Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» може з докладніщими подро- бицями оповісти комусь, що має вражливе жіноче серце. I зразу ця жінка, вслухую- чись в слабий ще по недавній недузі голос хлопчини, забажа- ла сповнити його надприродну мрію й бодай частинно засту- лети йому матір. Її ніжність ні- чим не різнилась від материн- ської, а чорні глубокі очі так живо нагадували хлопчині по- кійну матір, що він аж сіяв із радості. -- Така була моя мама, -- шептав їй ка вухо й обнімав нахилену над ним дівочу пос- тать. Граючи ролю матері для хло- пчини, її уваги не ввійшлю нагле збентеження Покідана. Хлопець говорив правду. Покідан, кре- мезний, але вже сивий чоловік, почав уникати її стрічи, але ни- шком, як ніхто не бачив, слідив за кожним її рухом. Радів як говорила до нього, але на запи- тання відповідав розсіяно, ніби в той час про що инше думав. Словом, відношення між ста- рим льокатором Білинських, а найстаршою дочкою господаря нагло змінилось. Найліпше від- чували цю зміну вони самі й о- бопільно уникали себе. Зразу Оля, роздумуючи над Покіданом, здвигала зневаж- ливо плечима, ніби дивувалась, що такий поважний чоловік може залюбитись у дівчині в її літах. Але згодом, коли розду- мувала над його й своїм мину- лим, прийшла до переконання, що Покіданові ніколи не всмі- халось сонце щастя. Ще тоді, як її пестили й задоволяли її найвибагливіші бажаня, По- кідан попрощав свою молоду дружину й пішов у воєнний вир. Та опісля, суджений ка- тами за найсвятішу правду, за любов до своєї поневоленої вітчини, терпів за себе й за цих, що байдуже ставились до бо- ротьби за своє існування. А во- на? Ця молода жінка, патронка зовнішного вигляду, росла в якусь нгбуденну героїчну пос- тать матері й дружини. Вона, що своїм виголодженим тілом, заслонила перед смертю свойо- го сина й не лякаючись трагіч- них наслідків, несла його мов вовчиця в лиховісну темну ніч. Михась тямить, у Михася най- святіші (почування для своєї матері, яка в критичну хвилю ховала його головку за свою суху грудь. Яким мізерним єст- вом являється вона, Оля, суп- роти цієї жінки. I перед дівочи- ми очима миготіла червоною кровю забарвлена струя би- строї води. І на диво домашніх, ба навіть самої себе, Оля відмовила I- ванчукові. — Ех, ще маю час, — вимав- лялась від докучливих питань. Але час минав і, хоч молодій га- рній дівчині нераз траплялась нагода вийти заміж, вона, ні- би завзявшись на всіх, відмов- ляла кожному. З Покіданом, крім конечних розмов, не вхо- дила в довші бесіди, зате була нерозлучною товаришкою Ми- хася. Що до нього, то він з більшим довірям звертався до неї, як до (свойого власного батька. Аж Білинська дивува- лась: — Ще поженимо ix!—sa- жартувала раз до Покідана, як не було нікого в хаті. — Пра- вда, вона багато старша за нього, але... Покідан всміхнувся якось ніяково й відказав, що до женячки йому ще дуже далеко. -- Хай в люди перше виведу! + добавив, пронизуючи Білин- ську дивним незрозумілим для неї поглядом. Та раз кингне підозріння po- сло. Він мовчки слідив за їхні- ми розмовами, грою на форте- пяні, ба навіть за поглядами, а- ле крім звичайної дружби не замітив нічого. Притім Ольга, маючи сильний вплив на моло: дого хлопця, провадила його вправною рукою вперед. Завдя- ки їй, хлопець робив великі по- ступи в науці, був гарно вихо- ваний, а головне: вдача його була чиста, трівка в своїх зобо- вязаннях, і прихильна тільки доброму. | 5 Перед Покіданом стояла сіра тінь усяких неправдивих нак- лепів, від чого, чи не найбіль- ше потерпілаб Ольга. «Та коли вже Білинська до такого доду- малась, то що скажуть сусіди та дальші й блищі знакомі?» роздумував Покідан. Зміна по- мешкання заледви чи помоглаб. Це почасти булоб болючою но- виною для його сина Й пога- ною відплатою дівчині, за її щире серце. Та й що казати, а вони таки зжились у своїй, від наймолодших літ, завязаній дружбі. Хіба виїхати з міста й цим робом покласти кінець y- сім майбутнім наклепам. Пор- вати вузли знакомства з Білин- ськими, а тимсамим і з Олею. Про те, що такий наглий виїзд, він сам найболючіше відчув би, він й не думав. Хіба мало він пе- режив. Згодом Оля віддається, Михась виросте на поважного молодого чоловіка, й згадуючи свої дитячі літа, споминатиме її, як найлюбішу по своїй неща- свій матері. I в той момент, він також згадає її, як вірний об- раз своєї покійної дружини, й тужитиме за нею, як тужить за Гафійкою. Але з літами, це все минеться, забудеться й ті- льки інколи мигтітиме весело кою в його захмарених, старе- чих літах. I Покідан заявив синові, що вони в перших днях шкільних ферій, покинуть довго замеш- кале місто. Здивованню хлопця не було міри. Він саме кінчив тепер середню школу, мав дея- ких товаришів, з якими врадив був брати одкакові курси ви- щої науки, а притім панна О- ля... Але всякі його непоохочу- вання не здались на ніщо, бо Покідан сказав, а в нього були тверді непохитні слова. Я поїду два тижні скорше (Продовження на ст. 18.)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
