Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
1943 року німці розстріляли. Вона ж при У. Ч. X. зорганізу вала їдальню, де харчувалися безкоштовно найбідніші учени ці школи сестер, та гуртожиток для них. Майже всі учениці школи бу ли з Волині, крім двох, що були — одна з-під Вінниці й друга, аж десь з-під Херсону. Бо треба сказати, що на цілу Україну (Райхскомісаріят) тоді було лише дві школи сестер, — оця в Рівному, й інша, в Луцьку. Здається, луцьку школу німці зачинили значно скоріше, як рі- венську. Весною 1942 року німці по закривали всі середні школи, крім фахових. До нашої школи був такий сильний наплив дів чат, що не могли прийняти всіх кандидаток. За пару місяців німці позакривали й усі фахові школи й тоді, мабуть, на оди ноку ще середню школу в У- країні, вдарив цілий навал мо лоді, бо це рятувало її перед вивозом до Німеччини. Із цих причин треба було відчинити ще дві нові кляси. Та такий розріст школи дуже дратував німців, бо вони змагали до то го, щоб більше цих учениць за брати до Німеччини... І вони рі шили таки зліквідувати й її, хоч і поступово. Спочатку почали робити в якійсь невідомій цілі несподівані ревізії. Але, як тіль ки підходили до школи, учени ці, як мухи — хто задніми две рима, хто вікнами, часом стри баючи аж з другого поверху, розбігалися хто куди... Бояли ся, щоб підступом їх не забра ли до Німеччини, як це вже ро били німці де-інде. Тому німці не могли установити, як багато учениць є в школі, а адміністра ція це число навмисно зменшу вала. Але в жовтні 1942 року Медвідділ Райхскомісаріяту за жадав спішно програму школи, а в листопаді заявив, що їм школи з такою програмою не потрібно, бо сестер є в Німеч чині подостатком. Мовляв, як хочете, щоби школа існувала далі, зробіть її школою для са нітарок, — найвища освіта, яку за німцями, могли одержати українки!... Очевидно, що на таку пропо зицію не пристала ані управа школи, ані учениці. Рішено приспішити яко мога науку в школі з тим, щоби перевести іспити до Нового Року для 2-ої кляси, а учениць після цього призначити сестрами до різних шпиталів, переважно на провін ції, а іспити для 3-ої кляси пе ревести після цього — в січні та лютім 1943 року. Все це вда лося виконати напів легально, використовуючи всякі хитрощі та наражаючись на великі не приємності, що в тих часах всі зводилися просто до розстрілу. Успішно покінчило науку — себто 3-тю клясу — 25 учениць, з яких було 17 українок. Майже всіх їх призначено на працю до різних шпиталів та амбулято- рій Рівного. Багато учениць із 2-ої кляси по іспиті призначено також на працю сестер, зде більшого на провінції. Як відомо, Волинь була тере- ном найжвавішої діяльности партизанів, особливо від 1943 року. Коли весною 1943 р. „втік до лісу", як тоді казали, один із викладачів школи сестер та одночасно директор хірургіч ної лікарні в Рівному д-р С., він забрав із собою цілу сестерську хірургічну обслугу з оцих мо лодих сестер школи. З цього часу „тікання до лісу“ молодих сестер стало системою. Вони забирали з собою ще й інстру ментарій та аптеку лікарні чи амбуляторії, в якій працювали. Обласний лікар, він же й дирек тор школи, на місце тих, що „втікли до лісу“, посилав нових сестер, знов постачав, оскільки міг щось видобути, ці шпиталі чи амбуляторії ліками та ін струментами. Але за короткий час цей новопризначений пер сонал знову зникав... Отак, ніби негально йшло по стачання нашої партизанки о- кружним шляхом медичним персоналом та ліками!... Трудно сказати, скільки всьо го пішло учениць школи „до лісу". Напевно знаємо, що з 17 українок, що покінчили школу, всі пішли, крім трьох дівчат: двох із східних частин України та третя — місцева, шо зараз таки по скінченні школи вий шла заміж за урядовця з Рівно го. Разом із сестрами-українка- ми пішли „до лісу“ й дві місце ві чешки, їх товаришки по школі. Гадаю, що значна кількість учениць з 2-ої кляси, також пі шла „до лісу“. Але багато з них, хоч і залишалися дома, проте була тісно повязана „з лісом" і допомагала повстанцям чим могла:вони переховували в се бе хворих та ранених, подавали першу поміч на місці, а часом привозили їх до лікарні в Рів ному. Можна собі уявити, з я- ким ризиком були звязані всі оці услуги нашим повстанцям, бо ж за найменшу співпрацю з ними німці розстрілювали кож ного. Часом вистачало їм най меншого поводу, щоби знищи ти й спалити ціле село! Така була тоді дійсність на Волині, про яку в Галичині тоді майже не знали... Що сталося з ученицями шко ли, що пішли „в партизанку" або так чи інакше з нею спів працювали, ми не знаємо до кладно. Але про перші жертви між ними ми довідалися ще влі- ті 1943 р. Здається, першою між ними згинула в околиці Кремянця сестра Федотівна, з одного села з-під Дермані, що першою ученицею закінчила рі- венську школу. Перша учениця й перший з-поміж учениць при клад саможертви для Батьків щини! Говорилося ще тоді, в 1943 році, про кількох учениць школи, що згинули на північ від Рівного, але все це були ли ше чутки. Та ми свідомі того, що бага то з тих, що пішли „до лісу“, наложили головою. Занадто важка й затяжна боротьба роз горілась, щоб їм пощастило врятуватись. Та в вирішний мо мент, коли кликала їх повстан ська армія, вони не питали про небезпеку, про вигляди на по ворот. їх кликала Батьківщина в потребі й вони пішли слідами молоді з-під Крут. М. Василів Життєпис Олени Теліги знай дете в книжці О. Ждановича: На зов Києва. Ціна 50 ц. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top