Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
мами, ні татка. Сохне, сохне, сохне, жовкне, мов цитрина, — мама вже не знає, рятувать як сина. Аж прийшла до мами в гості тітка Настя, глянула на хлопця: „Боже, ну й нещастя! Забирай дитину, — каже тітка мамі, — їдь шукати ради поміж знаха рями. Є в селі під лісом хатка, як лушпайка, там у ній заста неш знахаря Всезнайка. Вже як він дитину їсти не научить, то пропав Антипко — смерть його домучить!“ Помолилась мама щиро-щи ро Богу, рушила з Антипком в дальнюю дорогу. їхали полями, мчали через луки, — поперед Летіли чорнії три круки. Чорнії три круки поперед летіли, за селом під лісом на хатинці сіли. Вийшов із хатини дід страш- ний-дідуга. В діда на раменах мавпа і папуга, дідові назустріч к руччя чорне кряче, чорний кіт- котисько перед дідом скаче. З дідової хати — диму хмара бу- ха, пугач на порозі наставляє вуха. Борода у діда — сива, по ко ліна... Ізлякалась мама — притули ла сина. „Ви чого тут, нащо? — заси чав дідище, — ті'сно вам удома, то прийшли й сюди ще?“ Мама все сказала. Дід у хату просить. Гості входять в хату — там сова голосить. „Ну, сідай, козаче, на ту чор ну бочку, та скидай, козаче, і штанці й сорочку. Та скажи, ко заче, де ти мав болячку? А ти клади, мамо, на стіл грошей пачку!" Голову Антипка він став о- глядати: то одну, то другу ру ку прикладати. Потім взяв за ноги та й підніс угору. Потім — кладе хлопця, а сам у комо ру. Із комори знахар виніс два ножиська... Як Антип побачив, затремтів хлопчисько. „Не тремти ти, сину, — сла бість не благенька: довго не їси вже, висох як опенька. Бач — присох животик, бо замало їжі, в животі порожні позсихались кишки. Треба тебе, сину, скор ше рятувати: кишки ті, що всо хли, всі повирізати. Виріжемо кишки та, щоб був здоровий, вшиємо в животик дві дудки бузинові!" І побіг дід далі зносити но жаки, притягнув і пилку, ножи ці, два гаки, потім тягне кліщі, потім дрота, шило... Хлопець, як побачив, так ним затрусило. А дідок веселий, тупає ногою: Гей, примчи-но, коте, з Бабою- Ягою! Хай сідає в ступу, поспі- ша що сили, буде нам гострити пилку на точилі, буде помагати хлопця розрізати, кишки пере сохлі гаком витягати!" Як почув Антипко, що то все не смішки, як підскочить бід ний, як зірветься з ліжка! Вже і не вдягався, все вхопив у ру ки, та як поженеться через по- ля-луки! Щойно десь за лісом одягнув штанята та й ну далі- далі вітром утікати! Як прибіг додому, як ухопить їсти: що було у мисці — вили зав дочиста. Що було у дзбані — випив до краплини. їв та й їв без ліку може з три години. Ввечері наївся ще раз та й ліг спати. А на ранок знову вже не біг із хати: просто біг до столу, їв і їв досхочу. Розіпхав засох лу кишечку дитячу. На обід біг перший, їв що лиш давали: на вечерю все зїв та ще кричить: „мало!" Видужав Антипко: личко, як малина. Дивиться матуся •— не впізнати сина. Дивляться всі люди — ну, й дитина ж гожа! Діти всі, як діти, а Антипко — рожа. У Антипка ручки — пов ні, як торбинки. У Антипка ніж ки — тверді, як дубинки. Бігає Антипко — всіх поперегонить, хто кого де скривдить — всіх він оборонить. Всі Антипка лю блять, всі йому вже раді. До бре, коли люблять хлопчика в громаді! Мама вже весела: їсть синок без криків, здоровий Антипко без таблеток-ліків. Що за чудо сталось? Хто вчинив цю ласку? Знає все той добре, хто читав цю казку. А тому, хто часом в їжі вере дує, так Антипко радить, так собі кепкує: „їж-зїдай дочиста, не покинь ні трішки, щоб тобі той знахар не вирізав кишки!" А. Коломиєць ПЕРШИЙ СНІГ Малий Андрійко прокинувся вранці й угледів, що надворі випав сніг. Він був дуже малий, забув, який то сніг і кричав: „Он, скільки цукру розсипано!" Старші брати Андрійка смія лись і внесли йому жменю снігу. Андрій лизнув, скривися й ка же: „Холодне!" Потім він виліз на припічок і положив сніг на черінь, щоб нагрівся. Після обіду Андрійко виліз на піч та як заплаче на всю ха ту. Мати й питає його: „Чого це ти? Що там таке?" Андрійко каже: „Сніг хтось забрав, я по ложив загріти". Усі сміялись, а Андрійко дивився на них і не знав,, чого вони сміються. Неводовський Видужав Антипко: личко як малина! нова збірка дитячих віршиків і оповідань „ЛИСТОЧКИ И ПЛАТОЧКИ" Упорядкувала Марія Юркевич Відбитка з „Нашого Життя". Ціна 400 Замовляти в Централі СУА Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
