Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Славко, Люся і мама (Закінчення зі стор. 6) рядно, що мама на ньому лежа ли, за чотири кінці і вклали в яму. Мені ще сказали грудку кинути. Потішали мене, жаліли, казали, — ти вже не маєш ма ми, — але я тоді нічого не ро зуміла. Щось треба було робити зо мною. У нас були родичі, вчите лі у містечку. Сусідка вивела мене на дорогу, показала доро гу, розказала, яка хата, і я пі шла до тітки. А там злякалися, мене побачивши. Бо й вони бо ялися, щоб не підозрівали їх, що вони перетримують курку лів. Тітка сказала мені, щоб я йшла до приюту. Я 'прийшла під приют і стою. Проходить якийсь чоловік І питає, чого я тут стою. — „Мама вмерли, та та нема, а я не знаю, де бути..." — відказую я. — „То йди сю ди". І забрав мене. В приюті бу ли біленькі ліжечка й столики для показу, але їсти давали ма куху з рижію та якусь юшку. Щодня там вранці дрожки за бирали двадцять мертвих дітей. Там був такий сарай і ото тіль ки котре помре, зараз несуть туди І кладуть. У всіх почуття притупилося, ніхто з нас не плакав і не жалів. Ми сиділи раз за столом: дві сестри, одній тринадцять, дру гій вісім років, я і ще дві дівчи ні. Менша сестра раптом роз крила руки, загорнула усе, що було на столі і скрикнула: „Ой, як я їсти хочу!" — і потім від кинулася, упала й померла. Старша сестра скрикнула: „Ой, сестричко ж моя!“ — Але ми всі були такі байдужі, що й вона зараз таки забула. Ту взяли до сараю, а вона пішла й лягла на ліжко. Ми всі тільки лежали й хотіли спати, нам усе було бай дуже... Одного разу кличе мене з-ва паркану тітка і каже: „Як стем ніє, прийди до мене..." Почала вона мене, потайки від своїх ді тей. підгодовувати. Все, що ма ло бути викинене, вона збирала й віддавала мені. Голівки від тюльки, шкуринки від хліба, лушпинки з картоплі.,. І ще ка зала тітка, щоб я нікуди не від ходила далеко, бо от троє хлопчиків пішли в буряни і їх там зарізали на мясо. А діти справді ходили, хто куди хотів, ніякого нагляду за ними не було. Та якось раз знов кличе мене тітка. Я приходжу, думаю, що як звичайно поїсти. Але в кухні був мій тато. Питає — „Чи пі знаєш мене?" — Я кинулася йо му на шию. Почав тато плакати і питати про маму і сестричку. „Чи хочеш зо мною піти, чи тут зостанешся? Я не маю нічого тобі дати, бо мені дають тільки пятсот грам хліба на день — і це все. Але як ти хочеш, то я візьму тебе з собою". Певно, що я хотіла тільки з татом бути і він мене забрав. На Донбасі тато ділив зо мною кусок хліба і я щодня ра діла, що от скоро тато прийде. Дуже мені хотілося вчитися, та не було в чому ходити до шко ли. Але я таки ходила, цілу зи му в татовому літньому піджа ку, в літній хустинці, — біжу, бувало, аж вся посинію... Коли прийшли німці, тато за раз вернувся до своєї хати і я з ним. Але в управі засіли при ховані комуністи й коли почали гнати до Німеччини, то мене ж першу й забрали... ** * Може Люся й не розуміла ще всього, як слід, може й Славко ще довго буде розпитувати ма му, що то таке „колгосп" і „ак тивісти", — але Славко вів Лю- сю у перших рядах тіоходу, що ніс на своїх прапорах жалобу за замученою його бабунею на Дніпропетровщині... Записала зі слів Марії Явиної Д. Гуменна. ОБЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК У НІМЕЧЧИНІ Головна увага ОУЖ звернена тепер на оснування садків і шкіл іпо таборах. В числі 8 „На шого Життя” подали ми в “Віс тях Комітету Мати й Дитина” скільки шкіл і садків удалось урухомити. Від допомоги Ко мітету залежатиме тепер даль ше постання навчальних ста ниць. Багато енергії забирає також розподіл посилок Комітету “Мати й Дитина”, що його пе реводять представниці ОУЖ разом із суспільним референ том ЗУАДКомітету. Розподіл Великодньої збірки вже закін чено. Обдаровані станиці від гукнулись із подякою безпосе- редно до збіркових пунктів Ко мітету “Мати й Дитина”. Мережа делегатур ОУЖ по повнилась в останньому часі новими станицями. В цілому а- мериканська зона виказує 9, а англійська зона теж 9 делега тур. З них тільки делегатура в Авгсбургу під головуванням Є- лисавети Жук перетривала час переселення і діє безперебійно від 1946 р. Всі інші делегатури припинили діяльність під час переселення і відновили її в 1952 і 1953 pp. І так діють в американській зоні: Мюнхен-місто (голова п. I- ванна Гинилевич), Мюнхен-Мо- зах (п. Євдокія Лисько), Мюн- хен-Людвігсфельд (п. Марія Тріска), Мюнхен-Альтерсгайм (п. Анна Дцкий), Інгольштадт (п. Марія Бутрин), Новий Ульм (п. Ольга Качмарська), Нюрн- берг-Валька (п. Ольга Лощен- ко), Шонґав (п. Люба Матвієй- ко). А в англійській зоні: Бравншвайг (п. Емілія Цап), Гільдесгайм (п. Марія Саве- нов), Ґеттінґен (п. Віра Тете- ра), Лінґен-Емс (п. Домнікія Мельник), Райне-Геллєндорф (п. Анастазія Зварич), Зеедорф (п. Віра Мицак), Гамбурґ-Ной- ґрабен (п. Олександра Юрків), Авґустдорф (п. Агафія Кру- чак), Мюнетір (п. Евстахія Рос- тек). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
