Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ольга Мак 4 Земля плаче Біжать представники від ко мори, люті, аж позапінювали- ся. А я маму обняла і плачу, плачу. — Мамо, мамо, — кажу, — що ж ви наробили?!! А вони мені словами зі Свя того Письма: — Не плач, дочко, наді мною, а над собою плач. Зро била я, як мені закони правди веліли, і нічого не боюсь. Налетіли представники на нас, мене в груди, а маму — попід руки і поволокли до кри ниці. Сьома кричить: — Тепер лізь, сяка-така, до криниці і визбирай нам усе до зернини! Я тобі покажу, як за кони совєцькі шанувати!.. — Ми тобі покажемо, як над пролетарською владою знуща тися! — тягнуть представники за Сьомою. В дворі вже й миру зібрало ся повно. Стоять люди див ляться, а такі всі чорні, страш ні, як мерці, що по рокові у гробі лежали. Ну, чисто страш ний суд! — Привязуйте її до цебра, нехай лізе в криницю! — ко мандує Сьома. Я, як вчула таке, — рванула- ся маму обороняти — та куди там! Вони ж здорові всі, як~ка- тюги. Поки турляли мене, тур ляли, а тоді хтось по голові ку лаком як не зацідить!.. Я й впа ла. Зімліти не зімліла, тільки в голові тріщить, у вухах гуде, в очах чорно, і кров з носа пу стилася. Ніяк не зведуся. Вже не чула і не бачила, що коло криниці діялося. А як трохи прочумалася, то представники вже були за воротами. Підбігла до криниці, — а криниця у нас глибока була на три сажні, — і заглядаю. В очах мені темніє, але щось ніби вид но у воді. Взялася до корби — тяжко. Що кілька разів покру чу, то корба мені вирветься з рук, аж загуде, а в криниці тільки — бовть! Та надбігла наша родина, мене відіпхнули, і маму витягли, майже неживу. Мало що водою заллялися, а ще й потовчені були, подряпа ні. Унесли їх у хату, розтирали, накривали, — не помогло. За яку годину і Богу духа віддали. І хоч яке страшне в селі бу ло, а за мамою багато людей плакало: шанували їх, бачите, дуже. Тільки Макар веселий хо • див і зуби сушив: — Наїлася стара пшениці! І всім таке буде!.. Побіг був брат у сільраду пригрозити, що синові в армію напише, як з людей знущають ся: — Ви командирового діда у кров збили на очах цілого се ла, а бабу в криниці втопили! — Що, що, що? — закричав Сьома. — Пиши! Дід твого ко мандира на очах цілого села зі зброєю в руках на представ ників совєтської влади наки нувся, а вони, по-твоєму, не ма ли права навіть боронитися?! А баби ми не топили — бре шеш! Ми тільки їй помогли у криницю злізти, щоб вона зерно позбирала, яке винна, бу ла державі. Зрозумів? Пиши! Ми також -напишемо, щоб в ар мії краще придивлялися, хто під командирськими уніформа ми ховається!.. І що ж ви їм зробите? Збили ми із лав домовину і поховали маму. А я з того роз сипаного зерна назбирала, мо же, з чарочку і думаю: „Посію хоч це, щоб по мамі памятка була". Вже увечері після похорону лежу я з дітьми на печі і пла чу. Коли чую — хтось іде і сту кає в двері. — Хто там? — питаю. — Та свої. Відчини. По голосі пізнаю — Макар. — Не відчиню, — кажу, — і пики твоєї богомерзької бачи ти не хочу. Іди у свою дияволь ську путь ! А він: — Ти, Тетяно, зі мною не жартуй, бо зі мною жарти, зна єш, погані... Відчини! — Не відчиню! А як лізти меш силою, то, — от тобі Хрест Святий! — сокирою голову провалю! — Та дурна! Я тобі нічого не зроблю... Може ти трохи я- кої юшки маєш, або сухаря? Я тобі за це віддячуся: у сільраді за тобою, як треба буде, обста ну, їй-бо! — Не треба за мною обста вати! А їсти, як би й мала, то паршивому собаці скоріше дам, як тобі. Чув? І йди, бо ось як вийду, то, — Хрест мене по бий! — і зубів не позбираєш! Я тебе вже нагодуїоі'.. — Ага, — сичить, — зам кнулася? Наносила від Сьоми та від матері повну хату і бо їшся, щоб хто не побачив?! Че кай, чекай!.. І пішов. Він пішов, а я до самого ран ку не спала. „Ранком, — ду маю, — висаджу усе, що маю. Хто його знає, що той анти христ задумав? Ще наведе сіль раду в хату та й заберуть ос таннє. Рано воно, рано ще на картоплю і квасолю, та все ж хай краще в землі буде. Мо же, дасть Господь милосерд ний тепла, то й «е пропаде". Встала ще вдосвіта, Миколку та Настуню збудила: — Ходіть, дітки, зі мною та поможете мені грядки пороз бивати. Лишили Василька самого у хаті сплячого, і ще тільки сві тало, взялися до роботи. Діти кілочки забивають, шнурок на тягають, а я показую і стежки підкидаю. Як сонечко зійшло — у нас уже і грядки готові бу ли. Тільки садити. Пішла я в хату по насіння... Відкриваю двері, аж, — ой, Го- споди! — із печі через усю ле жанку і до порога — крови річка!.. Я на піч... Ой, висить же мій Василько на кілку од колиски повішений і кровю увесь заллятий!..
Page load link
Go to Top