Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ще про „корчовані" душі З великим задоволенням про читала я в ч. 9 „Н.Ж,” статтю п. Олени Шпаківської „Прига даймо, як воно було”. Бажаючи особисто ознайо- тись із „джерелом її обурен ня”, я розшукала ч. 1 цього журналу (до тепер я на жаль •не зустрічала цього змістовно го органу жіночої думки й не була його передплатницею), де вміщено статтю М. Зибачин- ської „На суд життя”. І що ж? Образа, гнів і здивування— як можна так легковажно вживати означень для людей із підсо- ■вєтської України, як „корчо вані душі”, „покалічені”, „ви холощені” ітд.? Авторка закликає політичних емігранток викривати радян ську дійсність, ©окрема стано вище жінок і дітей, показати світові дійсних винуватці® жах ливого стану. Слушно! Це їх святий обов'я зок! Але хто ж саме з цих емі гранток має викрити все те пе кло? „Повноцінні душі”, до я- ких належить і сама авторка, що там ніколи не була (вона, буковинка) ? Далеким від прав ди «був би образ сучасної Укра їни її пензля! Світ потребує не фантастичних малюнків, а реальних, документальних від битків тамтешнього життя! І дати їх можуть лише оті „кор човані, вихолощені, .покалічені душі”, яким не може довірити такого важливого і почесно го завдання авторка названої статті й „іже з нею”. Так ми й заходимо „в сліпий кут”! Потрібна таки регабілітація. „корчованих душ” — без них не буде діла! Олена Шпакі'вська у своєму дописі життєвими прикладами регабілітує їх, показуючи, як родина „співпрацювала” зі школою й офіційними вихов ними чинниками. Я могла б по дати ще безліч подібних ви падків із свого досвіду, але обмежусь лише кількома. ' Та перед тим хочу ствердити, що наші діти й молодь вихову вались там на постійних про- тиріччях-конфліктах між офі ційними гаслами та пропаган дою про вільне, щасливе, за можне життя і нестерпною дій сністю. А це найглибше впли вало на їх психіку. Ось: серед ночі з'являються в кімнату (була одна за все), де мешкає родина, енкаведисти, роблять докладний трус (реві зію) по всіх закутках, будять дитину чи підлітка-школяря, щоб перетрусити й його по стіль. Ця „робота” триває кіль ка годин. Уже 5:30 год. ранку (зимою). За стіною, в другому мешканні по трансляційній сіт ці радіо, як і щоденно на весь •голос починається передача: Шірока страна моя радная Много в ней полей, лєсов і рєк, — Я друґой такой страни не знаю, Где так вольно дишет челавекі А... під звуки цієї пісні заби рають від дитини часто наза вжди її батька, а то й матір. Таких „зразків наочного вихо вання дітей” на просторах „не- обятної родіни” — міліони. Хочете ще? Прошу! Люта зи ма з морозами й сніговіями. Війна з Фінляндією. У крамни цях на Україні (були тільки державні) нічого не стало, о- собливо хліба. Тисячі людей, •переважно жінок вистоюють цілі ночі в черзі лід крамни цями. На ранок у 9-ій класі серед ньої школи лекція російської літератури. Вчителька яскраво освітлює постать героїні ро ману Чернишевського „Что дє- лать”? Вєри Павловни, що сво єю кипучою діяльністю в давні, часи російського самодержав ства показує можливість і не обхідність жіночої рівноправ носте. За вимогами офіційної програми „проводити паралель із сучасністю” вчителька: гово рить, що „тільки в нашій краї ні, дякуючи... (тому й тому) ідеї В'Єри Павловни -здійснили ся — жінка у нас вільна, рівно правна, щаслива!” А її (вчительку) в цей мо мент пронизують кілька пар і- ронічно примружених і в той же час співчутливих очей кра щих учениць... Після, лекції в коридорі вчительку якось нері шуче оточують ці дівчата. „Ти щось хочеш запитати?” звер тається вчителька до однієї. „Ні, моя мама стояла цілу ніч у черзі і дістала тільки 1 ф. хліба”. — „А моя зовсім нічого не .принесла, не вистачило...” „А моя сестра так і не достоя ла, просто з черги пішла на за вод, щоб не спізнитись...” Це все западало в молодечі душі глибоким досвідом. Ось знов епізод, що ярко' наовітлює наставлений вже університет ської молоді. На початку на вчального року запасались книжками з університетської бібліотеки. Із обох подруг --- Лари й Лени, що жили разом, пішла тільки одна. Коли Лара поверталась з повними руками книжок, Лена — Побачивши її з балькону, вийшла відчинити їй двері на другому поверсі. Лара кричить ще знизу: — Сьо годні нам не пощастило, несу саму дрянь — Леніна-Сталіна (там же обо'вяз'ково мусіли ви вчати марксизм і ленінізм), a фізичну хемію ми вже в тобою .прогавили! Пригадались оці лекції діа мату. Які осоружні воїни були студентам! Та без них не було студій, не було ніякої спеціядь- ности. Пригадую незвичайно здібного студента Ігора, що блискуче вивчав усі дисциплі ни. Та він так не зносив нічого совєтського що в галузі діялек- тичного матеріялізму ніколи не осягав більш як „три”. Черезі те його по закінченні студій не залишили при катедрі. Звичайно, були й інші сту денти, які сприймали все, але їх на еміграції немає! А тут десят ки тисяч молодих українців, отих „ровєсніков октября” (що народились і виховані при совітах), серед них і жінки. Всі вони лишили найдорожче — свою рідну землю, свій рідний край, подібного якому не знай дуть ніде в світі — невже то все „покалічені, покорчовані ду ші”? Оксана Пишняк
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
