Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Юлія Писарева „Політична помилка” Спогад про голод 1932-33 року Осінь 1932 року. Погода ясна, гарна, тепла. Чому не радіти людині? Але люди ходили неве селі й понурі, залякані марою голоду, що нависла над селами й містами України. Зараз після жнив 1932 року стало очевидним, що пляни хлі бозаготівель надмірно високі і Україна виконати їх не зможе. Услід за плянами налетіли на Україну чорним воронням різні народні комісари, визначні пар тійні особистості та 16-17 річні, комсомольці, в більшості жид ки, яких злодійкуваті очі про- сверлювали кожний закром (скриня на муку), кожний сті жок соломи й полови, а навіть купи гною і геть чисто все, що можна було їсти, вимітали з колгоспів і садиб колгоспників, залишаючи цих останніх на ла ску й неласку Москви. Налигач завязано добре, щоб голодом потягта людей у по трібну сторону. Ще перед тим відповідним законом усуспільнено у КОЛ ГОСПНИКІВ і дрібних власників коров, свиней і домашню пти цю, і тим самим закріпощено селянство гірше, ніж у найгірші часи панщини. А щоб закріпити “соціялістичне досягнення”, за- пляновано штучний голод по всій Україні, крім промислових центрів Донбасу й великих міст, де населення діставало білий хліб і задовільну кількість хар чових продуктів. А села, пра цьовиті наші села й малі містеч ка засуджено на голод і смерть, і виконано це з холодною рішу чістю й послідовністю, без най меншого людського співчуття, не жаліючи нікого: ні старих, ні молодих, ні матерів, ні немов лят. У крамницях не було нічого. Заборонено цілковито торгівлю харчовими продуктами. Забо ронено перевозити харчі заліз ницею. За пуд (16 кільогр.) картоплі, взятої голодними людьми з колгоспу, розстрілю вано. Я з чоловіком і двома дітьми жила тоді на Мелітопольщині в районному німецькому містечку Гальбштаті або Молочанську над річкою Молочною і була викладачем української мови й літератури в українській агро номічній школі та семирічці, а мій чоловік, “позбавленець” (не мав виборчих прав, як був ший сотник Укр. Нар. Армії) знаходив найчорнішу працю в М. Т. С. (машино-тракторна станція) або на місцевій фабри ці сільсько-господарських ма шин. Я насолила помідорів, огір ків, капусти, сподіваючись я- кось пережити важкий час і не припускаючи, що вчителям не дадуть належної їм харчевої пайки. Але я помилялася. Ще зосени дали нам по мішку най- дрібнішої і найгіршої картоплі, трохи моркви й оце було все. До самого нового врожаю я не одержала ні кусочка хліба, ні цукру, ні крупи, ні товщу. Тільки мій чоловік на фабри ці діставав майже щодня 300 грамів чорного гливкого хліба і літру пісної юшки з солодкої капусти. Не дістали ми також палива на зиму, крім невеличкої гарбички (воза) соломи. Насу вався голод і холод. Кажуть, що миші і пацюки (іцурі) на пароплавах, що по винні затопитися, чують неща стя наперед і заздалегідь виби раються з трюмів на борт паро плава. Щось подібне було і в нас. У погребах-пивницях звід кілясь набралося 'стільки миш ви, що коти боялися сидіти в них і тікали через віконця на двір. Старі люди говорили, що це перед великим нечуваним голодом. Триста грам хліба і літру юш ки, які мій чоловік щодня діс тавав на фабриці, протягом довгих місяців, було замало на чотири особи, і ми почали опу хати з голоду. Одного дня мій старший син сказав мені: "Ма мо, я не піду до школи. Мене дуже болять НОГИ. Я не можу ходити” Я злякалася, бо зрозуміла, що смерть простягає свою ко- стляву руку по мого старшого сина. За старшим вона забере й молодшого, а ще, може, швид ше мого чоловіка, в якого вже також опухло обличчя. Він на силу волочив набряклі ноги але мусів ходити на працю, бо там діставав 300 гр. хліба і літру капустяної юшки. Вчителі по-старому не діста вали нічого. Обіцювали нам, іцо мука й цукор вже в дорозі, але завж ди потім виявлялося, що наші приділи вкрадено. Зрозуміло, що крала їх партійна організа ція, щоб краще забезпечити се бе й комсомольців. А про не партійних вчителів хто буде пи тати? Деякі вчительки мали чо- ловіків-кооператорів, отже їм перепадало дещо з харчів. Де які мали свої власні будиночки з городами, отже мали свою го родину. Молодшим комсомоль цям допомагала партійна орга нізація. Старі віком вчителі від возили остатки золота і срібла (що якимсь чудом збереглись від ока влади) в “Торгсін”, де було все з харчів і різні люк сусові товари, але тільки за зо лото і срібло. (“Торгсін” — це торгівля іншоземною валю тою).). Ми до жадної з вище згаданих груп не належали, то му поділяли долю нашого се лянства. Незабаром я зауважила, що моє обличчя також дуже за округлилося, але нерівномірно. Одно око підпухло більше, дру ге менше, від чого обличчя ма ло карикатурний вигляд. Мені соромно було ходити з таким обличчям, як також було со ромно й боляче дивитися на по дібне також карикатурно опух ле обличчя мого чоловіка. (Продовження буде) Чи ви вже вислали передпла ту за біжучий рік? Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
