Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ще про „корчовані" душі З великим задоволенням про читала я в ч. 9 „Н.Ж,” статтю п. Олени Шпаківської „Прига даймо, як воно було”. Бажаючи особисто ознайо- тись із „джерелом її обурен ня”, я розшукала ч. 1 цього журналу (до тепер я на жаль •не зустрічала цього змістовно го органу жіночої думки й не була його передплатницею), де вміщено статтю М. Зибачин- ської „На суд життя”. І що ж? Образа, гнів і здивування— як можна так легковажно вживати означень для людей із підсо- ■вєтської України, як „корчо вані душі”, „покалічені”, „ви холощені” ітд.? Авторка закликає політичних емігранток викривати радян ську дійсність, ©окрема стано вище жінок і дітей, показати світові дійсних винуватці® жах ливого стану. Слушно! Це їх святий обов'я зок! Але хто ж саме з цих емі гранток має викрити все те пе кло? „Повноцінні душі”, до я- ких належить і сама авторка, що там ніколи не була (вона, буковинка) ? Далеким від прав ди «був би образ сучасної Укра їни її пензля! Світ потребує не фантастичних малюнків, а реальних, документальних від битків тамтешнього життя! І дати їх можуть лише оті „кор човані, вихолощені, .покалічені душі”, яким не може довірити такого важливого і почесно го завдання авторка названої статті й „іже з нею”. Так ми й заходимо „в сліпий кут”! Потрібна таки регабілітація. „корчованих душ” — без них не буде діла! Олена Шпакі'вська у своєму дописі життєвими прикладами регабілітує їх, показуючи, як родина „співпрацювала” зі школою й офіційними вихов ними чинниками. Я могла б по дати ще безліч подібних ви падків із свого досвіду, але обмежусь лише кількома. ' Та перед тим хочу ствердити, що наші діти й молодь вихову вались там на постійних про- тиріччях-конфліктах між офі ційними гаслами та пропаган дою про вільне, щасливе, за можне життя і нестерпною дій сністю. А це найглибше впли вало на їх психіку. Ось: серед ночі з'являються в кімнату (була одна за все), де мешкає родина, енкаведисти, роблять докладний трус (реві зію) по всіх закутках, будять дитину чи підлітка-школяря, щоб перетрусити й його по стіль. Ця „робота” триває кіль ка годин. Уже 5:30 год. ранку (зимою). За стіною, в другому мешканні по трансляційній сіт ці радіо, як і щоденно на весь •голос починається передача: Шірока страна моя радная Много в ней полей, лєсов і рєк, — Я друґой такой страни не знаю, Где так вольно дишет челавекі А... під звуки цієї пісні заби рають від дитини часто наза вжди її батька, а то й матір. Таких „зразків наочного вихо вання дітей” на просторах „не- обятної родіни” — міліони. Хочете ще? Прошу! Люта зи ма з морозами й сніговіями. Війна з Фінляндією. У крамни цях на Україні (були тільки державні) нічого не стало, о- собливо хліба. Тисячі людей, •переважно жінок вистоюють цілі ночі в черзі лід крамни цями. На ранок у 9-ій класі серед ньої школи лекція російської літератури. Вчителька яскраво освітлює постать героїні ро ману Чернишевського „Что дє- лать”? Вєри Павловни, що сво єю кипучою діяльністю в давні, часи російського самодержав ства показує можливість і не обхідність жіночої рівноправ носте. За вимогами офіційної програми „проводити паралель із сучасністю” вчителька: гово рить, що „тільки в нашій краї ні, дякуючи... (тому й тому) ідеї В'Єри Павловни -здійснили ся — жінка у нас вільна, рівно правна, щаслива!” А її (вчительку) в цей мо мент пронизують кілька пар і- ронічно примружених і в той же час співчутливих очей кра щих учениць... Після, лекції в коридорі вчительку якось нері шуче оточують ці дівчата. „Ти щось хочеш запитати?” звер тається вчителька до однієї. „Ні, моя мама стояла цілу ніч у черзі і дістала тільки 1 ф. хліба”. — „А моя зовсім нічого не .принесла, не вистачило...” „А моя сестра так і не достоя ла, просто з черги пішла на за вод, щоб не спізнитись...” Це все западало в молодечі душі глибоким досвідом. Ось знов епізод, що ярко' наовітлює наставлений вже університет ської молоді. На початку на вчального року запасались книжками з університетської бібліотеки. Із обох подруг --- Лари й Лени, що жили разом, пішла тільки одна. Коли Лара поверталась з повними руками книжок, Лена — Побачивши її з балькону, вийшла відчинити їй двері на другому поверсі. Лара кричить ще знизу: — Сьо годні нам не пощастило, несу саму дрянь — Леніна-Сталіна (там же обо'вяз'ково мусіли ви вчати марксизм і ленінізм), a фізичну хемію ми вже в тобою .прогавили! Пригадались оці лекції діа мату. Які осоружні воїни були студентам! Та без них не було студій, не було ніякої спеціядь- ности. Пригадую незвичайно здібного студента Ігора, що блискуче вивчав усі дисциплі ни. Та він так не зносив нічого совєтського що в галузі діялек- тичного матеріялізму ніколи не осягав більш як „три”. Черезі те його по закінченні студій не залишили при катедрі. Звичайно, були й інші сту денти, які сприймали все, але їх на еміграції немає! А тут десят ки тисяч молодих українців, отих „ровєсніков октября” (що народились і виховані при совітах), серед них і жінки. Всі вони лишили найдорожче — свою рідну землю, свій рідний край, подібного якому не знай дуть ніде в світі — невже то все „покалічені, покорчовані ду ші”? Оксана Пишняк
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
