Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Була собі мама, і був собі та то, і мали вони дітей небагато: всього лиш одненького хлопчи ка Антипка, та й той був худий і сухий, як скрипка. Не хотів Антипко ні пити, ні їсти, навіть і до столу не хотів засісти. Зранку всі до столу, — він навтіки з хати, мусить мама бігти, сина здоганяти. Зловить і посадить: „їж уже, Антипку, випий моня трошки, хлібця зїж хоч скибку!“ Ні, в Антипка штуки завжди при сніданку, доти коверзує, аж виверне склянку. Мокрий білий обрус, мокрі рученята, треба йти скидати мокрі штаненята. А прийде по півдні обіду го дина, знов не хоче їсти капосна дитина. Мама за Антшіком хо дить та шукає, а Антипко вколо хати від мами тікає. Приведуть Антипка, посадять до їжі, а він зачинає штуки-ди- вовижі: то ногами бовта, то на кріслі скаче. Бідная матуся сва риться, аж плаче. А хлопя зби точне і не слуха мами: мячика качає поміж тарілками. „Ей, Антипку, годі! — каже врешті тато. — Дай но сюди ложку, буду годувати!" Сох, сох Антипко, висох на стеблину. Не дає Антипко, сам хапає ложку, робить бульки в зупі, а не їсть ні трошки. Врешті впала кара, вийшли з фіглів сльози: трах! — і простягнувся з кріс лом на підлозі. Ввечері те саме: їсти знов не хоче, плаче, позіхає, заспані тре очі. А як мама сина дуже їсти просить, синусь каже: „Взавтра зїм вечерю, на сього дні — досить!" і так день по днині, година в годину. Сох, сох Антипко, ви сох на стеблину. Легкий, як пі- ріна, щупленький, як скрипка, — дивляться всі люди: не впі знать Антипка! Діти всі, як ді ти, кожне, мов суничка, а в Ан типка білі, вимочені личка, а в Антипка ручки — тонкі сірнич ки, ніжки у Антипка — довгі патички. Інші діти скачуть, го няться, гуляють, Антипко су хенький ледви шкандибає. Ло мить мамця руки: „Горе з хлоп цем, горе! Висохло, мізерне кволе, наче хворе. Що тут з ним робити?" Просьби мами марні, бере мама сина, їде до лікарні. А в лікарні — лікар в білому халаті, став Антипка слухать, стукать, оглядати. Вислухав у плечах, вислухав і груди, — а' тепер за ложку: що то в горлі буде? А Антипко в сльози — виє, аж трясеться, глянути у горло ніяк не дається. Глянув таки доктор. „Що ж — каже, — погано; видно, що сніданку не зїдаєш рано, видно, що й з обі дом у тебе химери, видно, що й лягаєш спати без вечері. Як отак, Антипку, будеш ти кру тити, ляжеш і не встанеш, і не будеш жити. Але слухай ради: дам тобі я ліки, будеш зажива ти — виростеш великий. Є отут таблетки, є і вітаміни, будеш заживати їх іцотри години". Повернувсь Антипко з мамою додому, зачав лікуватись, жити по новому. Рано взяв у мами повну жменьку ліків та й наго дував ними надворі індиків. По тім вітаміни геть всі повиносив: нагодував ними песика Бар боса. Дасть мама синкові хлібця з ПИСЬМЕННИК РОМАН ЗАВАДОВИЧ довгі роки працює пером для вас, любі дітки. Сповняється 40 літ, як він написав перший вір шик для дитячого журналу. Від того часу подає він раз-у-раз нові віршики й оповідання. В нашій дитячій сторінці все зу стрічаєте його — коли не вір шик, чи казочку, то бодай за гадку. А в Шикаго, де він про живає, провадить радіопереда чу для дітей. Щаслива дітвора, що може що-тижня'послухати його твір! Але й дітки, що читають його раз у місяць, теж йому напевне вдячні. І в 40-ліття його літера турної праці його щиро при вітають! маслом, булки, — а синок з них крутить для курей пігулки. Плаче бідна мама, просить все Антипка, а 'син, замість їсти — втне якогось збитка. „Синку, зїж хоч ложку кашки або зупки!" А синок у сльози: „Болять мені зубки!" Злякана матуся знов біжить до міста, ходить-упадає з сином по ден- дистах. А дентист сміється: „Синку, — каже, — любий, у тебе здорові, як у мишки, зуби. Тобі непотрібні лікарі й денти- сти. Лік тобі єдиний — добре мусиш їсти!" Та на марне рада: капосне хлопятко лікарів не слуха, ні Про хлопчика Антипка, сухенького пк скрипка
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
