Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Морквяний носик Маленькій Маряночці було дуже весело. Приїхав дідусь у гості і вона з ним виліпила з снігу гарного сніговика. Очі зробили вони йому з вуглинок, уста з куска червоного бу ряка, але найкращий був но сик! Вони зробили його з мор квини: такий до-овгий, до-ов- гий! Довго вони його ліпили. Ручки в Марянки померзли, час був уже вечеряти й дідусь за брав її до хати. Захід став чер воніти і поки вони повечеряли з дідусем, стало вже темно. Ма- рянка погралася ще трохи но вими іграшками, що привіз ді дусь, але з думки не сходив сні- говик. Який же він гарний! Цей морквяний носик такий дов гий, довгий! Бабуся намалю вала їй сніговика, Марянка са ма теж робила спроби малюва ти, але прийшов час лягати спа ти. Вже в одній сорочці підбіг ла Марянка до вікна й довго вдивлялася в темряву, щоб ще раз побачити любого снігови ка. Спатки так хотілося, але в очах в неї все стояв сніговик, коли вона їх заплющувала... Раптом почула Марянка, що вона вже не в ліжечку, а надво рі. Як чудово! Місяць ясно сві тив, 'сніг на полі і в городі блищав ріжнокольоровими вог никами. Ввесь облитий блакит ним місячним світлом стояв милий сніговик. Коло нього во рушилось щось темне. Марянка подумала, що то може їхня ки ця, але потім зауважила, що вушка дуже довгі. Та це зай чик! Що він там робить коло сніговика? Марянка підійшла тихенько і дивилася. Зайчик став на задні лапки, а передні ми намагався схопити снігови ка за ніс. Хотіла було Марянка крикнути на нього та не змогла, а зайчик простягав лапку і зно ву спускав її. Боявся взяти мор квяний носик. І раптом дивне стало: сніговик заговорив. — А ти чого, зайчику, по по лях бігаєш? І що тобі треба тут від мене, чого ти мене шар паєш за ніс? А зайчик так перелякано склав лапки та благати став: — Не сердься, сніговику, я не хотів би тебе кривдити, але вдома в мене голодні зайчата. Всі запаси ми вже зїли, на полі нічого не знайду, бо глибокий дуже сніг. Подаруй мені свій носик, сніговичку! Це буде гар на вечеря для моїх діточок. Задумався сніговик. — Як же я зостануся без но сика? Що ж мені завтра скаже маленька дівчинка, що зробила його? — Зітхнув та знову звер нувся до зайчика: — Бери мій носик, зайчику. Я вже й так буду. Зате твої діти не будуть голодні! Марянка тихенько стежила, що буде далі. Зайчик простяг нув лапки, витягнув носик — червону морквинку, вклонився низенько сніговичку і побіг' швиденько до ліска, що черво нів на обрії. Видно, що там була його нора. А Марянка то ді не втерпіла, підбігла і стала просити: — Сніговичку, підем і ми до зайчика в норку, подиви мось, як він там живе. Сніговик покивав головою, ніби погодився їхати до зайчи ка. І раптом десь взялися сан- чатка з парою оленів. Сніговик взяв Маряночку на руки, сів до санчат, гукнув до оленів і вони швидко полетіли ПО ПОЛІ. Як добре було їхати! Вгорі над ними, як птах летів місяць, а зі рочки срібні ніби танцювали в колі. З-під копит оленів вилі тав жмутами пухкий сніг, але зовсім не було холодно. Дзві ночки на шиї в оленів гарно дзвонили. Не оглянулася Марянка, як вони приїхали до заячої норки. Ввійшли вони в двох із сніго- виком до норки й побачили всю заячу родину. Гарненькі зайчатка! Пухнаті, сіренькі, а очка так оадісно блищали. Во ни дуже тішилися з морквиноч- ки. А сніговик без носика сто яв і посміхався. Скоро мор- квинці настав кінець — всю згоизли зайчатка. Вони подя кували мамі-зайчисі та сніго вику за смачну вечеою. — Час нам вже їхати додо му, — промовив сніговик до Марянки. І Маряночка пома хала своєю рукавичкою зайчат кам. Коли вони вже сіли до саночок, крикнула: „Прощавай те, мої сіренькі, я ще вам при несу їсти!“ І знову полетіли во ни по полі з сніговиком. Ві трець лоскотав обличчя, сніг блищав під місячним світлом, а дзвоники дзвонили, дзвонили все голосніше... Стала дрімати Марянка в саночках... Та один дзвоник задзвонив раптом ду же голосно... Вона відкрила оч ка. На полиці в куточку голос но дзвонив годинник. Це тато вставав, вибирався на роботу. На дворі вже розвиднялось. Ніч минула. А деж зайчик? Де сніговик? Зірвалась Марянка з ліжечка, хотіла до віконечка підбігти, подивитись та матуся не пу стила. — Холодно на дворі, одягни ся, тоді будеш дивитися. Марянка швиденько вдягну лася, вмилася, проказала мо литву, поснідала, взула теп ленькі чобітки та накинула ко жушок і побігла дивитись на сніговика. Стояв він, як і вчора. Навіть носик морквяний був на місці. Що ж це таке? Побігла додому Марянка та розповіла свою пригоду ма мусі.. — Це тобі все приснилося, моє дитятко. Але правда, що зайчикам тепер погано. На полі нема нічого, щоб вони могли їсти. Візьми кошичок, позби рай до нього всякі рештки яри- ни, а я ще принесу з пивниці кілька морквин та й віднеси це й поклади на городі. Зайчики прийдуть та зїдять це все, — сказала мама. Маряночка так і зробила. Тільки кошичок поставила ко ло самого сніговичка і, коли ставила, то тихенько йому ска зала: — Бачиш, сніговичку, не жу рись, носик тобі залишиться і зайчики не будуть більше го лодні. І видалось Маряночці ніби сніговичок легенько посміхнув ся та ще й кивнув головою. М. Наркович Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
