Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Була собі мама, і був собі та то, і мали вони дітей небагато: всього лиш одненького хлопчи ка Антипка, та й той був худий і сухий, як скрипка. Не хотів Антипко ні пити, ні їсти, навіть і до столу не хотів засісти. Зранку всі до столу, — він навтіки з хати, мусить мама бігти, сина здоганяти. Зловить і посадить: „їж уже, Антипку, випий моня трошки, хлібця зїж хоч скибку!“ Ні, в Антипка штуки завжди при сніданку, доти коверзує, аж виверне склянку. Мокрий білий обрус, мокрі рученята, треба йти скидати мокрі штаненята. А прийде по півдні обіду го дина, знов не хоче їсти капосна дитина. Мама за Антшіком хо дить та шукає, а Антипко вколо хати від мами тікає. Приведуть Антипка, посадять до їжі, а він зачинає штуки-ди- вовижі: то ногами бовта, то на кріслі скаче. Бідная матуся сва риться, аж плаче. А хлопя зби точне і не слуха мами: мячика качає поміж тарілками. „Ей, Антипку, годі! — каже врешті тато. — Дай но сюди ложку, буду годувати!" Сох, сох Антипко, висох на стеблину. Не дає Антипко, сам хапає ложку, робить бульки в зупі, а не їсть ні трошки. Врешті впала кара, вийшли з фіглів сльози: трах! — і простягнувся з кріс лом на підлозі. Ввечері те саме: їсти знов не хоче, плаче, позіхає, заспані тре очі. А як мама сина дуже їсти просить, синусь каже: „Взавтра зїм вечерю, на сього дні — досить!" і так день по днині, година в годину. Сох, сох Антипко, ви сох на стеблину. Легкий, як пі- ріна, щупленький, як скрипка, — дивляться всі люди: не впі знать Антипка! Діти всі, як ді ти, кожне, мов суничка, а в Ан типка білі, вимочені личка, а в Антипка ручки — тонкі сірнич ки, ніжки у Антипка — довгі патички. Інші діти скачуть, го няться, гуляють, Антипко су хенький ледви шкандибає. Ло мить мамця руки: „Горе з хлоп цем, горе! Висохло, мізерне кволе, наче хворе. Що тут з ним робити?" Просьби мами марні, бере мама сина, їде до лікарні. А в лікарні — лікар в білому халаті, став Антипка слухать, стукать, оглядати. Вислухав у плечах, вислухав і груди, — а' тепер за ложку: що то в горлі буде? А Антипко в сльози — виє, аж трясеться, глянути у горло ніяк не дається. Глянув таки доктор. „Що ж — каже, — погано; видно, що сніданку не зїдаєш рано, видно, що й з обі дом у тебе химери, видно, що й лягаєш спати без вечері. Як отак, Антипку, будеш ти кру тити, ляжеш і не встанеш, і не будеш жити. Але слухай ради: дам тобі я ліки, будеш зажива ти — виростеш великий. Є отут таблетки, є і вітаміни, будеш заживати їх іцотри години". Повернувсь Антипко з мамою додому, зачав лікуватись, жити по новому. Рано взяв у мами повну жменьку ліків та й наго дував ними надворі індиків. По тім вітаміни геть всі повиносив: нагодував ними песика Бар боса. Дасть мама синкові хлібця з ПИСЬМЕННИК РОМАН ЗАВАДОВИЧ довгі роки працює пером для вас, любі дітки. Сповняється 40 літ, як він написав перший вір шик для дитячого журналу. Від того часу подає він раз-у-раз нові віршики й оповідання. В нашій дитячій сторінці все зу стрічаєте його — коли не вір шик, чи казочку, то бодай за гадку. А в Шикаго, де він про живає, провадить радіопереда чу для дітей. Щаслива дітвора, що може що-тижня'послухати його твір! Але й дітки, що читають його раз у місяць, теж йому напевне вдячні. І в 40-ліття його літера турної праці його щиро при вітають! маслом, булки, — а синок з них крутить для курей пігулки. Плаче бідна мама, просить все Антипка, а 'син, замість їсти — втне якогось збитка. „Синку, зїж хоч ложку кашки або зупки!" А синок у сльози: „Болять мені зубки!" Злякана матуся знов біжить до міста, ходить-упадає з сином по ден- дистах. А дентист сміється: „Синку, — каже, — любий, у тебе здорові, як у мишки, зуби. Тобі непотрібні лікарі й денти- сти. Лік тобі єдиний — добре мусиш їсти!" Та на марне рада: капосне хлопятко лікарів не слуха, ні Про хлопчика Антипка, сухенького пк скрипка
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
