Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Юлія Писарева „Політична помилка” Спогад про голод 1932-33 року Осінь 1932 року. Погода ясна, гарна, тепла. Чому не радіти людині? Але люди ходили неве селі й понурі, залякані марою голоду, що нависла над селами й містами України. Зараз після жнив 1932 року стало очевидним, що пляни хлі бозаготівель надмірно високі і Україна виконати їх не зможе. Услід за плянами налетіли на Україну чорним воронням різні народні комісари, визначні пар тійні особистості та 16-17 річні, комсомольці, в більшості жид ки, яких злодійкуваті очі про- сверлювали кожний закром (скриня на муку), кожний сті жок соломи й полови, а навіть купи гною і геть чисто все, що можна було їсти, вимітали з колгоспів і садиб колгоспників, залишаючи цих останніх на ла ску й неласку Москви. Налигач завязано добре, щоб голодом потягта людей у по трібну сторону. Ще перед тим відповідним законом усуспільнено у КОЛ ГОСПНИКІВ і дрібних власників коров, свиней і домашню пти цю, і тим самим закріпощено селянство гірше, ніж у найгірші часи панщини. А щоб закріпити “соціялістичне досягнення”, за- пляновано штучний голод по всій Україні, крім промислових центрів Донбасу й великих міст, де населення діставало білий хліб і задовільну кількість хар чових продуктів. А села, пра цьовиті наші села й малі містеч ка засуджено на голод і смерть, і виконано це з холодною рішу чістю й послідовністю, без най меншого людського співчуття, не жаліючи нікого: ні старих, ні молодих, ні матерів, ні немов лят. У крамницях не було нічого. Заборонено цілковито торгівлю харчовими продуктами. Забо ронено перевозити харчі заліз ницею. За пуд (16 кільогр.) картоплі, взятої голодними людьми з колгоспу, розстрілю вано. Я з чоловіком і двома дітьми жила тоді на Мелітопольщині в районному німецькому містечку Гальбштаті або Молочанську над річкою Молочною і була викладачем української мови й літератури в українській агро номічній школі та семирічці, а мій чоловік, “позбавленець” (не мав виборчих прав, як був ший сотник Укр. Нар. Армії) знаходив найчорнішу працю в М. Т. С. (машино-тракторна станція) або на місцевій фабри ці сільсько-господарських ма шин. Я насолила помідорів, огір ків, капусти, сподіваючись я- кось пережити важкий час і не припускаючи, що вчителям не дадуть належної їм харчевої пайки. Але я помилялася. Ще зосени дали нам по мішку най- дрібнішої і найгіршої картоплі, трохи моркви й оце було все. До самого нового врожаю я не одержала ні кусочка хліба, ні цукру, ні крупи, ні товщу. Тільки мій чоловік на фабри ці діставав майже щодня 300 грамів чорного гливкого хліба і літру пісної юшки з солодкої капусти. Не дістали ми також палива на зиму, крім невеличкої гарбички (воза) соломи. Насу вався голод і холод. Кажуть, що миші і пацюки (іцурі) на пароплавах, що по винні затопитися, чують неща стя наперед і заздалегідь виби раються з трюмів на борт паро плава. Щось подібне було і в нас. У погребах-пивницях звід кілясь набралося 'стільки миш ви, що коти боялися сидіти в них і тікали через віконця на двір. Старі люди говорили, що це перед великим нечуваним голодом. Триста грам хліба і літру юш ки, які мій чоловік щодня діс тавав на фабриці, протягом довгих місяців, було замало на чотири особи, і ми почали опу хати з голоду. Одного дня мій старший син сказав мені: "Ма мо, я не піду до школи. Мене дуже болять НОГИ. Я не можу ходити” Я злякалася, бо зрозуміла, що смерть простягає свою ко- стляву руку по мого старшого сина. За старшим вона забере й молодшого, а ще, може, швид ше мого чоловіка, в якого вже також опухло обличчя. Він на силу волочив набряклі ноги але мусів ходити на працю, бо там діставав 300 гр. хліба і літру капустяної юшки. Вчителі по-старому не діста вали нічого. Обіцювали нам, іцо мука й цукор вже в дорозі, але завж ди потім виявлялося, що наші приділи вкрадено. Зрозуміло, що крала їх партійна організа ція, щоб краще забезпечити се бе й комсомольців. А про не партійних вчителів хто буде пи тати? Деякі вчительки мали чо- ловіків-кооператорів, отже їм перепадало дещо з харчів. Де які мали свої власні будиночки з городами, отже мали свою го родину. Молодшим комсомоль цям допомагала партійна орга нізація. Старі віком вчителі від возили остатки золота і срібла (що якимсь чудом збереглись від ока влади) в “Торгсін”, де було все з харчів і різні люк сусові товари, але тільки за зо лото і срібло. (“Торгсін” — це торгівля іншоземною валю тою).). Ми до жадної з вище згаданих груп не належали, то му поділяли долю нашого се лянства. Незабаром я зауважила, що моє обличчя також дуже за округлилося, але нерівномірно. Одно око підпухло більше, дру ге менше, від чого обличчя ма ло карикатурний вигляд. Мені соромно було ходити з таким обличчям, як також було со ромно й боляче дивитися на по дібне також карикатурно опух ле обличчя мого чоловіка. (Продовження буде) Чи ви вже вислали передпла ту за біжучий рік? Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
