Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Славко, Люся і мама (Закінчення зі стор. 6) рядно, що мама на ньому лежа ли, за чотири кінці і вклали в яму. Мені ще сказали грудку кинути. Потішали мене, жаліли, казали, — ти вже не маєш ма ми, — але я тоді нічого не ро зуміла. Щось треба було робити зо мною. У нас були родичі, вчите лі у містечку. Сусідка вивела мене на дорогу, показала доро гу, розказала, яка хата, і я пі шла до тітки. А там злякалися, мене побачивши. Бо й вони бо ялися, щоб не підозрівали їх, що вони перетримують курку лів. Тітка сказала мені, щоб я йшла до приюту. Я 'прийшла під приют і стою. Проходить якийсь чоловік І питає, чого я тут стою. — „Мама вмерли, та та нема, а я не знаю, де бути..." — відказую я. — „То йди сю ди". І забрав мене. В приюті бу ли біленькі ліжечка й столики для показу, але їсти давали ма куху з рижію та якусь юшку. Щодня там вранці дрожки за бирали двадцять мертвих дітей. Там був такий сарай і ото тіль ки котре помре, зараз несуть туди І кладуть. У всіх почуття притупилося, ніхто з нас не плакав і не жалів. Ми сиділи раз за столом: дві сестри, одній тринадцять, дру гій вісім років, я і ще дві дівчи ні. Менша сестра раптом роз крила руки, загорнула усе, що було на столі і скрикнула: „Ой, як я їсти хочу!" — і потім від кинулася, упала й померла. Старша сестра скрикнула: „Ой, сестричко ж моя!“ — Але ми всі були такі байдужі, що й вона зараз таки забула. Ту взяли до сараю, а вона пішла й лягла на ліжко. Ми всі тільки лежали й хотіли спати, нам усе було бай дуже... Одного разу кличе мене з-ва паркану тітка і каже: „Як стем ніє, прийди до мене..." Почала вона мене, потайки від своїх ді тей. підгодовувати. Все, що ма ло бути викинене, вона збирала й віддавала мені. Голівки від тюльки, шкуринки від хліба, лушпинки з картоплі.,. І ще ка зала тітка, щоб я нікуди не від ходила далеко, бо от троє хлопчиків пішли в буряни і їх там зарізали на мясо. А діти справді ходили, хто куди хотів, ніякого нагляду за ними не було. Та якось раз знов кличе мене тітка. Я приходжу, думаю, що як звичайно поїсти. Але в кухні був мій тато. Питає — „Чи пі знаєш мене?" — Я кинулася йо му на шию. Почав тато плакати і питати про маму і сестричку. „Чи хочеш зо мною піти, чи тут зостанешся? Я не маю нічого тобі дати, бо мені дають тільки пятсот грам хліба на день — і це все. Але як ти хочеш, то я візьму тебе з собою". Певно, що я хотіла тільки з татом бути і він мене забрав. На Донбасі тато ділив зо мною кусок хліба і я щодня ра діла, що от скоро тато прийде. Дуже мені хотілося вчитися, та не було в чому ходити до шко ли. Але я таки ходила, цілу зи му в татовому літньому піджа ку, в літній хустинці, — біжу, бувало, аж вся посинію... Коли прийшли німці, тато за раз вернувся до своєї хати і я з ним. Але в управі засіли при ховані комуністи й коли почали гнати до Німеччини, то мене ж першу й забрали... ** * Може Люся й не розуміла ще всього, як слід, може й Славко ще довго буде розпитувати ма му, що то таке „колгосп" і „ак тивісти", — але Славко вів Лю- сю у перших рядах тіоходу, що ніс на своїх прапорах жалобу за замученою його бабунею на Дніпропетровщині... Записала зі слів Марії Явиної Д. Гуменна. ОБЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК У НІМЕЧЧИНІ Головна увага ОУЖ звернена тепер на оснування садків і шкіл іпо таборах. В числі 8 „На шого Життя” подали ми в “Віс тях Комітету Мати й Дитина” скільки шкіл і садків удалось урухомити. Від допомоги Ко мітету залежатиме тепер даль ше постання навчальних ста ниць. Багато енергії забирає також розподіл посилок Комітету “Мати й Дитина”, що його пе реводять представниці ОУЖ разом із суспільним референ том ЗУАДКомітету. Розподіл Великодньої збірки вже закін чено. Обдаровані станиці від гукнулись із подякою безпосе- редно до збіркових пунктів Ко мітету “Мати й Дитина”. Мережа делегатур ОУЖ по повнилась в останньому часі новими станицями. В цілому а- мериканська зона виказує 9, а англійська зона теж 9 делега тур. З них тільки делегатура в Авгсбургу під головуванням Є- лисавети Жук перетривала час переселення і діє безперебійно від 1946 р. Всі інші делегатури припинили діяльність під час переселення і відновили її в 1952 і 1953 pp. І так діють в американській зоні: Мюнхен-місто (голова п. I- ванна Гинилевич), Мюнхен-Мо- зах (п. Євдокія Лисько), Мюн- хен-Людвігсфельд (п. Марія Тріска), Мюнхен-Альтерсгайм (п. Анна Дцкий), Інгольштадт (п. Марія Бутрин), Новий Ульм (п. Ольга Качмарська), Нюрн- берг-Валька (п. Ольга Лощен- ко), Шонґав (п. Люба Матвієй- ко). А в англійській зоні: Бравншвайг (п. Емілія Цап), Гільдесгайм (п. Марія Саве- нов), Ґеттінґен (п. Віра Тете- ра), Лінґен-Емс (п. Домнікія Мельник), Райне-Геллєндорф (п. Анастазія Зварич), Зеедорф (п. Віра Мицак), Гамбурґ-Ной- ґрабен (п. Олександра Юрків), Авґустдорф (п. Агафія Кру- чак), Мюнетір (п. Евстахія Рос- тек). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
