Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РОЗУМНИЙ КОЗЕЛ ДВІ СЕСТРИ ІНЕЙ Випав перший сніг, почалось полювання. — Треба й мені пополювати! Мясця захотілося! — каже Лис- Денис і, облизавшись, пішов лісом. Наглядів Козла. Пустив ся просто на нього, та в Козла швидкі ноги: схопився і втік. Засоромився Лис-Денис та й сів міркувати, що йому далі роби ти. — Ось що я зроблю! — каже. — Покличу Вовка Неситого до спілки. Удвох певно Козла впо люємо, не поможуть йому скорі ноги. Як загадав, так і зробив. Пі шов до Вовка Неситого. Вовк радо погодився. Пішли разом полювати. Побачили Козла, підкрались до нього — один спереду, другий ззаду. Лис йо го налякав, а Козел побіг про сто на Вовка і спіймався. Бачить Козел, що біда, стоїть та й плаче. — Чого плачеш? — питає Лис-Денис. — Боїшся вмирати? — Ні, не боюсь! — відповідає Козел. — Я тільки журюся, чи по правді ви обидва з Вовком поділитесь моїм мясом. — А вжеж, що по правді! — заговорили враз Лис і Вовк. — По половині! — Я думаю, що то не буде справедливо! — каже Козел до Лиса. — Ви, пане, мене перші побачили, вам належить більша частина, а Вовкові — менша. — Правду говориш! — при такнув Лис, не спізнавшись на Козлових хитрощах. — О, ні! — заперечив Вовк. — Козла спіймав я! Мені при падає більша частина. Лис спротивився: — Вибачай, куме! Якщо б я не наглядів Коз ла і не нагнав його до тебе, ти б не був його спіймав. Вовк розсердився: — Що за нісенітниці! Якщо б я не спій мав його, даремні були б усі твої старання... Отак вони посперечались, а далі стали битись. Бються, гри зуть один одного, аж потомле ні і подряпані попадали на тра ву. Розглядаються, а Козла вже нема... Поки вони бились, Козел утік. Роляник. Оттепер пройшла морока: Білобокая сорока Десь далеко побула І, гасаючи по вітру, Дуже загадочку хитру На, хвості нам принесла. — Слухай, каже довгохвоста, Загадка моя не проста, Розгадай і не хитруй. Не між птахами літають, А між вами проживають Всім надиво дві сестри... На світ разом народились, Одинакові на вид. Одна другу доглядає, Одна другу обмиває, Так, як добрим сестрам слід. Де одна, там друга буде, І усюди добрі люди Звикли бачить їх обох, Як одна чого не вдіє, І пороблять діло вдвох. Стануть їсти — знов любота: Одна ложкою до рота, Друга хлібця подає. Одна другій догоджає, А не так, як скрізь буває — Це моє, а це твоє. Одна робить все сміліше, І пошиє, і напише, — У великих містах при пожеж ній сторожі тримають псів, що вміють вишукувати і рятувати людей. їх використовують, ко ли треба рятувати з вогню ма лих дітей. Буває, що діти під час пожежі ховаються з пере ляку десь у куток кімнати і мов чать. Тому пожежникам тяжко серед диму найти дитину. Тоді пускають на розшуки пса, він винюхує, де сховалася дитина, хапає її за одяг зубами і витя гає з вогню. Таким способом один пес, якого кликали Боб, урятував у столиці Англії, Лон доні, щось дванадцятеро дітей. Одного разу там загорівся дім. Коли приїхала пожежна сторожа, коло дому бігала в розпачі жінка, гірко плакала й казала, що в кімнаті залишила ся її дворічна донечка. Мати хотіла вбігти до середини дому, але вже горіли сходи і не мож на було вийти нагору. Пожеж ники випустили на розшуки Бо- У ночі в нас у садочку Побував химерний гість, Він прибрав в намисто біле Наші яблуні, всі шість. Розгубив він срібні іскри По зісохлій по траві, Помережав мережками Огорожу при рові. І тепер садок зівялий Мерехтить немов христаль, А гілки кущів троянди Наче шати пишних краль. Каже мама, що Іней це, Лютої Зими синок, Так прибрав у білі дива Тихо ніччю наш садок. Ніна Мудрик Умудряється усяк; Друга рада б, та не вміє, Мов соромиться, не сміє, Мабуть їй судилось так. Хто вони і як їх звати, Треба, діти, розгл^ати, Щоб сороці догодить; А то тая джеркотуха І всесвітняя брехуха Нас і справді, пристидить. Л. Г л і б о в ба. Боб кинувся в двері й зник серед диму. За хвилину вибіг із дому і ніс малу дівчинку, яку держав зубами за суконку. Ма ти кинулася до дитини, плакала з радощів і оглядала донечку, чи не попеклася. Пестила на пе реміну то доньку, то її рятівни ка, Боба. Але пес іще чогось ви ривався з рук до дому, що го рів. Пожежники подумали, що ще хтось із людей лишився в домі, і пустили Боба. Боб хут ко вскочив у двері й за хвилину виніс з пожежі велику ляльку, що виглядала, мов дитина. По жежники не могли вдержатись від сміху, але найбільшу ра дість виявляла дівчинка, що й її ляля врятувалась від вогню. Вона схопила Боба. й почала щиро його голубити. Тепер уже Боб не знав, чим він біль ше заслужився: чи тим, що вря тував життя дівчинці, чи тим, що виніс з вогню ляльку. (Подав рз) Про пса, що рятував дітей
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
