Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» може з докладніщими подро- бицями оповісти комусь, що має вражливе жіноче серце. I зразу ця жінка, вслухую- чись в слабий ще по недавній недузі голос хлопчини, забажа- ла сповнити його надприродну мрію й бодай частинно засту- лети йому матір. Її ніжність ні- чим не різнилась від материн- ської, а чорні глубокі очі так живо нагадували хлопчині по- кійну матір, що він аж сіяв із радості. -- Така була моя мама, -- шептав їй ка вухо й обнімав нахилену над ним дівочу пос- тать. Граючи ролю матері для хло- пчини, її уваги не ввійшлю нагле збентеження Покідана. Хлопець говорив правду. Покідан, кре- мезний, але вже сивий чоловік, почав уникати її стрічи, але ни- шком, як ніхто не бачив, слідив за кожним її рухом. Радів як говорила до нього, але на запи- тання відповідав розсіяно, ніби в той час про що инше думав. Словом, відношення між ста- рим льокатором Білинських, а найстаршою дочкою господаря нагло змінилось. Найліпше від- чували цю зміну вони самі й о- бопільно уникали себе. Зразу Оля, роздумуючи над Покіданом, здвигала зневаж- ливо плечима, ніби дивувалась, що такий поважний чоловік може залюбитись у дівчині в її літах. Але згодом, коли розду- мувала над його й своїм мину- лим, прийшла до переконання, що Покіданові ніколи не всмі- халось сонце щастя. Ще тоді, як її пестили й задоволяли її найвибагливіші бажаня, По- кідан попрощав свою молоду дружину й пішов у воєнний вир. Та опісля, суджений ка- тами за найсвятішу правду, за любов до своєї поневоленої вітчини, терпів за себе й за цих, що байдуже ставились до бо- ротьби за своє існування. А во- на? Ця молода жінка, патронка зовнішного вигляду, росла в якусь нгбуденну героїчну пос- тать матері й дружини. Вона, що своїм виголодженим тілом, заслонила перед смертю свойо- го сина й не лякаючись трагіч- них наслідків, несла його мов вовчиця в лиховісну темну ніч. Михась тямить, у Михася най- святіші (почування для своєї матері, яка в критичну хвилю ховала його головку за свою суху грудь. Яким мізерним єст- вом являється вона, Оля, суп- роти цієї жінки. I перед дівочи- ми очима миготіла червоною кровю забарвлена струя би- строї води. І на диво домашніх, ба навіть самої себе, Оля відмовила I- ванчукові. — Ех, ще маю час, — вимав- лялась від докучливих питань. Але час минав і, хоч молодій га- рній дівчині нераз траплялась нагода вийти заміж, вона, ні- би завзявшись на всіх, відмов- ляла кожному. З Покіданом, крім конечних розмов, не вхо- дила в довші бесіди, зате була нерозлучною товаришкою Ми- хася. Що до нього, то він з більшим довірям звертався до неї, як до (свойого власного батька. Аж Білинська дивува- лась: — Ще поженимо ix!—sa- жартувала раз до Покідана, як не було нікого в хаті. — Пра- вда, вона багато старша за нього, але... Покідан всміхнувся якось ніяково й відказав, що до женячки йому ще дуже далеко. -- Хай в люди перше виведу! + добавив, пронизуючи Білин- ську дивним незрозумілим для неї поглядом. Та раз кингне підозріння po- сло. Він мовчки слідив за їхні- ми розмовами, грою на форте- пяні, ба навіть за поглядами, а- ле крім звичайної дружби не замітив нічого. Притім Ольга, маючи сильний вплив на моло: дого хлопця, провадила його вправною рукою вперед. Завдя- ки їй, хлопець робив великі по- ступи в науці, був гарно вихо- ваний, а головне: вдача його була чиста, трівка в своїх зобо- вязаннях, і прихильна тільки доброму. | 5 Перед Покіданом стояла сіра тінь усяких неправдивих нак- лепів, від чого, чи не найбіль- ше потерпілаб Ольга. «Та коли вже Білинська до такого доду- малась, то що скажуть сусіди та дальші й блищі знакомі?» роздумував Покідан. Зміна по- мешкання заледви чи помоглаб. Це почасти булоб болючою но- виною для його сина Й пога- ною відплатою дівчині, за її щире серце. Та й що казати, а вони таки зжились у своїй, від наймолодших літ, завязаній дружбі. Хіба виїхати з міста й цим робом покласти кінець y- сім майбутнім наклепам. Пор- вати вузли знакомства з Білин- ськими, а тимсамим і з Олею. Про те, що такий наглий виїзд, він сам найболючіше відчув би, він й не думав. Хіба мало він пе- режив. Згодом Оля віддається, Михась виросте на поважного молодого чоловіка, й згадуючи свої дитячі літа, споминатиме її, як найлюбішу по своїй неща- свій матері. I в той момент, він також згадає її, як вірний об- раз своєї покійної дружини, й тужитиме за нею, як тужить за Гафійкою. Але з літами, це все минеться, забудеться й ті- льки інколи мигтітиме весело кою в його захмарених, старе- чих літах. I Покідан заявив синові, що вони в перших днях шкільних ферій, покинуть довго замеш- кале місто. Здивованню хлопця не було міри. Він саме кінчив тепер середню школу, мав дея- ких товаришів, з якими врадив був брати одкакові курси ви- щої науки, а притім панна О- ля... Але всякі його непоохочу- вання не здались на ніщо, бо Покідан сказав, а в нього були тверді непохитні слова. Я поїду два тижні скорше (Продовження на ст. 18.)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
