Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
мами, ні татка. Сохне, сохне, сохне, жовкне, мов цитрина, — мама вже не знає, рятувать як сина. Аж прийшла до мами в гості тітка Настя, глянула на хлопця: „Боже, ну й нещастя! Забирай дитину, — каже тітка мамі, — їдь шукати ради поміж знаха рями. Є в селі під лісом хатка, як лушпайка, там у ній заста неш знахаря Всезнайка. Вже як він дитину їсти не научить, то пропав Антипко — смерть його домучить!“ Помолилась мама щиро-щи ро Богу, рушила з Антипком в дальнюю дорогу. їхали полями, мчали через луки, — поперед Летіли чорнії три круки. Чорнії три круки поперед летіли, за селом під лісом на хатинці сіли. Вийшов із хатини дід страш- ний-дідуга. В діда на раменах мавпа і папуга, дідові назустріч к руччя чорне кряче, чорний кіт- котисько перед дідом скаче. З дідової хати — диму хмара бу- ха, пугач на порозі наставляє вуха. Борода у діда — сива, по ко ліна... Ізлякалась мама — притули ла сина. „Ви чого тут, нащо? — заси чав дідище, — ті'сно вам удома, то прийшли й сюди ще?“ Мама все сказала. Дід у хату просить. Гості входять в хату — там сова голосить. „Ну, сідай, козаче, на ту чор ну бочку, та скидай, козаче, і штанці й сорочку. Та скажи, ко заче, де ти мав болячку? А ти клади, мамо, на стіл грошей пачку!" Голову Антипка він став о- глядати: то одну, то другу ру ку прикладати. Потім взяв за ноги та й підніс угору. Потім — кладе хлопця, а сам у комо ру. Із комори знахар виніс два ножиська... Як Антип побачив, затремтів хлопчисько. „Не тремти ти, сину, — сла бість не благенька: довго не їси вже, висох як опенька. Бач — присох животик, бо замало їжі, в животі порожні позсихались кишки. Треба тебе, сину, скор ше рятувати: кишки ті, що всо хли, всі повирізати. Виріжемо кишки та, щоб був здоровий, вшиємо в животик дві дудки бузинові!" І побіг дід далі зносити но жаки, притягнув і пилку, ножи ці, два гаки, потім тягне кліщі, потім дрота, шило... Хлопець, як побачив, так ним затрусило. А дідок веселий, тупає ногою: Гей, примчи-но, коте, з Бабою- Ягою! Хай сідає в ступу, поспі- ша що сили, буде нам гострити пилку на точилі, буде помагати хлопця розрізати, кишки пере сохлі гаком витягати!" Як почув Антипко, що то все не смішки, як підскочить бід ний, як зірветься з ліжка! Вже і не вдягався, все вхопив у ру ки, та як поженеться через по- ля-луки! Щойно десь за лісом одягнув штанята та й ну далі- далі вітром утікати! Як прибіг додому, як ухопить їсти: що було у мисці — вили зав дочиста. Що було у дзбані — випив до краплини. їв та й їв без ліку може з три години. Ввечері наївся ще раз та й ліг спати. А на ранок знову вже не біг із хати: просто біг до столу, їв і їв досхочу. Розіпхав засох лу кишечку дитячу. На обід біг перший, їв що лиш давали: на вечерю все зїв та ще кричить: „мало!" Видужав Антипко: личко, як малина. Дивиться матуся •— не впізнати сина. Дивляться всі люди — ну, й дитина ж гожа! Діти всі, як діти, а Антипко — рожа. У Антипка ручки — пов ні, як торбинки. У Антипка ніж ки — тверді, як дубинки. Бігає Антипко — всіх поперегонить, хто кого де скривдить — всіх він оборонить. Всі Антипка лю блять, всі йому вже раді. До бре, коли люблять хлопчика в громаді! Мама вже весела: їсть синок без криків, здоровий Антипко без таблеток-ліків. Що за чудо сталось? Хто вчинив цю ласку? Знає все той добре, хто читав цю казку. А тому, хто часом в їжі вере дує, так Антипко радить, так собі кепкує: „їж-зїдай дочиста, не покинь ні трішки, щоб тобі той знахар не вирізав кишки!" А. Коломиєць ПЕРШИЙ СНІГ Малий Андрійко прокинувся вранці й угледів, що надворі випав сніг. Він був дуже малий, забув, який то сніг і кричав: „Он, скільки цукру розсипано!" Старші брати Андрійка смія лись і внесли йому жменю снігу. Андрій лизнув, скривися й ка же: „Холодне!" Потім він виліз на припічок і положив сніг на черінь, щоб нагрівся. Після обіду Андрійко виліз на піч та як заплаче на всю ха ту. Мати й питає його: „Чого це ти? Що там таке?" Андрійко каже: „Сніг хтось забрав, я по ложив загріти". Усі сміялись, а Андрійко дивився на них і не знав,, чого вони сміються. Неводовський Видужав Антипко: личко як малина! нова збірка дитячих віршиків і оповідань „ЛИСТОЧКИ И ПЛАТОЧКИ" Упорядкувала Марія Юркевич Відбитка з „Нашого Життя". Ціна 400 Замовляти в Централі СУА Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
