Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8
НАШЕ ЖИТТЯ-OUR LIFE Урядовці! Орган Союзу Українок Аме рики іи ходить 1 кожного місяця. К л я ід ія Олесницька, головна редактор ка. Всі статті' й доедси посилати до редак торки. Оголошення, передплати посилати до Централі, 866 R. 7-ма вул., Филаделфія 23, Па. Передплата в Злучених Державах $1.50 річно, на пів доки 85 центів. В Канаді $2.00 річно. Поодиноке число 15 центів. Official Organ of the Ukrainian N a tional Women’ s League of America, Inc. —* Published ofi the first of every mantih. 866 & «rth 7th Street, Philadel phia, 23, Pa. Editor Mrs. Claudia Olesnkky, 151 East 81st St., New York City. Send all articles and news items to the editor. Subscription in the United Statea $1.50 per year — 85 cents for б months. Subscription ia C&nada $2.00 per y«ar. Single copy IS ceats. В Д О Р О ГУ Вибираюся я тай у ці сторони Звідкіля ніхто не вертає, Там де літом, щорік, цвите кві тів безлж І соловейко співає. Це 'Країна чудна: не знаночі ні дня, Борні, зітхань ні зною. Ані злоби людей не сягне ‘ЇЙ грудей — Це країїка споксю. А тільки один жаль понесу я У даль: Хоч би й яік не благала, Не дасБте ви мені' грудки цьої землі, У яку я любоів заховала. А. Кулебай-Баляйт Ню йорк, Н. й. У країнські Ж ін ки у Л ьвові в лиєтмиді 1918 рад Розгорнім сегодня якийнебудь часопис, щоденник з воєн ними яовиндаи — і майже кожного разу натрапимо там на я* кусь жіночу зяимку, звязану з воєнними подіями. Ось фран цузька партизанка з револьвером за пояском суконки, югосла- вянка з кріїсом через плече, чи ваша, американська воячка або піклутака при небезпечній правді на фронтовій ліків,- у шпиталі- чи деівде. Не згадувати вже про ці сотки тисяч жінок, які ж час війни вдягли робітничу одежу та пішли у 'фабрики готови ти зброю, будувати кораблі, повзи, літаки. Ці останні вже Д- перестали бути сензаціїєю для газетярів і їхніх знямок щораз менше у пресі. Сегодня не добачуємо вже нічого незвичайного ,у цьому, що ті жінки виконують тяжку фізичну чи умову робо ту, якої до війни ніхто не ДОЗВОЛЙВби був їм торкнутися. Ми по правді вже й до жінки, яка прямо стріляє до ворога — щораз більше <8 викаєм о. Бо щораз більше находиться таких,' які зважуються без страху на цей найстрашніший і найважчий обовязок жовніра: 'позбавити ворога життя, гладячи йому так сказатиб, прямо в вічі. Чи добре воно для жінки, чи ні — не по ра тепер над цим розводитися. Фактом є, що історія вже пе редане чимало записала таких тяжких для народів епох, у яких і жіноцтво мус-іло хватати за зброю та нищити ворога. Україн ська жінка нашої старини воювала з половцями, пізніше брала участь у козацьких війнах — у сучасній нам добі теж вдягала військовий однострій, чй приставала до піїдпольного руху. На ша історія почесним письмом записала прізвища таких одиниць спомежи українського жіноцтва — відважних, очайдушних та 'патріотичних, понад загальну міру. Чому не було таких жінок у Львові, у днях памятяого Лис топада 1918 року? Кого. за це винувата? Жінок чи громадян ство? , Це питання розважувано нераз і не два, як український на рід найшовся опять у неволі після невдатнього державного зри ву. Бажала найти відповідь на це питання сама українська жінка та очистйти себе перед тяжким закидом — домагалося цього також ціле наше громадянство, що з відповіли навчитися на уку на будуче. Погляньмо, що. писала про памятні дні вже у 1919 році пізніша голова Союзу Українок в Галичині Мілена Рудниіцька. Будучи у листопаді 1918 року студенткою університету — вона зі своєю товаришкою намагалися найти для себе у новій укра їнський державі таку працкі, якої від них домагалася велика хвиля. Національна свідомість нашого народу не була ще впов ні розвинена, а кляса освічена інтелігентська, досить нечисленна. “Ми прийшли до Народного Дому, де застали уже багато жінок, яких загнала там жадоба причинитися по своїм силам до будови великого діла. У Народнім Домі містилися усі наші уряди. Ми ходили від одного до другого і усюди стрічалися з відмовою. Нашого жіноцтва ніхто не потребував, ніхто не за кликав-до праці, ніхто не заохотив...” Жінки вертали домів з нічим, і аж другого чи третого дня для них найшлася служба у — кухні. “Я зараз зголосилася, хоч ‘правду кажучи, ніяково було братися до праці, до якої не мала ні знання, ні хисту. У кухні застала багато знайомих: гімназисток, студенток університету, учительок та урядничок. Усі ми працювали на зміну, по 24 го дини, без перерви. Та повного вдоволення ця праця не могла ЗЙЕРШИЙ ЛИСТОПАД — А щ о у нас? ^ — У нас, в це свято, мовчанка сьогодні. Колись був час І нам в Цей День грав дзвін, дзвін великодний Замовк той дзвін v . . Минулим Дням Та їх борцям, Усім зложім Ніжнії поклін. І западім Жнві «огні, вогні д у ш і.* Зложім вбіг все берегти Нестертвй слід палких змагань . . . Іти вперед аж до мети почерез грань, і < б у рі час іти вперед, х о ч крайчиком безодні . . . І знов для нас Заграють дзвони — дзвони великодні! нам дати, Єш&ошеггь цього, що ми, українські жінки не жертву ємо. нашій державі цього, на що -нас стати, і то у хвилю коли кожна людина повинна бути на свойому місці — затроювала нам думки, Але — провідники нашого державного апарату і вій ськові. коїмавданти не хотіли признати жінкам ніякого іншого поля праці поза куховарством”. Не використано жійок по урядах, щоб звільнити і післати на фроот мущин -— що більше, навіть у цій військовій- кухні у Львові “«босом" т л шшами був, -поручник, якого авторка на зивав "здоровим, кремедагк парубком’- що мігби був добре обслугувггш скороетріл, чи гармату. “'Почування сорому стало -просто. невиносиме для коокної з нас, коли дня 22 листопада на вулицях Львова зароїлося від жі ночих постатей в одностроях польського війська”; Польки ви- ручували мущин у кожному свойому уряді та слали їх на фронт. Творили жіночі військові частини* які проганяли нас з нашої рі дної землі... Яка наука з «цього вийшла після війни для української жінки у Галичині? Потреба сильної жіночої організації, яка у від-ію-' відний мент вказувалаб жінці, що вона має робити. ОрвайЙації, яка освідомида-б жінку та добилася у грот^^янетві належного для неї місця і. праці. Що більше: цю потребу відчуло не само лиш українське жіноцтво. Зрозумів її провід — одінилащіла су спільність. Українській жінці подали помічну руку і вона за дві десятки літ досягла такої зорганізованости та свідомости, як мабуть ніколи переділе в історії. v Навіщо згадуємо сегодня про ці давні, болючі справи? —: На науку теж і нашій жінці в АмФрзді. І від нас хвиля домага ється нових більших діл. І у нашому громадянстві теж нахо дяться — навіт#> “'.провідні” одаеиіці, що спиняють жіночий зорганізований рух, розбивають єдність та кладуть під ноги, ко лоди -цим, які нашу жінку в Америці хочуть -освіїдомитидля до бра її власного, родини, нової та давньої батьківщини. Це такі самі одиниці, які у листопаді 19*18 року посилали у-Лавові нашу жінку до кухні замість кликати її хватати за зброю! Ці люди жиють поза нашим часом та дихають духом мину лого століття. І не добачуют’ь цих велитенських суспільних змін, які у наші часи вложили на жінку нові обовязки, але й змінили на краще її суспільне становиско. Таким людям не дозвольмо спиняти нас у цій ідейній, добрій громадянській роботі, яку ви конуємо на добре імя нашої національної групи, на хосен наших родин, власне освідомлення і духовий підйом. Бо їх колись осу дить історія, так як осудила цих, що у Листопаді 1918 року не використали свідомости і знання української жінки при укріп люванні. української державної влади. Клявдія Олесницька. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
