Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дорогою скульптури Із листування з Оксаною Лятуринською Дорога Пані Редакторко! Ви ж і вигадали на мене тор тури! Дуже тяжко і боляче від повідати на Ваші питання, а вже зовсім неможливо мені да ти «ороткі й річеві відповіді, як це ЛИЧИЛО 'б ДЛЯ ПубЛИЧНОГО інтервю. — Якою памятаю волинську землю? В „Материнках” і не шукай те її, це спогади раннього ди тинства. Я лишила Волинь за перших років польської оку пації, коли за збройний спро тив сусідні села були випалені, стероризовані і всюди стояли польські військові залоги. На селення, досить інертне і вичі куюче за повстання Петлюри, тепер з великою тугою й «вірою очікувало приходу отамана. Одне імя Петлюри враз стало багатозначним і рвалось із уст до уст як гасло, як готовість іти за ним. Ніхто не хотів віри ти в кінець воєнних змагань і йшли неймовірні чутки про У- країнську Армію. Тим часом легенди — „Пе тлюра під Зборовом”, „Петлю ра під Збаражем” — ніяк не підтверджувались. Із Каліш- ського табору йшли збі'гці — інтерновані уенерівські вояки, голі, босі, виснажені і з ними йшла безнадія. Збігців ми кри- ли на хуторі від поляків яко мога- і щодня пекли свіжі паля ниці, наділяючи порожні тор би, і направляли в путь від се ла до села через знайомих се лян. Не раз мені з сестрою при- ходилось удавати наївних ін ституток, іти на різні хитрощі, щоб відвести О'КО наїхавших несподівано на хутір поля ків; а в деяких загрозливих ви падках просто відбирати 3 рук зброю, жартома глузуючи з •польської лицарськосте, що дозволяє знущатися над без боронними. Коли жартома чи справді польські старшини збирались арештовувати мене з сестрою і везти до свого по стою, як трофей, ми впевняли, що це був би надаремний труд, бо все одно напівдорозі нас іві- дібють „гайдамаки”. І, дійсно, ■косі погляди наших поденни ків чи принагідно надійшов ших хлопців зі села не обіцяли нічого хорошого. Польські старшини не здержувались до вго і, салютуючи, від'їжджали. А щоночі розташовувалась у нашій кухні і по стійках добро вільна варта з обрізами й гвин тівками, охороняючи від .пов торних нічних розбійницьких нападів польських залог. Коли тепер я згадую Волинь, я уявляю наших кремезних па рубків як не з освяченим ножем за халявою, — обрізаном, го товим захистити від нападів не якихсь там хуторян, не яіке там окреме своє село, а щось далеко більше, що вже тоді для них таїлось у слові „Пе тлюра”. І мені було до болю сором но, ніби я ошукала найкращі сподівання, коли © 1929 році приїхала на літні ферії додому, як байдикуючий студент. Польська .поліція шукала в мо єму куфрі нелегальщини і са ма собі не вірила, знайшовши лише цукерки. 'Господи, яка ж то слава йшла про українських студентів у Чехословаччині, коли запідозрювався кожний порух! Мені ввижається, що й те пер Волинь чуйно і вперто очі кує якихсь діл за кордоном від нас усіх і німотно питає: „Ко ли ж прийде Петлюра?” І мені стає ще соромніше, ■ніж було колись, бути лише студентом, тільки будь-яким фахівцем, тільки обивателем, тільки блаїгопристройїним гро мадянином чужих держав. А вже ніяк не вільно бути хворою і безпорадною. — Що повело мене в образо творче мистецтво? Мабуть, призначення. Ка жуть, талант завжди знайде со бі дорогу до вияву. Мені прий- ШЛОСЬ 'ПІДСВІДОМО йти до того тяжко й химерно, хоч обдаро ваність проявлялась ще з ран нього дитинства. Бувши вихо ванкою Острозького Братства, я писала своїм подругам зав дання з літератури і з маляр ства. Мої вірші деклямували на наших шкільних святах і літе ратурних ранках. І не тільки подруги, а всі вчителі вважали мене .вундеркіндом”. — Чому моя монументальна скульптура звелась тепер до дрібної ляльки і писанки? Для ясности: починаючи з 1945 року, я зовсім перестала займатися скульптурою, хоч вважаю, що це мій головний „фах” і вроджений. На це скла лось багато причин: брак від повідного приміщення, м.атері- ялів, вічний хворобливий стан здоровя і вічна потреба витра чати час на якусь іншу пильну працю. Треба додати до того ще ту „многість^Инших талан тів і зацікавлень, що унемож ливлювала скупчення на одно му. Але скільки 'пропало б на даремно' мого віку хоч би 'ПО шпиталях, коли б я, не можучи взятись за скульптуру, не бра лась за щось інше з тієї „мно- ГО'СТИ'”. Будьте запевнені. Найбільша покара для мистця — незмога взятись за сородне/ для душі. Працювати ж доривково'? — Чи сприймете, коли скажу: за надто мені дорога скульптура, щоб .партачити її будь-як. Тре ба їй, як і кожному мистецтву, віддатися сповна, „жити” нею повсякчасно, щоб могти дати 1 щось творче, інакше пощо б? Хіба для замилювання ока де яким нашим снобам, яким усе одно яка річ, щоб лиш це під падало під шляхетну назву „скульптура”. Лялькарство, писанкарство, кераміка хоч і не належать до монументального і чистого' ми стецтва, можуть мати свої ми стецькі осяги і не треба їх під- цінювати. Залежить, які про блеми собі ставити. Якіцо ли ше копіюєш і иаподоблюєш — ясно, це не є жадна штука. Між іншим, за писанку, за кераміку я хапнулась тут не так довго, як за „бизнес”. Але конкуренція дешевої япон-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
