, що синові в армію напише, як з людей знущають ся: — Ви командирового діда у кров збили на очах цілого се ла, а бабу в криниці втопили! — Що, що, що? — закричав Сьома. — Пиши! Дід твого ко мандира на очах цілого села зі зброєю в руках на представ ників совєтської влади наки нувся, а вони, по-твоєму, не ма ли права навіть боронитися?! А баби ми не топили — бре шеш! Ми тільки їй помогли у криницю злізти, щоб вона зерно позбирала, яке винна, бу ла державі. Зрозумів? Пиши! Ми також -напишемо, щоб в ар мії краще придивлялися, хто під командирськими уніформа ми ховається!.. І що ж ви їм зробите? Збили ми із лав домовину і поховали маму. А я з того роз сипаного зерна назбирала, мо же, з чарочку і думаю: „Посію хоч це, щоб по мамі памятка була". Вже увечері після похорону лежу я з дітьми на печі і пла чу. Коли чую — хтось іде і сту кає в двері. — Хто там? — питаю. — Та свої. Відчини. По голосі пізнаю — Макар. — Не відчиню, — кажу, — і пики твоєї богомерзької бачи ти не хочу. Іди у свою дияволь ську путь ! А він: — Ти, Тетяно, зі мною не жартуй, бо зі мною жарти, зна єш, погані... Відчини! — Не відчиню! А як лізти меш силою, то, — от тобі Хрест Святий! — сокирою голову провалю! — Та дурна! Я тобі нічого не зроблю... Може ти трохи я- кої юшки маєш, або сухаря? Я тобі за це віддячуся: у сільраді за тобою, як треба буде, обста ну, їй-бо! — Не треба за мною обста вати! А їсти, як би й мала, то паршивому собаці скоріше дам, як тобі. Чув? І йди, бо ось як вийду, то, — Хрест мене по бий! — і зубів не позбираєш! Я тебе вже нагодуїоі'.. — Ага, — сичить, — зам кнулася? Наносила від Сьоми та від матері повну хату і бо їшся, щоб хто не побачив?! Че кай, чекай!.. І пішов. Він пішов, а я до самого ран ку не спала. „Ранком, — ду маю, — висаджу усе, що маю. Хто його знає, що той анти христ задумав? Ще наведе сіль раду в хату та й заберуть ос таннє. Рано воно, рано ще на картоплю і квасолю, та все ж хай краще в землі буде. Мо же, дасть Господь милосерд ний тепла, то й «е пропаде". Встала ще вдосвіта, Миколку та Настуню збудила: — Ходіть, дітки, зі мною та поможете мені грядки пороз бивати. Лишили Василька самого у хаті сплячого, і ще тільки сві тало, взялися до роботи. Діти кілочки забивають, шнурок на тягають, а я показую і стежки підкидаю. Як сонечко зійшло — у нас уже і грядки готові бу ли. Тільки садити. Пішла я в хату по насіння... Відкриваю двері, аж, — ой, Го- споди! — із печі через усю ле жанку і до порога — крови річка!.. Я на піч... Ой, висить же мій Василько на кілку од колиски повішений і кровю увесь заллятий!..
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
