Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РОЗУМНИЙ КОЗЕЛ ДВІ СЕСТРИ ІНЕЙ Випав перший сніг, почалось полювання. — Треба й мені пополювати! Мясця захотілося! — каже Лис- Денис і, облизавшись, пішов лісом. Наглядів Козла. Пустив ся просто на нього, та в Козла швидкі ноги: схопився і втік. Засоромився Лис-Денис та й сів міркувати, що йому далі роби ти. — Ось що я зроблю! — каже. — Покличу Вовка Неситого до спілки. Удвох певно Козла впо люємо, не поможуть йому скорі ноги. Як загадав, так і зробив. Пі шов до Вовка Неситого. Вовк радо погодився. Пішли разом полювати. Побачили Козла, підкрались до нього — один спереду, другий ззаду. Лис йо го налякав, а Козел побіг про сто на Вовка і спіймався. Бачить Козел, що біда, стоїть та й плаче. — Чого плачеш? — питає Лис-Денис. — Боїшся вмирати? — Ні, не боюсь! — відповідає Козел. — Я тільки журюся, чи по правді ви обидва з Вовком поділитесь моїм мясом. — А вжеж, що по правді! — заговорили враз Лис і Вовк. — По половині! — Я думаю, що то не буде справедливо! — каже Козел до Лиса. — Ви, пане, мене перші побачили, вам належить більша частина, а Вовкові — менша. — Правду говориш! — при такнув Лис, не спізнавшись на Козлових хитрощах. — О, ні! — заперечив Вовк. — Козла спіймав я! Мені при падає більша частина. Лис спротивився: — Вибачай, куме! Якщо б я не наглядів Коз ла і не нагнав його до тебе, ти б не був його спіймав. Вовк розсердився: — Що за нісенітниці! Якщо б я не спій мав його, даремні були б усі твої старання... Отак вони посперечались, а далі стали битись. Бються, гри зуть один одного, аж потомле ні і подряпані попадали на тра ву. Розглядаються, а Козла вже нема... Поки вони бились, Козел утік. Роляник. Оттепер пройшла морока: Білобокая сорока Десь далеко побула І, гасаючи по вітру, Дуже загадочку хитру На, хвості нам принесла. — Слухай, каже довгохвоста, Загадка моя не проста, Розгадай і не хитруй. Не між птахами літають, А між вами проживають Всім надиво дві сестри... На світ разом народились, Одинакові на вид. Одна другу доглядає, Одна другу обмиває, Так, як добрим сестрам слід. Де одна, там друга буде, І усюди добрі люди Звикли бачить їх обох, Як одна чого не вдіє, І пороблять діло вдвох. Стануть їсти — знов любота: Одна ложкою до рота, Друга хлібця подає. Одна другій догоджає, А не так, як скрізь буває — Це моє, а це твоє. Одна робить все сміліше, І пошиє, і напише, — У великих містах при пожеж ній сторожі тримають псів, що вміють вишукувати і рятувати людей. їх використовують, ко ли треба рятувати з вогню ма лих дітей. Буває, що діти під час пожежі ховаються з пере ляку десь у куток кімнати і мов чать. Тому пожежникам тяжко серед диму найти дитину. Тоді пускають на розшуки пса, він винюхує, де сховалася дитина, хапає її за одяг зубами і витя гає з вогню. Таким способом один пес, якого кликали Боб, урятував у столиці Англії, Лон доні, щось дванадцятеро дітей. Одного разу там загорівся дім. Коли приїхала пожежна сторожа, коло дому бігала в розпачі жінка, гірко плакала й казала, що в кімнаті залишила ся її дворічна донечка. Мати хотіла вбігти до середини дому, але вже горіли сходи і не мож на було вийти нагору. Пожеж ники випустили на розшуки Бо- У ночі в нас у садочку Побував химерний гість, Він прибрав в намисто біле Наші яблуні, всі шість. Розгубив він срібні іскри По зісохлій по траві, Помережав мережками Огорожу при рові. І тепер садок зівялий Мерехтить немов христаль, А гілки кущів троянди Наче шати пишних краль. Каже мама, що Іней це, Лютої Зими синок, Так прибрав у білі дива Тихо ніччю наш садок. Ніна Мудрик Умудряється усяк; Друга рада б, та не вміє, Мов соромиться, не сміє, Мабуть їй судилось так. Хто вони і як їх звати, Треба, діти, розгл^ати, Щоб сороці догодить; А то тая джеркотуха І всесвітняя брехуха Нас і справді, пристидить. Л. Г л і б о в ба. Боб кинувся в двері й зник серед диму. За хвилину вибіг із дому і ніс малу дівчинку, яку держав зубами за суконку. Ма ти кинулася до дитини, плакала з радощів і оглядала донечку, чи не попеклася. Пестила на пе реміну то доньку, то її рятівни ка, Боба. Але пес іще чогось ви ривався з рук до дому, що го рів. Пожежники подумали, що ще хтось із людей лишився в домі, і пустили Боба. Боб хут ко вскочив у двері й за хвилину виніс з пожежі велику ляльку, що виглядала, мов дитина. По жежники не могли вдержатись від сміху, але найбільшу ра дість виявляла дівчинка, що й її ляля врятувалась від вогню. Вона схопила Боба. й почала щиро його голубити. Тепер уже Боб не знав, чим він біль ше заслужився: чи тим, що вря тував життя дівчинці, чи тим, що виніс з вогню ляльку. (Подав рз) Про пса, що рятував дітей
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
